Улюблена мозоля українських музейників

Автор: Владислав Піоро | 29 січня 2013 19:04 |

Сьогодні, 29 січня 2012 року у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику (НКПІКЗ) відбулася робоча нарада, присвячена впровадженню пілотного проекту зі створення електронного каталогу фондових колекцій НКПІКЗ.

Учасниками тригодинної наради стали близько півсотні співробітників київських та регіональних музеїв і заповідників, які відповідальні за облік, збереження та презентацію фондових колекцій.

По суті, перед представницькою фаховою аудиторію відбулась ґрунтовна, розгорнута презентація рішень та послуг ТОВ "Електронні архіви України" – комерційної компанії, що спеціалізується на оцифровуванні предметів бібліотечного, архівного та музейного фондів, оригіналів супровідної облікової документації тощо.

Дехто може подумати, що захід був спланований з метою промоції цієї ІТ компанії серед потенційних клієнтів. Однак організатори заходу – Києво-Печерський заповідник та Міністерство культури України (МКУ) – позиціонували його дещо по іншому.

Як зазначив у вступному слові Генеральний директор НКПІКЗ Любомир Михайлина, у Заповіднику саме в цей час стартував великий проект з оцифровування його колекцій та інвентарних карток музейних предметів. За результатами проекту має постати електронний каталог оцифрованих матеріалів.

Учасникам наради було запропоновано обговорити цей проект, висловити поради щодо вироблення максимально ефективних підходів до його реалізації, а також взяти на замітку, що позитивний досвід може бути використані ними в майбутньому.

Актуальність оцифровування зібрань українських музеїв є очевидною. Беззаперечно позитивним є і прагнення НКПІКЗ реалізувати свій проект максимально публічно та прозоро.

Тож насправді в цьому плані дискусії як такої не вийшло та й не могло бути.

Інша справа, що робити з оцифрованими даними далі?..

Користуючись нагодою, що співорганізаторам сьогоднішнього заходу є Міністерство культури України, в контексті цього наболілого питання вкотре хотілося б звернути увагу чиновників та очильників МКУ на наступне:

1) Оцифровування є хоч і вкрай важливим, але лише одним з етапів розбудови системи електронного обліку музейних цінностей. Зводити музейний електронний облік виключно до оцифровування об’єктів історико-культурної спадщини є неприпустимим спрощенням, це речі різного порядку.

2) Впровадження автоматизованих систем електронного обліку музейних цінностей може бути ефективним лише за умови формування відповідної нормативно-методичної бази. Про що говорити, якщо сьогодні музейники України працюють за Інструкцією з обліку та збереження музейних цінностей 1984 року. А порядок електронного обліку музейних предметів, передбачений чинним законодавством України, досі не створений.

3) У світі давно розроблені й у багатьох країнах використовуються на практиці міжнародні стандарти комплексного електронного музейного обліку. Вони абсолютно не суперечать обліковим традиціям, прийнятим в Україні. Тож вигадувати велосипед немає потреби, достатньо взяти за орієнтир сучасні діючі міжнародні галузеві стандарти, що перевірені часом.

Отже, якщо ми говоримо про оцифровування колекцій – це безумовно є корисним й, зокрема, ініціатива НКПІКЗ заслуговує на підтримку.

Але якщо ми говоримо про впровадження системи обліку музейних цінностей у національних масштабах, то порядок має бути виключно таким:

- розробка належної нормативної бази та національних стандартів електронного музейного обліку із врахуванням провідного міжнародного досвіду, рекомендацій Міжнародної ради музеїв (ІСОМ) та інших організацій;
- впровадження на місцях, у конкретних музейних закладах програмно-апаратних засобів автоматизації фондово-облікової діяльності, що мають відповідати національним стандартам музейного електронного обліку та обміну інформацією;
- забезпечення роботи загальнодержавного електронного реєстру музейних цінностей, інформація до якого має надходити в оперативному режимі зі службових баз даних конкретних музеїв.

Всі спроби вирішити проблему впровадження електронного музейного обліку в іншій послідовності – відштовхуючись від застосування конкретного програмного забезпечення чи прагнучи якнайшвидше поставити «галочку» у завданні створення національного реєстру музейних цінностей – є неефективними й приречені на провал. Приклади цьому, нажаль, вже маємо.

Схожі публікації

Коментарі (2)

Людмила Олеговна Гриненко | 31 січня 2013 14:50:50

Поделюсь и я впечатлениями от мероприятия. Во-первых, спасибо родному министерству за приглашение, "позвавшее в дорогу" - слова в распространенной от имени С.И. Кириченко факсограмме, про то, что "будут обсуждаться и приниматься предложения по структуре электронного каталога (базы данных)" послужили сильным стимулом для того, чтобы взять билеты на поезд. Совещание длилось с 11.00 (ну, конечно, оно началось не ровно в 11.00, организаторам пришлось добывать где-то в недрах дирекции дополнительные стулья, на это ушло время) до 14.00. Почти все это время заняла так называемая презентация ЭЛАУ. Почему так называемая? Потому, что все сказанное и показанное за два с лишним часа можно было сказать и показать меньше, чем за час. Давно не встречала такого неуважения к аудитории. У меня сложилось четкое впечатление, что аудитория и не интересовала авторов и исполнителей презентации (к слову, никто никого никому не представил, общение было практически анонимным, за исключением того, что новый директор Киево-Печерского заповедника, не представившись сам, представил собравшимся С.И. Кириченко, и это единственная персоналия, оказавшаяся в моем блокноте). Может, конечно, все это задумывалось для тех, кто друг друга знает, но я, например, не знала никого, кроме Владислава Пиоро и Кирилла Кобцева. Наверное, я сама виновата, будем так считать. О том, что возглавляет и ведет мероприятие генеральный директор Л.П. Михайлина я просто догадалась :) Вернемся к презентации. На кого были рассчитаны эти наборы слайдов, часто перегруженные текстами? На возможных партнеров, клиентов? В таком случае, перед каждым участником должны были бы лежать буклеты компании и визитные карточки ее менеджеров, ответственных за контакты. Не так ли? Рассчитано ли было пафосное перечисление успехов компании на присутствующего министерского функционера? Возможно. Для тех, кто понимает проблемы оцифровки и электронной каталогизации, презентация была излишне подробной, сбивчивой, изобилующей повторами, а для тех, кто не приступал к ней - слишком "заумной", не популярной, полной непонятных терминов, демонстраций и озабоченностей тем, что ясно лишь посвященным. Пока на экране крутилась "тридэшная" японка, сидящая рядом со мной женщина грустно сказала, что у них в фондах нет даже фотоаппарата. Презентация длилась, представитель ЭЛАУ говорила и говорила, водила и водила курсором по экрану, где количество открытых вкладок почти равнялось количеству присутствующих на совещании, множила и множила однотипные примеры работы компании, а обещанное обсуждение не начиналось. И как ему начаться, если солист не умолкает? Даже тогда, когда ведущий предлагал задавать вопросы, в зале повисало молчание. Почему не было вопросов? Потому, что нужно было представлять себе аудиторию, работать на определенную аудиторию и говорить о том, что важно именно этой аудитории. Однако, поскольку эта конкретная компания вряд ли в ближайшее время будет испытывать недостаток в клиентуре, а также вряд ли озабочена государственными проблемами, то КПД данной презентации был, на мой взгляд, почти нулевым. Для галочки. А может, просто подобрали неподходящего для этого человека, не обученного. Человек этот (представляющий высокотехнологичную компанию) принес на совещание несколько переплетенных пружинками образцов документов и передал присутствующим посмотреть со словами "прошу не присваивать". Стало на момент как-то очень противно. Может, ее надо отправить поучиться за рубеж, в США, в Европу? Она бы посмотрела, как нужно презентовать свою работу, чтобы людям было не противно, а приятно? Некоторое подобие дискуссии все же состоялось в самом конце совещания, удалось и В. Пиоро и К. Кобцеву озвучить то, что изложено выше в заметке Владислава, но подлинного профессионального обсуждения не состоялось. Пожелаю министерству удачи в том, что было озвучено С.И. Кириченко, - в регламентации этой деятельности, в улучшении ситуации, в том, что министерство займется стандартами и нормативной базой, будем ждать анкету. В заключение скажу, что все мною сказанное относится к презентации 29-го января, а не к работе ЭЛАУ. Оборудование - великолепное, ноу-хау впечатляющие, результаты работы - весомые. Это главное. Но о том, что приезжала - пожалела. Может быть, это только моя вина. Пусть так.

Відповісти

Владислав Піоро | 01 лютого 2013 17:24:56

Дуже гарний, влучний коментар. Насправді, формат заходу , м’яко кажучи, був неочевидним – обговорення проблеми, пошук рішення чи презентація комерційного продукту? Головне, щоб це зрештою не стало лише видимістю обговорення, "галочкою" в якомусь чиновницькому звіті чи обґрунтуванні на кшталт "професійна громадськість схвально сприйняла широке впровадження бюджетним коштом...".

Відповісти