Тетяна Сосновська: лейтмотивом місії головного музею України має бути "Музей ПРО нас і ДЛЯ нас"

Призначення Тетяни Сосновської тиждень тому директором Національного музею історії України супроводжувалось появою листа-протесту від Українського комітету ICOM та емоційними обговореннями в соціальних мережах та публікаціях на веб-ресурсах. «Музейний простір» поставив Тетяні Сосновській 5 питань,  відповіді на які найбільше цікавлять громадськість.

 - Пані Тетяно, чи познайомились Ви вже з колективом? Які 3 основні завдання на посаді директора Ви ставите перед собою?

За тиждень я познайомилася з переважною більшістю колективу (з тими, хто присутній на робочому місці), з науковим складом музею, оглянула як пересічний відвідувач Музей історичних коштовностей, трохи зашпорталася в часі на методичному відділі…

Ну а щодо трьох основних завдань, о це:

а) максимальні відкритість як діяльності музею (всіх його підрозділів), так і наукової роботи, включаючи інформування спільноти і щодо тем наших наукових досліджень, і щодо підготовлених повідомлень, особливо - щодо грунтовних наукових публікацій наших науковців. Також під словом "відкритість музею" я розумію максимально можливе представлення в інформаційному просторі нашої фондової колекції;

б) якомога ширше залучення наукової спільноти і громадськості до життя музею в широкому контексті цього слова

в) створення умов максимального комфорту(в т.ч. технічного, інформаційного) для відвідувачів, заради яких, власне, і створені й діють всі наші музеї в Україні.

- Якою Ви бачите місію  Національного музею історії України в умовах сьогодення?

Я б хотіла, аби місію музею ми визначили в найближчий час всі разом - науковці музею і найширша громадськість. За одну зустріч це зробити нереально. В ідеалі я б дуже хотіла, щоб коротко, влучно сформульована місія нашого музею давала можливість, максимально використовуючи фондову колекцію, представити історію України таким чином, аби зацікавити будь-якого відвідувача самостійними пошукуами інформації, істини, спонукати до дискусії, якщо дискусія загрожує перерости в сварку - спрямувати її в формат діалогу. Я на зборах науковців говорила, що ми повинні першими запросити науковців і громадськійсть до діалогу, бути готовими до дискусії, вміти слухати один одного і чути думку інших. Лейтмотивом місії головного музею України має бути "Музей ПРО нас і ДЛЯ нас".

Дискусія, що відбулась, показала, що Національний музей історії України є зручним і комфортним місцем для самих працівників (бо, судячи з усього, «кістяк» колективу  змінювати щось наміру не має). Однак думки зі сторони спонукають до роздумів про модернізацію музею як простору і перегляду частини експозиції – бо ми беремо на себе функцію формування нації в період відвертої ворожої пропаганди, а експозиційно "ллємо воду на млин" радянських ідеологем. Поки що зрозуміло: погляди щодо місії музею сьогодні у музейної аудиторії й у працівників різні. Можливо саме тому музей втратив свою актуальність і цікавість, якщо рекордне число відвідувачів (58 чоловік) було саме в п"ятницю: 41 людина скористалася нагодою до 13.00 прийти по безоплатному квитку, а 17 - платно?.. Показник актуальності будь-якого музею - відвідувачі в його стінах. Пригніченням виглядає переконання, що місія музею - лише зберігати. Судячи з усього, питання актуальності, популярності музею обговорювалося рідко і зараз треба надолужити це, якщо, звісно, буде у кожного внутрішня вмотивованість. Матеріальна вмотивованість – є, і прекрасна. Внутрішню мотивацію кожен має визначити для себе. Розумію, що для цього потрібен час, а його немає.

- В професійному середовищі наразі активно обговорюється перспектива проведення конкурсів на заміщення вакантних посад директорів музеїв, хоча далі розмов це не пішло. Що Ви думаєте з цього приводу?

Я також є прихильником конкурсу і говорила про це, відповідаючи раніше на Ваші запитання. Проте, наша загальна хронічна хвороба полягає в тому, що ми обговорюємо питання, ініціюємо зміни і це лишається тільки деклараціями. Громадськійсть давно говорить про необхідність конкурсу, але ж ми поки що не зробили жодного кроку (окрім критики), щоб виробити критерії конкурсу, розробити Положення про конкурс, обговорити його з тією ж громадськістю, прийняти це Положення за основу в роботі. Конкурси, які відбувалися в недавньому часі, мали риси формальної процедури оголошеної "під когось". Який сенс в такому конкурсі? Не говорила б про ігнорування в контексті, сформульованому Вами, бо ідея - це лише оголошення намірів, а результат - це напрацьований документ. Прикінцевого результату - документу, Положення, критеріїв ми з громадськістю (я себе також відношу до цієї громадськості) так і не виробили і не представили. Тому всі претензії ми адресуємо самим собі. Я також з радістю долучуся до обговорення питання, яке чи ІСОМ, чи Музейна Рада при Мінкульті, чи УЦРМС ініціюють.

- Ви маєте надвеликий професійний музейний досвід, що є особливо важливим. Але опоненти закидають питання про історичну освіту, хоча серед директорів історичних музеїв України лише близько половини - історики... 

Так, я не історик. Коли іноді звертаєшся до науковців з якимось питанням, часто чуєш у відповідь: "я займаюся іншою темою, чи іншим періодом, зверніться до фахівців, які вивчають саме цю тему". І таку відповідь ми сприймаємо нормально, розуміючи, що завжди є фахівці, які проконсультують глибше чи конкретніше. Робота будь-якого музею (не лише історичного) є багатовекторною. Я вважаю, що в будь-якій роботі повинні бути окреслені чіткі, конкретні завдання і у їх виконанні треба дати фахівцям максимальний простір і свободу дій, творчості, самореалізації. Якщо ми говоримо про музей історичного профілю, то історики за фахом повинні бути тим ядром, стержнем, які й виконують наукову роботу, окреслену музеєм для себе. Окрім цієї роботи є іще багато напрямків, кожен з яких потребує уваги і компетенції. Також я вважаю, що саме в музеях історичного профілю не повинно існувати навіть умовної межі, риски поділу чи чогось подібного, між музейною та академічною наукою. Бо в колекціях історичних музеїв зберігаються артефакти, документи, які і є об"єктами дослідження науковців. Тому я б хотіла налагодити якомога ширший і відкритіший діалог між нашими музейними і академічними науковцями, аби в спільності вони могли РАЗОМ працювати.

Щодо окреслення місії нашого музею сьогодні - вона також повинна бути випрацьована в єдності з спільнотою, а можливо навіть і запропонована нам спільнотою. Бо музеї існують і працюють для громади. Звісно, сьогодні ми мусимо говорити і про те, яким чином і з якими оцінками, акцентами, коментарями ми в експозиції пропонуємо нашим відвідувачам  історію періоду, в якому жили багато хто з нас і наші родини, Сьогодення та історія останніх трьох-чотирьох поколінь є найближчими для кожної родини і ми це повинні неодмінно враховувати. Ми, музей, не можемо брати лише на себе право вирішувати в якому форматі і що нам варто представити нашому відвідувачу. Бо саме в музеях історичного профілю  це повинна бути спільна думка широкої наукової спільноти.

Інша сторона питання фаху директора будь-якого музею. Діяльність музею треба забезпечити: організаційно, адміністративно, юридично, господарчо, сьогодні варто подумати як залучити кошти до музею і як "перекрити" фінансові потоки, які йдуть в зворотньому напрямку чи просто повз музей. Це також повинно працювати на музей, більше того - працювати на розвиток тієї наукової та експозиційної складової, про яку ми говорили хвилиною раніше. Прикро говорити, але в той час, коли інтерес до історії України сягнув піку, чомусь в нашому музеї фіксуємо падіння і відвідувачів, і доходу. Є над чим міркувати, і не лише в економічному плані. Мусимо поставити собі чимало запитань і швидко шукати на них відповідь, робити висновки і вирішувати, що й як треба змінити.

Зараз у великих музеях потрібні фахівці з PR (ці посади незайняті), маркетологи (ці посади в штаті також порожні), треба максимально використовувати інформаційний ресурс, це перебачено штатним розписом, але для музею це поки що малорезультативно. Задіявши ці важелі в роботі музею, й науковці-історики відчують більше й нагальніше свою роль не лише для свого улюбленого музею, якому вони віддали багато років життя і роботи, а й для громади, для країни. 

Ідеалістично я мрію познайомитися з директором історичного музею і істориком за фахом, який би залишився «чистим» науковцем і якого б не відволікали від наукової роботи от ті питання забезпечення життєдільяності музею, про які я дуже коротко і дуже поверхово щойно сказала.

- Всіх турбує питання: що буде з музеєм-квартирою П. Тичини без Вас, адже не секрет, що саме Ви були тим осердям, навколо якого гуртувався колектив. Якою є ситуація в музеї наразі?

Це питання не чуже й мені, адже цей музей - не лише моє життя, це значно сильніша емоційна субстанція, яку не можна описати. Зараз в музеї сформований молодий, здатний до роботи і орієнтований на конкретний результат колектив. На жаль, він нечисельний, бо  мізерні зарплати дозволяють втримати поряд з собою таких же фанатів. Колектив, сформований в музеї, в налагодженій комунікації орієнтований на те, аби йти за лідером, якого кожен собі обрав. Нам вдалося зробити так, що цими лідерами є персоналії, які очолюють кожен всій напрямок в роботі. Зараз обов`язки директора музею виконує Григорій Донець і я вважаю, що це найуспішніший, найкращий для музею варіант, бо його беззаперечний авторитет, досвід роботи, особисті якості здатні втримати колектив і орієнтувати його на роботу. Напрямок промоції музею, організації заходів, присутності музею в інформаційному полі, організацію екскурсійної діяльності успішно і, практично, бездоганно забезпечує Юлія Коваленко. Це її другий прихід до музею, що свідчить про те, що людина повернулася працювати за покликанням. З її досвідом роботи і напрацюваннями вона цілком могла б бути успішним, молодим, креативним заступником директора музею з загальних питань (посада заступника директора зараз вакантна, я зверталася до Департаменту культури КМДА з проханням розглянути її кандидатуру на посаду заступника іще на початку лютого, але до часу мого звільнення це звернення не було розглянуто, на жаль).

Зараз це кістяк, який гарантує музею успішний розвиток. Було б добре, якби Департамент культури КМДА саме це ядро і залишив, врахувавши потенційну здатність колективу до яскравого і, відверто, найкращого результату серед музеїв нашої групи, та врахувавши, що вмотивованість колективу до роботи тримається, фактично, на авторитеті, а не на зарплаті. Та й бажання меценатів, які багато років підтримували музей, також «зав"язані» на персоналіях, які засвідчили максимально розумне використання їхньої допомоги на користь розвитку музею, на мою думку, також треба враховувати. Саме те ядро, про яке я пишу, йдучи нами спільно розробленим маркетинговим шляхом, використовуючи домогу друзів музею, за два нелегких, нестабільних  в економчінму плані роки, засвідчили збільшення дохідності музею ВТРИЧІ. Ну про брендовість музею і його форм роботи багато хто й так знає. Маю певні перестороги, не безпідставні, що зміна цього ядра може негативно позначитися на музеї. Бо не лише амбіції, а й незаперечної якості результат стоїть за кожним з них. Дуже сподіваюся, що й мої авторські творчі проекти зможуть бути продовжені в Музеї Тичини.


Розмовляла Леся Гасиджак,
"Музейний простір"