ЛАВРА – STOP ЮНЕСКО?

Автор: Максим Левада | 02 липня 2021 01:19 |

16 липня відкриється чергова сесія комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А Україна знов опиняється перед небезпекою потрапляння до «чорного списку».


Перелік об’єктів всесвітньої спадщини, що перебувають під загрозою, вважається ганебним для будь-якої країни. Туди включають ті об’єкти, яким на думку експертів ЮНЕСКО, загрожує небезпека (знищення або зникнення) внаслідок дії природних чинників або дій людей.

Потрапляння до цього переліку для України є вкрай небажаним, оскільки це автоматично перекреслить всю нашу аргументацію стосовно беззаконня, яке наразі фіксують наші експерти на території окупованого Херсонесу Таврійського – об’єкту з переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Сьогодні шанси опинитися в «чорному списку» в України стали як ніколи реальними, через події, які днями відбулися на території Києво-Печерської Лаври.

Києво-Печерська Лавра, це не лише об’єкт зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, це й Національний заповідник Києво-Печерська Лавра.

Згідно ст. 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини»: «Комплекс (ансамбль) пам’яток з усією сукупністю компонентів, що становить культурну, історичну та наукову цінність, просторово, планувально і функціонально виділений у структурі населеного пункту або локалізований поза його межами, може бути оголошений історико-культурним заповідником державного або місцевого значення». І далі: «У межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об'єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання».

Кілька днів тому на території Києво-Печерської Лаври знищено дві старі могили.

Могила Володимира Бутовича (1817-1871), голови дворянства Київського повіту, дійсного статського радника. Нащадок козацького роду, син київського губернського маршалка, онук сотника Слобідського полку, правнук значкового товариша Слобідського полку, Володимир Іванович Бутович був похований на південь від церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

Могила Давида (Данили) Нащинського (1721-1793), філософа, літератора, перекладача, педагога, ректора Києво-Могилянської академії. Данило Нащинський теж був нащадком старого козацько-старшинського роду, а поховано його було на південний захід від церкви Зачаття святої Анни.

Могила Данила Нащинського є, а точніше – донедавна була, пам’яткою місцевого значення. А, згідно ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини»: «Пам’ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця».

Ці дві могили знищено не просто так. На тих місцях вже поховано якихось нових сучасних небіжчиків – церковних ієрархів.

Отже, картина, з урахуванням того, що йдеться про об’єкт світової спадщини ЮНЕСКО, виглядає такою:

1. На території об’єкта ЮНЕСКО знищено два поховання видатних діячів української історії, одне з яких було пам’яткою.

2. На території об’єкта ЮНЕСКО було здійснено земляні роботи, які не були погоджені органами охорони культурної спадщини, і про які не було проінформовано ЮНЕСКО;

3. На території об’єкта ЮНЕСКО проводяться сучасні поховання.

Останній пункт змушує нагадати, що відбулося не лише порушення законодавства про охорону культурної спадщини. На території об’єкту ЮНЕСКО вчинено дії, що регулюються Законом України «Про поховання та поховальну справу». А в цьому законі є визначення, що включає в себе «переміщення в інше місце або розчленування чи знищення тіла (останків, праху) померлого». Це закон визначає як «наруга над тілом (останками, прахом) померлого».

Таким чином, події, які зараз відбулися в Києво-Печерській Лаврі, мають ознаки відразу двох злочинів.

Кримінальний Кодекс України (ч. 1 ст 297) передбачає, що «Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над тілом (останками, прахом) померлого або над урною з прахом померлого, а також незаконне заволодіння тілом (останками, прахом) померлого, урною з прахом померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого, караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк».

Також Кримінальний Кодекс України (ч. 2 ст. 298) визначає, що «Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини чи їх частин, караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Ось зараз я хочу перейти до найголовнішого. Бо підозрюю, що багато хто, прочитавши мій текст, почне волати про «московських попів» та «руку агресора». Попи та руки тут ні до чого!

Закон України «Про охорону культурної спадщини» (ч. 3 ст. 33) чітко регламентує повноваження історико-культурного заповідника. Передусім це стосується того, що вона (адміністрація) «інформує відповідний орган охорони культурної спадщини про пошкодження, руйнування, загрозу або можливу загрозу пошкодження, руйнування об'єктів історико-культурного заповідника». Цього зроблено не було.

А ще адміністрація «вживає заходів для запобігання і припинення порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, а також для усунення негативних наслідків і відшкодування шкоди, завданої такими порушеннями». І цього також не зробили.

Проблеми заповідника, які незабаром перетворять його на малозрозумілий придаток монастиря, почалися 2017 року. Тоді Міністерство культури, розуміючи, що не може провести свою кандидатуру на посаду генерального директора, зірвало конкурс. А незабаром міністр Нищук призначив виконуючим обов’язки керівника заповідника свою, абсолютно некомпетентну та необізнану кандидатуру. Цей «ТВО» всупереч закону, а законодавство вимагає від керівника закладу культури мати стаж роботи у сфері культури не менше трьох років, керує національним заповідником уже маже 4 роки. Наслідки вже катастрофічні, але кожен новий міністр про проблеми заповідника, схоже, навіть не знає. А заповідник, створений як «комплекс (ансамбль) пам’яток з усією сукупністю компонентів, що становить культурну, історичну та наукову цінність», так і не має акту на землю. Формально зараз це земля міської забудови, яка належить місту Києву та регулюється чиновниками КМДА.

Сесія ЮНЕСКО, з якої я розпочав, вочевидь вимагатиме відповіді на питання – де, обіцяний ще 2016 р., план управління об’єктом ЮНЕСКО? План цей, наскільки мені відомо, усі роки навіть не згадували, а розробляти його почали буквально пару тижнів тому.

А як відреагують експерти ЮНЕСКО, коли дізнаються про ці останні події у Лаврі? А те що вони це знатимуть, я переконаний! Вони це знатимуть, навіть якщо мені доведеться повідомити їх самому. Бо замовчувати та приховувати злочини інших, це становитися їх співучасником, а цього я точно не хочу.

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2021

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Вересень | Листопад