Національний музей історії України ініціює акцію по збору артефактів депортації кримських татар 1944 року

Національний музей історії України ініціює акцію по збору артефактів депортації кримських татар 1944 року та запрошує долучитися до формування колекції музею про кримськотатарський народ у вигнанні.

Трагічна сторінка депортації та облаштування кримських татар у місцях виселення тривалий час замовчувалась і офіційно не визнавалась, у фондах Національного музею історії України практично відсутні матеріали з цієї тематики. На даний момент, у музеї зберігалась колекція, присвячена поверненню кримських татар до України наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років.

10 травня Національний музеї історії України представить зібрані впродовж  місяця силами небайдужих активістів та громадян  експонати виставки-інсталяції, які переважно є відсканованими копіями існуючих фотоматеріалів, надісланих на адресу музею від жителів окупованого Криму. На сьогодні зібрано близько 100 фотографій.

Експозиція буде розташована в апсиді 3-го поверху музею: фотоматеріали та документи будуть розміщені на стінах інсталяції дерев’яного вагону – символічної межі між минулим і невідомим майбутнім.

ДОВІДКОВО.

Депортація кримських татар розпочалася 18 травня і тривала до 20 травня 1944 року. На збори давалось від кількох хвилин до півгодини, після чого людей вантажівками відвозили на залізничні станції, звідки ешелонами під конвоєм відправляли до місць заслання. Тих, хто не міг йти, розстрілювали на місці. Під час транспортування тримали впроголодь, а померлих ховали вздовж залізничних колій або просто скидали з вагонів.

Офіційним приводом став «колабораціонізм з німецькими та румунськими військами під час окупації Кримського півострова» (постановою Державного Комітету Оборони СРСР №ГОКО-5859 від 11 травня 1944 року).

Не зважаючи на те,  що з окупаційною владою співпрацювала меншість кримських татар, радянський репресивний апарат було використано для виселення усього народу, включно із жінками, дітьми та людьми похилого віку.

Кінцевими пунктами призначеннями були: Узбекистан (151 083 людини, серед них в Ташкентській області – 56 тисяч, Самаркандській – 32 тисячі, Андижанській – 19 тисяч, Ферганській – 16 тисяч); Урал (Молотовська та Свердловська області, Удмуртська АСРР) та Європейська частина СРСР (Костромська, Горьківська, Московська області та Марійська АСРР).

За офіційними даними загальна кількість депортованих становила 183 155 осіб. За різними джерелами, в наслідок депортації загинуло від 15 до 46% татар.

На відміну від інших депортованих народів, які повернулись у рідні землі до кінця 1950-х років, кримські татари формально отримали таке право лише в 1974 році, а фактичне – в 1989-у, коли Верховна Рада СРСР засудила депортацію кримських татар та визнала її незаконною і злочинною.

В результаті насильства з боку держави кримські татари стали народом у вигнанні (Сюргун кримськотатарською).