Ціна розмов про цінності: в.о. міністра культури Леонід Новохатько "вболіває" за розбиті вікна, а не покалічені життя митців

Після прес-конференції 28 січня 2014 року Міністра культури України (тоді ще - міністра, а не в.о.) Леоніда Новохатька ще кілька годин поспіль у свідомості лунало риторичне запитання колеги: "Для чого Ви нас зібрали?". Так це питання і лишилося риторичним.

Зрозуміти логіку людини, яка довго розказує про втрати культурної спадщини  через масові заворушення, тобто Євромайдан - вибиті вікна в Українському Домі, кіптяву на Грушевського, цілодобові чергування працівників музеїв, щоб зберігти колекції і не допустити пограбування, відміни концертів до Дня Соборності - неможливо. Бо усе ми бачили на фоні масових арештів владою українських митців і студентів, вбивство і побиття наших колег, полювання на вільнодумців (читай - інтелектуалів)... Увесь інтелектуальний світ голосить: в Україні знову репресії, знову дисиденти, уже ХХІ століття! А міністр культури, замість того, щоб хоч мовчати, каже, що все це політиканство. Та ще й дозволяє собі розказувати нам, безпосереднім свідкам терору проти українських інтелектуалів, учасникам 14-годинних чергувань під судами, постійним мішеням "Беркуту" про те, що таке стандарти журналістики. Що ж, пане міністре, справді залишмо висновки для читачів. Сьогодні ми даємо розшифровку Ваших свідчень, які назавжди Вас особисто вписали в криваву історію проти українського культурного простору кінця 2013 - початку 2014 року.

УВАГА: Шановні читачі! Людям з тонкою душевною організацією, вищою і середньою освітою рекомендуємо перед прочитанням випити заспокійливе. А тих, хто має серцево-судинні захворювання, просимо утриматися від читання. Редакція готова Вам викласти скорочену версію прямої мови Леоніда Новохатька. Телефонуйте! У цитуванні не використовувалися "стилістичні правки".

Леонід Новохатько: Про предмет прес-конференції, без коментарів і купюр 

"Шановні колеги! Я думаю, що пройде певний час - і ми будемо згадувати ці події в містах і селах, у тому числі і в Києві, як якийсь недолугий сон. І у зв'язку з тим, хочу нагадати вам відомий вислів з одного фільму "В бій ідуть одні старики", до речі, нашого українського режисера Василя Бикова (міністр мав на увазі, напевно, Леоніда Бикова, бо білоруський письменник Василь Биков не писав сценарію до цієї стрічки, а може, пан Новохатько вирішив замінити ім'я режисера, бо дуже схоже на власне? - ред.). Пригадуєте, там один персонаж - Маестро, він же капітан Титаренко - сказав: "Война приходящая, а музыка вечная". То я хотів би почати нашу розмову з того, що є дві, на мій погляд, найвищі цінності життя. Можливо, ці цінності загострено, більш зрозумілими стають в період таких конфліктів, при чому, загалом в період соціальних потрясінь, воїн і таке інше.

Найвища цінність - це людське життя, це здоров'я людей. І я, користуючись нагодою,висловлюю щирий жаль усім друзям, сім'ям, рідним тих людей, які постраждали і загибли у нас на Майдані.   

Але після здоров'я і життя найбільша цінність, на мій погляд, - це культура і культурні цінності. Тому що життя людини - воно незворотнє. Коли людина померла, можна багато чого говорити, але її вже не повернеш. От точно также і культурну цінність: якщо вона знищена, з будь-якої причини (я маю на увазі перш за все раритет, якому сто, тисячу п'ять тисяч років)... знищена пам'ятка - вона не повернеться. І дуже часто під час соціальних потрясінь, навіть в XXI столітті, на жаль, страждають культурні цінності. Я не хотів би наводити приклади, як постраждали раритети, яким не одна тисяча років, під час війни в Іраку, як постраждали пам'ятки культури під час соціальних потрясінь в Єгипті і Каїрі, як поповниться (чи завтра поповниться чи коли там) ринок підпільного антикваріату цими речами, які розграбовані з музеїв і заповідників тих країн (те саме і в Афганістані, до речі). Це ті теми, до яких ми якось не так часто звертаємось. Але музейники давно б'ють тривогу у світі, не тільки в Європі, а в світі у світлі всіх тих подій, про які я зараз кажу.

І мій прихід до вас пов'язаний з тим, що я хотів би попросити вас в своїй роботі, в своїх коментарях також передати тривогу культурної громадськості і особисто мою як міністра, який відповідає за збереження культурних об'єктів, культурних цінностей, передати занепокоєння попросити відповідного ставлення до цих об'єктів. Про що йде мова?

Про музеї і Євромайдан 

От недалеко Український Дім. В принципі об'єкт культури, незалежно від того, кому він належить - Міністерству культури чи Державному управлінню справами. І ви знаєте, що з ним стало. Але ж давайте не забудемо, що там, у фондах, в підвалах цього закладу 248 тисяч, це майже чверть мільйона одиниць збереження Музею історії Києва. Там скільки раритетів, скільки пам'яток, втратити які ми не маємо права! І сьогодні там працівники музею (там, до речі, під час цих подій спрацювала сигналізація - значить хтось ліз туди в ті двері. На щастя, як показала на сьогодні перевірка, там двері залишилися цілими, витримали), цілодобово чергують по двоє чоловіків з працівників музею і вночі в тому числі, тому що вони ж матеріально відповідальні. Є така посада - завфондами, які відповідають перед законом, перед нами - в кінці кінців.

Я хотів би також сказати, що в зоні конфлікту, як ви знаєте, опинився наш Національний художній музей. І вже три тижні працівники цього музею по черзі, у тому числі директор, чергують ці-ло-до-бо-во (вночі - так само)! Тут немає великого секрету: ми вже давно, колектив музею, десь три тижні назад всі картини з першого-другого поверху зняв й перевіз у фондосховище, у підвали. Тому що - не дай Бог - якесь полум'я з якоїсь пляшки - і все рівно, з якої саме пляшки, все рівно з якої гранати - якщо попаде туди, то згорять картини Рєпіна, Глущенка, - то це непоправима втрата.

Я хотів би ще раз нагадати, з чого я почав: життя і здоров'я людини непоправимі, а потім втрата культурної цінності. Ну як золота пектораль: вона ж одна? Одна!

Театр і концерти в столиці в епоху революції

Загалом-то потерпають і деякі інші об'єкти і заклади культури. По Києву це стосується тих закладів культури в центрі міста, які закриті або до яких зменшився потік людей у зв'язку з тим, що люди просто бояться ходить вночі або ввечері (скажемо так). Не можна під'їхати машиною, бо барикади. І цифри, я вам скажу, дуже неприємні. Ну, скажімо, днів сім, може, шість назад: Мала сцена театру Франка - продано квитків десь 160, а в залі було в районі 50-ти людей. Ви ж розумієте, що це за мука для творчих людей, для акторів грати в порожньому залі?! Філармонія: днів сім назад було продано приблизно 222 місця, коли в партері 300, ну, тобто непогано пішла реалізація. З 220 квитків напередодні приблизно 20, може, трохи більше 20, людей повернули квитки, і їм було повернуто кошти. Таким чином, очікувалося, що прийде 190-200 людей. В залі було 48 осіб. Ну концерт відбувся, але ви розумієте, як музикантам грати, коли на великий зал так мало людей?! Але за цим ще й друге йде: оці ж неодержані доходи театрами і іншими мистецькими закладами в центрі міста вже в районі двох місяців (будем так казати) - це більше мільйона коштів. Це думаю десь 1,8 млн. коштів, які не надійшли. І за рахунок цього ці ж установи повинні були платити комунальні послуги: Київенерго, інші організації все рівно виставлять рахунок. І зараз я вже одержав один лист, а думаю, що буде більше: директори цих закладів просять додаткові кошти на погашення цих збитків, тому що вони не зможуть розплатитися за поточні витрати. У тому числі за рахунок цих коштів театри, наприклад, утримують додаткові творчі одиниці і забезпечують свою діяльність.

Підвідомчі заклади Мінкульту в регіонах: мародерства Майдану

В основному, все спокійно. З обласних управлінь культури працюють всі в штатному режим, практично ніхто не постраждав, крім, можу назвати, Черкас - Черкаське обласне управління культури, яке під час штурму обласної державної адміністрації постраждало. І фактично знищена вся база - і комп'ютерна, і паперова - музично-театрального відділу, повністю знищена база, і паперова у тому числі, відділу охорони культурної спадщини. Тут я прокоментує останнє. Що таке база охорони культурної спадщини? Це те, де зберігалися всі паспорти на всі об'єкти культурної спадщини Чернігівщини (напевно, міністр мав на увазі все-таки Черкащину - а може, й ні... - ред.), які робилися і накопичувалися протягом десятиліть, ще з радянських часів. В тому числі і проекти якихось ремонтів, документи з ремонтів і реставрацій на об'єкти, які мали ввестися на 200-ліття Тараса Григоровича Шевченка. Так само відділ кадрів. Ще не знаю деталей, як там, але... все це неприємні справи для конкретних людей, які виходять на пенсію і треба відновлювати всі дані. (...)

Бідний, убогий Львів без культурних подій:

22 січня - День Соборності і ансамбль Вірського

Є ненадходження коштів від того, що люди в такі хвилини чи такі дні, у такий час все-таки не хочуть думати про високе. І це, наприклад, театр імені Заньковецької. Доходи мали бути за місяць 70 тисяч гривень. А реально вони одержали 20. Тобто люди не прийшли в театр, не купили квитки, не одержали культурну послугу. 22 січня сталося те, чого ніколи не було: 22 січня у Львівській опері мала бути урочиста Академія в честь Соборності України. Туди з Києва приїхав Національний ансамбль Вірського - приблизно 100 осіб, автобуси з декораціями, костюмами. Ну і цей концерт був відмінений, тому що там був День жалоби. Я, звичайно, теж переживаю, що так трапилося, але я кажу вам про реальний розпач закладів культури. Вони повернулися ні з чим, але є домовленість з обласним управлінням культури, я мав безпосередню розмову, і думаю, що ансамбль повенеться до Львова протягом найближчих першого півріччя, місяців 3-4, щоб показати своє мистецтво.

Ну от-такі от загалом не дуже веселі речі хочу вам сказати.

Фінал промови: на сцені Європа!

Завершити хочу такою фразою, з якої почав: Ми всі з вами відповідальні за збереження культури. І норми європейської політики, норма європейського життя - це велика повага до інтелігенції, до творчої особистості, до закладів культури. Я закликаю вас підвищувати цю повагу навіть в такий непростий час.

Баталія з журналістами

Одразу перепрошую, але запитання журналістів подаю лаконічніше й деякі відповіді в.о. Міністра культури України Леоніда Новохатька не повністю цитуємо, бо відповіді не містили цілісності.  

Ірина Плехова, ІА ПРО: - Пане міністре, звісно, ми раді чути, що для вас ціність людського життя декларується як найвища. Однак чому до нині нема офіційної реакції Міністерства культури України на численні репресії з боку влади (масові арешти, побиття, переслідування тощо)? При цьому, ми щодня одержуємо заяви закордонних культурних діячів, спілок із тривогою на відсутність реакції Міністерства культури України щодо штучних репресій проти української інтелігенції. 

Леонід Новохатько: -  Я відчуваю, що ви трошки, на мій погляд (на мій погляд!), заполітизовані, що ставите ці питання. А я якраз хотів не політизувати, тому що, на мій погляд, на моє глибоке переконання, може, з тим хтось і не погодиться, у тому числі і хтось із моїх колег із інших міністерств і відомств, є суспільство (я історик в кінці кінців і я якось з історичної точки зору дивлюся на всі ці події), є в нас економіка - дуже серйозна річ, вона фундамент, можна сказати, вона в основі, але вище - політика (не пов'язуйте з політиканством - це тонше), так от, на мій погляд, ще вище, незміримо вище є високе мистецтво і культура. Воно вище економіки, вище політики. І от однозначно во стократ вище політиканства і політичних провокацій. Оце все, що йде, воно мине. От серед нас є, напевно, 20 чоловік з вищою освітою (звернення до журналістів - ред.), ми можемо сказати, хто був дружинником точно або всіх перерахувати в часи Ярослава Мудрого, або хто може був найбільшим банкіром тогочасним чи, може, ще там хтось? Можемо назвати? Навряд чи! А от Софія точно залишилася з того часу. Точно. І Лаврські печери залишилися з того часу. От оце вище і це передається з покоління в покоління. Тому ситуація ця завершиться, і суди, і слідство. І амністія, я вірю, буде. І це пройде. Пройде. Ми з часів - там - Ренесансу чи 18, 16 чи 19 століття - кого пам'ятаємо: кого - великих заколотників чи великих банкірів? Та ми пам'ятаємо Бальзака, Мікеланджело, Франка, Шевченка, Пушкіна, Шекспіра. А от те, і заколотники, у тому числі, в нашій з вами пам'яті не залишились. Ну це ж факт. Ну крім Великої французької буржуазної революції, та й то. Так що все минеться і все стане на своє місце. Єдине, що ми повинні більш об'єктивніше й толерантніше ставитися до всього і висвітлювати все.

Валентина Пащенко, ІА Укрінформ: - Ви постфактум розказуєте про Український дім, Національний художній музей. А чому не було реакції Міністерства, коли Беркут і ВВ увійшли в ці установи?

Леонід Новохатько: - Ну тут дуже легко. Український дім у підпорядкуванні Державного управління справами, а не в нашому. І нас ніхто не сповіщав про ці входження.

Далі лунало багато інших подібних запитань, від яких міністр уникав відповіді у спосіб, представлений у першому питанні. Коли нерви здали, пан Леонід зазначив, що йому не подобається рівень української мови, зокрема в інтернет-просторі. На це журналісти відреагували таким чином, що їх не влаштовує рівень української мови в Кабінеті Міністрі України. Це довелося повторювати кілька разів, бо міністр ніяк не реагував, а продовжував історичні тиради.

Наостанок ми передали вітання від представників української культури та їхнє обурення з приводу сьогоднішніх коментарів, які журналісти під час брифінгу постили на ФБ сторінках. Як наслідок, міністр обурився і образився. Він не вірить, що до нього прийдуть у гості представники культури і захотів перевірити готовність мистецької еліти з ним зустрітися. Попередньо зустріч призначена на другу половину дня 3 лютого 2014 року. Митці вимагатимуть від в.о. Міністра культури України офіційної підтримки постраждалим митцям, проти яких в останні два місяці було застосовано різні репресивні заходи.

Розшифровувала пряму мову Л. Новохатька - Ірина Плехова

Обурювалися і брали участь у баталіях - понад 20 журналістів з різних видань

Підтримали в.о. Міністра України своїм сюжетом - телеканал "Інтер" (вечірній сюжет від 28 січня 2014 року)

ДЖЕРЕЛО: Інформаційна агенція культурних індустрій ПРО

Фото: Цензор.нет