Кілька слів про рівненську поетично-музейну обитель

Вчора вдруге відвідала Рівне. Знайомство з цим містом відбувається якось так фрагментарно. Минулого року був краєзнавчий музей, на осінь, вочевидь, лишиться Пересопниця, а на цьому тижні була черга Літературного музею Уласа Самчука.

Тим більше, що й нагода була значною – вшанування пам’яті видатного українського письменника ХХ століття Уласа Самчука.

Про сам захід довго говорити не буду, бо насправді, все було класично і прекрасно водночас. Це той випадок, коли «в Києві вже так не буде». Ну, хіба в маленьких музеях... Бо в столиці подібні заходи – це зібрання гламуру. Пересічних музейників там буває, як правило, мало, творчої інтелігенції чомусь також. Проте яскраво палахкотить силіконово-гламурно-бездумне буйство, ти натикаєшся на пафосні обличчя, часто пусті, з яскравим виразом нудьги, але з чіткою установкою на те, що «треба терпіти, посміхатися і вдавати розуміння». Розрекламовані заходи у великих музеях стають місцем тусовки різних категорій – і про це явище у культурному процесі також варто говорити.

Отже, до музею. З одного боку – це трохи запафосна назва, адже насправді експозиція розміщена в одній кімнаті, щоправда будинку ХІХ ст. який і сам по собі є незвичним і прекрасним витвором мистецтва. Але тут варто відзначити, наскільки професійно і вдало створена експозиція. Головна особливість і перевага в тому, що вона висвітлює ТІЛЬКИ РІВНЕНСЬКИЙ «доекзильний» період життя і творчості письменника. І це – надзвичайно важливо! (на контрасті розумієш, яка це маячня – показувати життя відомої людини від народження до смерті, включаючи 5 шлюбів, у будинку-музеї, де він жив перші 6 років свого життя). Другий важливий момент – це те, що творцям музею вдалося таки відшукати унікальні меморіальні речі Уласа Самчука у місті, де влада півстоліття стирала будь-які згадки про нього, не залишивши навіть будинку.

По-друге, надзвичайно вразила аудиторія. У липні, в спеку та період відпусток, яблуку було ніде впасти. І це не учні (хоча молодь теж була). Це - викладачі, краєзнавці, рівненські письменники, члени українських та міжнародних громадських організацій, музикознавці і колеги-музейники з інших міст і областей, та звичайні шанувальники музею, які за 6 років його діяльності згуртувалися у міцну громаду навколо. Що є формотворчим чинником -  я напевне не знаю, але впевнена, що не останню роль тут відіграє постать завідуючої – Інни Нагорної, яка досить вдало поєднує адміністративну роботу з науковою та громадською, є активною членкинею Рівненського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка.

Не в кожній області України обласний літературний музей є настільки повноцінно-активним, як Літературний музей Уласа Самчука в Рівному. Чого варта лише видавнича серія «Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному», започаткована в 2008 р. і завдання якої – заповнити прогалину щодо висвітлення літературно-мистецького життя в Україні в 1941-1943 рр. На сьогодні в серії побачила світ 21 збірка, книги авторів та розповідей про авторів, що працювали з Уласом Самчуком. З забуття музей повернув до читачів постаті та доробок Олени Теліги, Антона Кучерука, Анатолія Демо-Довгопільського, Олекси Стефановича, Михайла Носаля, Олексія Сацюка, Оксани Лятуринської, Леоніда Мосендза, Авеніра Коломийця, Антоніни Горохович, Галини Журби, Уласа Самука, Євгена Маланюка, Олега Ольжича та Митрополита Іларіона (Івана Огієнка).  

Одним словом, це все треба бачити і читати. Тож як маєте час – раджу провести вихідні в Рівному. Туристичних принад там направду є немало. І атмосфера в місті особлива. Поїдете – не пошкодуєте.














Памятник Уласу Самчуку в Рівному. Споруджений в 2005 р., до 100-річчя з Дня народження письменника. Автори - Володимир Шолудько та Віктор Ковальчук.




Меморіальна дошка на будинку, в якому у 1941-1943 рр. діяла редакція газети "Волинь", в якій працювали Улас Самчук та Олена Теліга.



В одному будинку з ЛІтературним музеєм Уласа Самчука розміщений і інший відділ - Музей Бурштину.