Діана Попова: "Основне завдання, покладене в тому числі й на мене – це зберегти музейні колекції та фонди"

Найперша проблема всього нового полягає в першу чергу в тому, що на нього покладають багато сподівань. Подвійна увага спрямована сьогодні на роботу Департаменту культури КМДА і його нову очільницю – Діану Попову, яка у спадок отримала аж занадто велику скриньку з проблемами, які накопичилися за майже 10 років у культурі столиці. Власне, про музейну сферу Києва, про конфлікти, перспективи і проблеми йдеться у розмові редактора веб-порталу «Музейний простір» Лесі Гасиджак та директора Департаменту культури КМДА Діани Попової.

 - Діано Олегівно, чи Ви вже повністю ознайомились з музейною сферою Києва? Чи ви були раніше дотичні до музеїв?

Перші днів своєї роботи у Департаменті культури я почала з детального вивчення мережі закладів культури і музеїв зокрема. Я не просто відвідала комунальні музейні заклади, а й ознайомилася з їх досягненнями та проблемами.

Музеї супроводжували мене з самого дитинства, можна сказати, що я зростала в музеях. По-перше, моє рідне місто Львів, а це практично місто-музей, а по-друге, моя мама працювала у львівському “Музеї історії релігії та атеїзму” (так він тоді називався), який знаходився в Домініканському соборі. Тобто мені було забезпечене музейне дитинство. Водночас я ніколи не працювала в музейній сфері. До недавніх пір я була лише відвідувачем музеїв, а зараз ще й помічником у їхньому розвитку.

- Чи Ви встигли вже побачити, які проблеми має музейна галузь столиці?

 Безумовно. Окрім того існуючі проблеми навіть можна умовно поділити на два блоки, це які потребують першочергового вирішення та які необхідно  вирішувати у найближчій перспективі.

Серед наболілого у нас - фонди Музею історії міста Києва. На сьогодні вкрай необхідно вирішити питання щодо приміщення з належними умовами для зберігання музейної колекції. Це близько 250 тис. музейних експонатів, які протягом 10 років заскладовані в ящиках.

Необхідно здійснити модернізацію матеріально-технічної бази музеїв (удосконалення системи охорони, здійснення реекспозицій музеїв та оснащення їх сучасним обладнанням тощо). Здійснення капітального ремонту та реставрації в приміщеннях Київського національного музею російського мистецтва (вул. Терещенківська, 9) та його філії – Мистецькому центрі «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2), ремонтно-реставраційних робіт та відкриття музеїв: Іван Франко і Київ та Музей Панаса Саксаганського – відділів Музею видатних діячів української культури (вул. Саксаганського, 97). Проведення комплексної реконструкції внутрішнього двору Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (вул. Терещенківська, 15-17) тощо.

Окрім того на часі вже переходити на автоматизацію музейних процесів, втілення нових сучасних технологій. Мова йде, зокрема, про оновлення та придбання комп’ютерної техніки, здійснення електронного обліку музейного фонду.

Відповідаючи на запитання також неможливо уникнути проблеми омолодження кадрів, ми маємо продумати як залучити молодь до роботи в музеях, розробити задля цього програму. Молоді набагатотому простіше опановувати новітні технології, розкривати нові обрії музейної справи.

- Яким буде наступний рік для музейної сфери? Фінансові аналітики і реалісти прогнозують Києву дефолт. Якщо цього не станеться, то криза все одно є очевидною. Йдеться про субвенції для столиці з державного бюджету. Наскільки повним буде фінансування культури столиці?

Це складне питання. Бюджетний процес ще тільки розпочався. Так склалося, що донедавна у нас культура фінансувалася за залишковим принципом. Але зараз є момент, коли ми так само усвідомлюємо, що оті 23 роки економії на культурі призвели до політичної кризи в країні. Я сподіваюся, що це нарешті дійде як до тих людей, які формують бюджет, так і до тих, які ліквідовують наслідки. В мене є, звичайно, пріоритети. І я розумію, що основне завдання, покладене в тому числі й на мене – це зберегти музейні колекції та фонди. Звичайно, якщо можна буде зекономити за рахунок міського бюджету на якихось сферах, то це ні в якому разі не означає, що ми забудемо про музеї. Насправді ж є багато джерел, з яких можна фінансувати культуру. Зокрема це і залучення меценатів, після прийняття довгоочікуваного закону про меценатство.

- Я знаю, що заробітна плата це одна з захищених статей. А за рахунок чого тоді відбувається оптимізація? І чи вона планується?

За рахунок припинення фінансування фондових закупівель. Воно продовжується, але нерегламентовано. Люди дарують, але те, що вважають за потрібне. Це є не зовсім правильно з точки зору розвитку галузі, тому ми маємо це регулювати. А регулювати можна тільки фінансовими показниками. Ми зараз знаходимось в такій ситуації, що не дуже можемо це робити. Тобто, дарують люди і ми за це вдячні. Але все одно ми будемо намагатися виходити на професіний рівень.

- На якому рівні вирішення знаходиться питання фінансування охорони комунальних музеїв. Адже ДСО оплачується не всім музеям…

Питання охорони державних музеїв перебуває наразі у нас в найбільшому пріоритеті. Ми будемо клопотати і захищати цю статтю. Це буде мій перший бюджетний процес, тому я наразі не дуже усвідомлюю, які можуть бути ризики.

- Чи плануються якісь заходи з оптимізації видатків через зменшення робочого дня музеїв Києва? Адже опалювальний сезон вже розпочався, якісь музеї мають борги, а місто не має грошей… Чи отримали директори музеїв якісь гарантії чи рекомендації?

Наразі це питання ми не піднімали. Кожен директор музею абсолютно повноважний приймати в рамках законодавчого поля те чи інше рішення на свій розсуд. Я чую всіх музейників. Кожен знає свої проблеми, приходить, викладає їх, і я розумію, що якщо треба буде коригувати графік роботи з метою безпеки – звичайно, ми будемо на це йти. Це непопулярне рішення, але це треба робити. Але – виключно з метою безпеки і зовсім не з метою економії електроенергії. Економічна доцільність також має свої критерії. В нас є моменти, на які ми також мусимо розраховувати.

- Чи проводився Відділом музеїв аналіз того, які статті дають музеям найбільші прибутки? Адже в Києві є музеї, які мають додаткові невикористовуванні ними приміщення, які здають в оренду. І від оренди отримують грошей більше, ніж від власне музейної діяльності. Може є сенс скоротити кількість працівників у такому музеї?

Звичайно, до кожного штату треба ставитись прискіпливо. Те, що музеї заробляють хоч щось, для мене це є плюс. Це кошти на розвиток того самого музею. Музейні працівники ж не можуть змусити людей ходити в музеї. Це наша з Вами робота – популяризувати музеї, щоб люди стояли туди в чергу.

Водночас відділ музеїв щороку проводить детальний аналіз діяльності підпорядкованих закладів, у тому числі – шляхи залучення музеями позабюджетних коштів.

Наприклад у 2013 році комунальними музеями зароблено понад 5 мільйонів гривень, з яких доходи  від основної діяльності склали понад 4 мільйони гривень, благодійні внески близько 700 тисяч гривень та приблизно 150 тисяч від оренди. До речі, приміщення в оренду здає лише Музей видатних діячів української культури. Це частина площ у будинку, де жив і працював видатний український актор, режисер та драматург Панас Саксаганський. Наразі цей будинок потребує складного ремонту та реставрації, а кошти на ці цілі відсутні. Тому Музей тимчасово здає в оренду невелику часину приміщень – 70 кв. м від загальної площі у понад 1 000 кв. м.

Разом із тим цей Музей складається з трьох діючих музеїв: Музею Лесі Українки, Музею М.В.Лисенка та Музею М.Старицького. Крім того, колектив закладу працює над створенням ще двох нових музеїв: “Іван Франко і Київ” та “Музею Панаса Саксаганського”.

- Чи відстежує та аналізує Департамент культури динаміку чисельності відвідувачів музеїв? Кричущим є питання штучного накручування кількості відвідувачів за рахунок безоплатних відвідувачів. Чи можна з ним якось боротися і чи зацікавлені Ви в цьому?

Безперечно, Департамент культури відслідковує та аналізує динаміку чисельності відвідувачів музеїв, спираючись на щомісячну інформацію, надану підпорядкованими закладами.

Перш за все ми маємо розуміти, що місія Музеїв зберігати, вивчати та популяризувати національні культурні надбання. Поширювати культуру серед населення потрібно всіма доступними способами. Наші музеї, це своєрідне духовне джерело, яке навіть у період фінансової скрути не повинне пересихати. Тому з метою залучення людей із невеликими статками розроблені соціальні програми, укладаються угоди зі школами, інтернатами, дитячими будинками, товариствами ветеранів, інвалідів тощо, проводяться екскурсії для гостей музейних акцій, розширено кількість категорій безкоштовних відвідувачів, збільшено кількість днів безоплатного входу до музеїв. Сьогодні актуальними є також угоди на безкоштовне обслуговування курсантів військових училищ та учасників АТО. Можливо тому й виникають питання щодо штучного накручування кількості відвідувачів.

Усе це робиться задля протистояння зниженню культурного й освітнього рівня киян та гостей столиці. Зрештою, музейна справа – це не бізнес, на якому можна заробити бодай на власне утримання. Музей – це погляд з минулого через сьогодення у майбутнє.

- Одна з найрезонансніших справ Вашої попередниці – це ігнорування рішення суду з поновлення на роботі і на посаді В’ячеслава Кулініча, директора музею «Київська фортеця». Чи мали Ви вже розмову з ним? На якому етапі вирішення перебуває ця справа?

Я з величезною повагою ставлюся до В’ячеслава Яковича, який був у мене неодноразово. Сутність цього конфлікту знаходиться набагато глибше, ніж просто в особистісний площині зі Світланою Іванівною. Я розумію, що є юридичні судові моменти, які ми мусимо закрити, але працювати у «Київській фортеці» у нього навряд чи вийде, бо він абсолютно не вбачає проблем і своїх помилок не визнає. Як весь колектив музею, так і контрагенти, з якими він працював, налаштовані проти нього. Тому я, як людина, яка призначає директора і усвідомлює всі ризики і свою відповідальність, не можу прийняти сьогодні рішення про його поновлення. Я намагалася знайти порозуміння у цій складній ситуаціі та знайти компромісне рішення, але він мене не чує. Діалогу в нас не вийшло, а монологів було вже багато. Треба віддати йому належне: завдяки своїй впертості та наполегливості він дуже багато зробив для музею. Але певно що людина з часом змінюється і те, що було на добро, сьогодні працює проти нього.

- Чи буде колись покладено край суперечці навколо приміщення на вул. Терещенківській, в якому же 35 років досить успішно працює Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини?

О, пані Сосновська – вона прекрасна. Мені здається, що все, що є в музеї Тичини, воно тримається тільки на ній, на її харизмі й наполегливості. І оце той момент, коли особистість своїм масштабом може закривати багато питань. Що стосується проблеми, то я знаю, що її історія досить стара. Але ми наразі клопочемо, щоб передати це приміщення на баланс міста. Я розумію, що це процес нешвидкий, бо мова йде про передачу приміщення з державного майна в комунальну власність, але ми сподіваємося на успішне вирішення питання, на сприяння Міністерства культури України, Фонду державного майна України. Причому, така ж проблема в мене і з Музеєм-квартирою Косенка.

- А в чому проблема?

Квартира, в якій знаходиться музей – це державна власність. І нам її теж треба перевести на свій баланс. У багатьох музеїв є свої майнові проблеми. Не є виключенням і «Київська фортеця». Частина приміщень не передавалася правильно і зараз ми маємо проблеми і будемо їх вирішувати.

- Діано Олегівно, Ви згадали Музей Косенка. Сьогодні вони працюють «по дзвінку», тобто треба попереджати про прихід?..

Ну, вже навіть так не працюють. Там була біда: сусіди робили ремонт і залили приміщення музею. Я була там, все це бачила, туди вести людей поки не можна, потрібен ремонт.

- Даруйте, а чим же тоді займаються люди, які є співробітниками музею і отримують за це заробітну плату?..

Незважаючи на те, що музей не відкритий для широкого загалу, працівники займаються науковою обробкою колекції, отриманої в спадок. Це ноти, афіші, фото, рукописи, програми тощо. На сьогодні оброблено понад 1 тисячу експонатів.

Штат музею – 3 одиниці. На сьогодні там працює два наукових співробітника.

Але в планах Департаменту культури – здійснення ремонту приміщення музею, його музеєфікація. Для відвідувачів музей плануємо відкрити у 2016 році.

- Як Ви думаєте, чи буде колись кінець поневірянням візитівки Києва – Музею історії міста Києва?

Наразі ми клопочемо за Гостинний Двір. Він поки на тій стадії, коли ще можна щось перебудувати, змінити перестінки, зробити масштабну експозицію. Таким чином ми б могли звільнити два поверхи в Українському Домі – бо це квартиранство не потрібне ані Українському Дому, ані Музею Істрії міста Києва.

- Світлана Іванівна Зоріна працює в Департаменті культури?

Так, вона мій радник.

- Вона й справді дає Вам поради?

Так, звичайно.

- Які завдання Ви ставите собі на найближче майбутнє?
По-перше, я планую працювати над налагодженням комунікації між самими музейниками. Бо вони спілкуються маленькими групками і не бачать, що робиться навколо. От зараз біда сталася з Донецьким музеєм, то колеги почали просити про допомогу і спілкуватися. Та біда, яка сталася  Музеєм історії Києва в лютому, вона також об’єднала колег, бо всі музейники стали на допомогу. Ті тиндітні жінки, які тримали оборону та захищали фонди - героїні, я вважаю, що це подвиг.

Я також усвідомлюю необхідність створення цифрового архіву музейних фондів. Це потрібно для науковців, щоб можна було працювати дистанційно. Минулого року я захистила дисертацію (тема -  "Кримське питання" в українсько-російських відносинах (1991-2010 рр.)" - МП) й отримала ступінь кандидата історичних наук, тому цілком усвідомлюю наскільки це важливо, скільки можливостей для нових наукових напрацювань з’явиться у науковців з усього світу. Якщо в нас буде електронний облік, коли все буде під контролем, ми зможемо в такий спосіб додатково захистити наші фонди. Це величезна робота, робота на роки, але я сподіваюся, що все вийде і колись наші діти подякують нам за це.



Леся Гасиджак,
редактор інтернет-порталу "Музейний простір"