Екскурсія Меморіалом пам'яті жертв Голодомору

- Для Сталіна щоб було краще, а для українців як? - допомагає вчителька, при слові "Сталін" показуючи пальцями щось схоже на ріжки.
- Хотів, щоб колгоспи були, і щоб Україна увійшла в Совєцький Союз, – каже Максим із сьомого класу.

За два дні до останньої суботи листопада, коли в Україні вшановують померлих від голоду в 1932-33 рр., Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" нагадує школу напередодні випускного.

У повітрі відчувається заклопотаність і хвилювання, прибиральники з пневмомітлами замітають пожухле листя, а на великого дзвона на виході з музейної зали пов’язують нову мотузку.

У п'ятницю меморіал відвідають всі чотири президенти незалежної України. Проте робота в музеї кипить не тільки для них.

Підготовка до роковин. На горизонті видно лівобережні житлові масиви. Всі фото: Дмитро ЛАРІН

Екскурсовод Олександра Монетова розповідає мені, що саме в дні пам’яті наприкінці осені музей зазнає справжньої навали відвідувачів, яких щодня набирається кілька тисяч.

Вхід до меморіалу з боку вулиці Мазепи. Обабіч - янголи

"У нас завжди крайнощі: або дуже багато людей, або дуже мало, – усміхається Олександра. – Мало відвідувачів приходить узимку, після новорічних свят. Після початку навчального року теж маємо великий приріст за рахунок екскурсій. Багато людей приходить і навесні, у квітні-травні".

Може, річ просто в погоді.

Янгол і Свіча Пам'яті - каплиця, під якою розташовано вхід до експозиційної частини

Особливо багато екскурсій проводять справді для учнів, причому, як каже Олександра, це найчастіше – "низова" ініціатива самих учителів.

Незрідка ця ініціатива навіть не має підтримки шкільної адміністрації.

Олександра Монетова: "За даними Інституту демографії та соціології, прямі втрати від Голодомору склали 3 млн. 941 тис. осіб"

Всередині Меморіалу сьогодні теж кілька десятків школярів, і водночас – незвичайна тиша. Ці діти – вихованці одного з київських інтернатів для дітей з особливими потребами. Вони не чують і спілкуються переважно мовою жестів.

Класні керівниці Галина Іванівна і Любов Юріївна розповідають, що музей сам запропонував адміністрації школи провести екскурсію. Сьогодні, до того ж, у музеї презентують новий проект: дублювання всієї фільмотеки музею сурдоперекладом і субтитрами.

В рамках проекту "Німа правда історії" сурдопереклад і титри отримали 4 фільми, які постійно демонструються в музеї. На черзі – вся фільмотека

"Ми вже не перший раз у цьому музеї, були місяць тому на художній виставці. Дітям тут дуже подобається, – розказують вони. – Такий підхід, як тут, не зовсім звичний для українських музеїв. Ми вивчаємо твори про Голодомор, і одна річ, коли ми про це розповідаємо: воли, вози, чорні дошки. А інша річ, коли вони все це тут бачать, можуть помацати".

Коля може говорити сам, але не дуже добре розуміє мої питання.  Вчителька допомагає нам порозумітися: з’ясовую, що він гуляє з друзями і катається на скейтборді, а в музеї перший раз.

В експозиції музейної зали Меморіалу – автентичні предмети селянського побуту 1920-1930-х рр.

- Знаю, що інші люди забирали в них їжу, що хотіли, те й забирали, – каже Коля про Голодомор. – Інші люди мучились, голодніли.

- Для чого вони це робили?

- Щоб інші люди мучились.

- Для Сталіна щоб було краще, а для українців як? - допомагає вчителька, при слові "Сталін" двічі показуючи пальцями щось схоже на ріжки.

- Хотів, щоб колгоспи були, і щоб Україна увійшла в Совєцький Союз, – каже Максим із сьомого класу. – Забрав і думав, щоб люди в нього тоді просили, щоб у нього працювали в колгоспі. І померло де-то два міліони, три.

- Ще прийдеш сюди?

Максим уже був один раз у цьому музеї, бував і в музеях Тараса Шевченка в Києві і в Каневі. "Да, можна".

Дівчинка з колосками ("Гірка пам'ять дитинства") і жорна на алеї до каплиці і Зали Пам'яті

Я вирішую поспілкуватися з Ванею. "Ти не хвилюйся, – каже йому Галина Іванівна. – Ваня в нас спортсмен, він тільки вночі повернувся з Польщі, де на змаганні був, і їх там водили в музей-колишній концтабір, я, правда, не знаю, який саме".

Вчителька перекладає мої питання мовою жестів. "Що ти знаєш про Го-ло-до-мор?" - по складах артикулює вчителька, вказуючи на живіт. Ваня починає інтенсивно махати руками.

- Людям, дітям не давали їсти, забирали всі продукти, і дуже багато людей загинуло, – перекладає мені Галина Іванівна жести Вані. – Я був у музеї вже чотири рази. Дуже подобається.

- А що саме?

Ваня з силою вдаряє себе рукою в серце. "Серце болить від того, що він бачить стільки прізвищ" - каже вчителька.

Прізвища жертв Голодомору постійно проектуються на стіни центральної зали

Комплекс музею спроектував 2009 року народний художник України Анатолій Гайдамака. Він відомий за такими проектами, як філія Центрального музею Леніна (нині Український дім), меморіал Великої вітчизняної війни (Київ), заповідник на Хортиці тощо.

Його проект спочатку вийшов у фінал на всеукраїнському конкурсі, а потім журі з українських художників і архітекторів визнало його найкращим. Неофіційним членом журі вважали Віктора Ющенка.

Власне, Меморіал пам'яті жертв голодоморів - одна з небагатьох речей, які залишилися нам у спадок від "помаранчевого" глави держави. 18 лютого 2010 року, за тиждень до передачі влади новообраному президенту, Ющенко надав меморіалу статус національного.

Нова влада так само регулярно відвідує меморіал, офіційно визнаючи Голодомор "злочином сталінського режиму".

Вид на меморіал від Дніпра, згори. Внизу ліворуч - алея чорних дощок. Угорі - Києво-Печерська лавра. Праворуч видно обеліск меморіалу Вічної Слави - ще одного, разом із меморіалом пам'яті жертв Голодомору, місця державного церемоніалу. Сюди приходять офіційні закордонні делегації. Фото: Andriy155

Меморіал складається з кількох частин. На вході, який відкривають кам’яні янголи-охоронці і чорне каміння з нерівною поверхнею, що символізує ріллю, центром є скульптура "Гірка пам'ять дитинства".

"Це не тільки натяк на закон про 5 колосків, а й пам’ятник тим, хто помер під час Голодомору, тим, чиє дитинство припало на Голодомор, і тим, хто не народився внаслідок найабсурднішого злочину, який можна було вчинити проти цілого народу", - пояснює Олександра Монетова.

Олександра Монетова: "За крадіжку 5 колосків притягали з 12-річного віку"

Найбільш видима частина меморіалу – монумент у формі свічки – теж має багато додаткових значень. Хрестики на "свічці" – згадка про боротьбу з релігією. Композиція "Стерня за ґратами" – колоски, до яких не можна дотягнутися.

П’ять лелек в основі монументу – це насправді один лелека, який розриває кам’яні лещата, поступово виривається і летить у небо. "Це символ того, що попри всі репресії народ вижив і зберіг свою культуру", - каже Олександра.

"Прорив лелеки" уособлює незнищенність українців

Bхід із чорних монолітів різної висоти трохи нагадує за стилем меморіал замордованим євреям Європи в Берліні.

Чорні моноліти символізують незасіяне поле

"Нам про це вже казали, – зізнається Олександра. – Але тут інший задум, вони символізують пусте поле – зовні теж нагадують ріллю нерівною поверхнею. Це лабрадорит – різновид граніту, що його видобувають в Україні на Житомирщині".

На стінах при вході - фотографії родин початку ХХ ст. з музею Івана Гончара:

Написи в меморіалі зроблені трьома мовами: нашою, англійською та російською

Старовинні родинні портрети повинні відтворити атмосферу українського життя до приходу більшовиків.

Поруч – галерея для художніх виставок.

Фотографії з музею Івана Гончара, де "Історична Правда" нещодавно побувала на екскурсії

Проте головною в меморіалі є Зала Пам’яті. Власне, зала фактично і є музеєм. Це єдине велике музейне приміщення в меморіалі.

Зала Пам'яті

А центром Зали Пам'яті є чорний вівтар, де кожен відвідувач може поставити свічку:

"У центрі вівтаря зерно, яке ніколи не проросте, кілька мільйонів зернин – десь стільки, скільки скалічено життів"

Крім автентичних речей із українського села, вся зала – це величезний екран, на який постійно проектують кінохроніку або сучасні документальні фільми.  

За колом – стійки з Книгами пам’яті, де міститься 800 тисяч встановлених прізвищ жертв.

Кожен, хто ще не зробив цього, може знайти своїх родичів – жертв Голодомору. Якщо їх нема у Книзі пам’яті, прізвища можна додати через заявку в додаткові томи

У томі "Чернігівська область" я знаходжу свою прабабусю Марусю Горбань.

Вона прожила лише 31 рік.

Причина смерті більшості людей у книгах - голод

Олександра тим часом ні на мить не забуває про екскурсію:

"Після Голодомору в Україну почали переселяти в примусовому порядку людей з інших республік. Офіційні причини межували з нісенітницею; наприклад, вислали кількасот сімей з Узбекистану розвивати виробництво бавовни на півдні України".

Над "вівтарем" Зали Пам’яті – стилізація традиційної новорічної прикраси "павук"

Зала Пам’яті занурена в напівтемряву, в ній досить важка атмосфера.

Але вийшовши, відвідувач одразу потрапляє на свіже повітря і бачить розгонистий краєвид Лівого берега.

За Залою Пам'яті

Уздовж сходів - цитати. Кілька разів підкреслюється, що трагедія 1932-33 років - це спроба знищити цілий народ:

Відома цитата автора терміну "геноцид" Рафаеля Лемкіна

Ще одне визначення Голодомору - "голодний терор з характером геноциду"

Tут розташована остання частина меморіалу: Алея чорних дощок, на якій згадано більшість населених пунктів, покараних за невиконання нереальних планів хлібозаготівлі.

"Чорна дошка" означала економічну війну проти хутора, села чи містечка - реквізиція всього зерна з приватних господарств, реквізиція продовольства, вимога негайно повернути кредити, заміна хлібозаготівлі м’ясозаготівлею тощо.

Алея чорних дощок

Біля музею ще є Калиновий гай, де садять дерева високі гості. Торік так і не знайдені вандали знищили в гаю таблички з назвами вимерлих сіл.

Зала Пам'яті - власне музей у складі меморіалу

Музей, як свідчить його назва, це радше таки меморіал - ніж музей у традиційному розумінні. Він організований так, що пріоритетним є отримання не інформації, а досвіду, переживання.

Тому й оцінювати його варто саме так. З цього погляду він виконує своє завдання, попри еклектичний стиль і брак єдиної естетичної концепції в архітектурі.

Втім, для людини, яка не дуже добре знає історію (а до таких, чого гріха таїти, належать більшість із нас) і екскурсія меморіалом буде вельми пізнавальною, тим більше, що в експозиції є листи, документи і промовисті цитати більшовицьких лідерів.

Чи сподобалась би Леніну сталінська ідея Голодомору та її виконання?

Високотехнологічна експозиційна частина, в принципі, враховує сучасні тенденції музейної справи на Заході.

Йдеться про намагання зробити матеріал доступнішим, апелювати напряму до відвідувача, концентруватися на конкретних людських історіях, замінити набір артефактів оповіддю.

Мультимедійне обладнання

Чого, може, не вистачає з погляду європейського музею сьогодні – це обговорення позиціональності знання, інструменталізації історії, неуникної політичної обумовленості правди, критики історичного знання як такого.

Але й причини цього, здається, зрозумілі й позиційно обумовлені.

Оповідь і переживання замість класифікованих артефактів

Лариса Бойко, вчений секретар музею, працює тут уже другий рік – майже від початку. "Ми не тільки культурно-освітній, а й науково-дослідний центр", - каже вона.

Наприклад, працівники меморіалу створюють власні документальні фільми, дотепер записуючи по селах свідчення очевидців - зокрема, для таких виставок як щорічна "Трагедія одного села", де механізм терору голодом розкривають на прикладі одного села.

Одна з Книг пам'яті

"Ми прагнемо з’ясувати, якою ж була кількість жертв Голодомору, щоб припинити нарешті зайву полеміку, – веде далі пані Лариса. – Збираємося оголосити світову пошукову акцію з пошуку жертв першого голоду 1921-1922 рр. і третього, 1946-1947 р. Ми не хочемо давати висновки, ми хочемо з’ясувати правду і давати її нашим співгромадянам".

Сталінські беркути охороняють вихід

Меморіал пам'яті жертв Голодоморів (разом із меморіалом Вічної Слави) входить до державного церемоніалу.

Це означає, що кожна іноземна делегація, яка перебуває в Україні з офіційним або державним візитом, повинна відвідати музей і запалити свічу, вшанувавши пам'ять загиблих нахилом голови (офіційний візит) або ще й висадженням куща калини (державний візит).

- У нас уже було дуже багато президентів, голів урядів і делегацій найвищого рівня, – каже вчений секретар. – США, Канада, Литва, Латвія, були генсек НАТО, тодішній президент РФ Дмітрій Мєдвєдєв. З Туркменістаном підписували недавно угоду – вони теж завітали. У нас є високопрофесійний перекладач, яка проводить екскурсію англійською.

- А було таке, щоб хтось відмовлявся? - питаю я, згадавши, як Янукович відмовився іти в Музей радянської окупації в Ризі, через що довелося знижувати рівень візиту. - Мєдвєдєв не заходив, тільки поклав вінок, так само як і патріарх Кирил. Кажуть, ще за часів Ющенка Меркель начебто взагалі не захотіла приїхати…

- Можливо, тоді і було щось таке; тепер усе дотримується. Лише можуть не захотіти, якщо це мусульманська країна, щоб дівчина проводила екскурсію – у них свої перестороги. Тоді вони оглядають меморіал самі, адже в нас, на жаль, лише дівчата працюють.

У гостьовій книзі - записи з усіх куточків світу:

Запис угорі сторінки зробив гість із Норвегії на ім'я Гаральд: "Справляє величезне враження і демонструє жорстокість і геноцид комуністичного режиму, який до того ж вихваляли західні інтелектуали. Сором!"

"Дуже багато екскурсій замовляють школи, - говорить Лариса Бойко. - Ми проводимо зараз особливо багато виїзних уроків пам’яті. Наприклад, завтра їдемо в різні ліцеї. Проводимо там уроки пам’яті, з відео, застосовуємо сучасні підходи".

"Закордонні екскурсії до нас замовляють, особливо з Канади, з Німеччини, Латвії, Литви, Польщі. Але найбільше країн тих, які по сусідству з нами. З Росії теж цілі групи замовляють екскурсії, дуже цікавляться. Але ми не хочемо політизувати цю тему, ми хочемо розповісти правду: як було".

В гостьовій книзі вистачає написів російською і з Росії. Відвідувачі з Астрахані пишуть про "кавказького ката і вбивцю", гості з Калуги - про "жорстокість, жадібність, заздрість та всі інші жахи війни і розбрату":

Росіяни так само співчувають українській трагедії

Меморіал-музей – так і не доведений до етапу другої черги – перебуває в структурі Міністерства культури України. Зі зміною влади музей почав зазнавати певних проблем із фінансуванням, яке зменшилося у два рази, так що працівники почали звільнятися.

"Тому нам довелося запровадити платний вхід: квиток 2 грн. для дітей і 5 грн. для дорослих, і за екскурсії, – каже Лариса Бойко. – Нам потрібно дуже багато світла, електроенергії для всієї території, яка складає 2,2 га. Щодня використовуємо багато техніки, оснащення".

В Залі Пам'яті

За словами вченого секретаря, зараз у меморіалі працює практично новий колектив - ті, хто прийшли вже на нову зарплату. "Багато хто не хоче й працювати за рахунок такої низької заробітної плати".

"Ми намагаємося як національний заклад вибити в уряду більше фінансування на зарплату. Тим більше, нам потрібні фахівці. Ми зустрічаємо глав іноземних держав. Як може людина, яка не знає англійської, але погодилася працювати за тисячу гривень, нормально презентувати Україну, як? Ніяк".

Дещо допомагають закладові меценати – приміром, саме їхнім коштом нещодавно в музеї встановили інтерактивні тач-скріни. Проте питання приміщень таким чином вирішити не можна.

"Ми подавали і подаємо запити в уряд, щоб побудували другу чергу музею. Приміщення дуже мале. Зала в центрі – це по суті демонстраційна зала, кінозал, а так маємо лише кілька кабінетів, і нам, на жаль, не вистачає місця".

Меморіалу бракує приміщень, щоб стати по-справжньому музеєм

Додатковий простір, за словами вченого секретаря, потрібен, щоб зробити меморіал справжнім культурним центром, "щоб були методичні кабінети, щоб ми могли консультувати людей, учителів, фахівців, могли пускати відвідувачів у свою бібліотеку, яку ми теж формуємо і для якої теж немає місця".

Також музейники хочуть зробити залу з експозицією, присвяченою "першому і третьому Голодоморам" (1921-22 і 1946-47 рр.). "Наразі ж мусимо зосередитися тільки на другому - просто тому, що він найбільший за втратами".

- Нещодавно писалося про те, що в музеї були проблеми з водовідведенням, меморіал затоплювало, постраждала техніка. Як із цим тепер? - питаюся.

- Ми відремонтували все, вони це поспіхом будували і був брак.

- Музей у Дніпро не сповзає?

- Ми його тримаємо. Влітку ремонт відбувся. Зараз чекаємо нових снігів, опадів. Подивимося, як воно буде.

Вид на меморіал з боку Дніпра

Директор меморіалу весь час, поки ми перебуваємо в музеї, провадить переговори в Адміністрації президента; з ним поспілкуватися так і не вдається. На виході мені трапляється випадково спіймати головного інженера проекту, якому я ставлю те саме питання про технічні проблеми з приміщенням.

"Усе в порядку", - лаконічно відказує він.

За три роки існування Меморіал відвідало понад 800 тисяч чоловік. Це дуже багато, але все одно, просто для масштабу: десь учетверо менше, ніж померло менш як за рік голоду.

Роман Горбик, Історична правда.

Фото: Дмитро ЛАРІН