«Фарфорові» казки Андерсена показали в Будинку Митрополита

У вересні – жовтні 2020 року в Музеї «Будинок митрополита» Національного заповідника «Софія Київська» відбулася виставка «Палац казок Андерсена», присвячена 215-й річниці від дня народження знаменитого данського письменника, що продемонструвала побутування творів на сюжети його казок на українському ґрунті в різних мистецьких проявах.

Захоплюючі розповіді казкаря надихали перекладачів, художників-ілюстраторів, видавців, театральних режисерів і кінематографістів, майстрів малої фарфорової пластики. 

Відвідувачі дізналися історію перекладу українською та ілюстрування його творів у вітчизняному мистецтві, що веде відлік від другої половини XIX ст. – від перекладу М. Старицького та малюнків відомого живописця М. Мурашка. Відтоді  твори Г.-Х. Андерсена переклали та проілюстрували найкращі українські митці, серед робіт яких на виставці експонувалися оригінали ілюстрацій Г. Нарбута, Й. Дайца, В. Ульянової, К. Штанко, В. Єрка,  В. Штанка, Р. Попського.

Мабуть уперше на подібному тематичному виставковому проекті був представлений доробок українських скульпторів-фарфористів у цій сфері. Тому наш короткий огляд ми зосередимо саме на його розгляді. Фарфорову пластику для експонування люб'язно надали Національний музей українського народного та декоративного мистецтва і приватні колекціонери.

Ілюстрування казкових сюжетів Андерсена та скульптурне втілення їхніх героїв у розписах декоративних тарілок та фарфорових композиціях є характерним для практики світових фарфорових брендів, а особливо –мануфактур, що функціонують на батьківщині письменника, – Данської королівської та «Бінг і Грьондаль».

В українському фарфорі ця тема розроблена недостатньо широко і переважно представлена творами митців, які працювали на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (КЕКХЗ) – Владислава Щербини, Оксани Жникруп, Ольги Рапай та Леонтіни Лозової.

Серед них першою до інтерпретації андерсенівських образів у фарфоровій пластиці звернулася О. Рапай. Маленька дівчинка, що сидить на листочку посеред водойми, – викрадена з домівки Дюймовочка, – збентежено споглядає на нас. Так передала зав’язку знаменитого сюжету авторка мініатюри (1959). Слід зазначити, що тривалий час, навіть у найновіших мистецтвознавчих дослідженнях цей твір приписували авторству В. Щербини. Сам майстер під час роботи над монографією про його творчість (О. Корусь, 2016) у свої вісімдесят із лишком років не міг упевнено підтвердити або заперечити своє авторство, тому фактично доводилося спиратися на попередні розвідки (О. Школьна, 2011). Тепер, після знайдення нами протоколу художньої ради тресту «Укрфарфорфаянс» від листопада 1959 року, де затверджено скульптуру до виробництва, зазначено автора, назву і дату виконання, можна з упевненістю віднести «Дюймовочку» до авторства Ольги Рапай. Хоча втілення казкових сюжетів не є характерним для фарфору цієї скульпторки, натомість, як для кераміки, яку вона обрала після уходу з заводу – цілком природнім.

Рапай О. Дюймовочка. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1959. Приватна збірка 

По-іншому представила сюжет «Дюмовочки» Л. Лозова в скульптурі 1987 року. Розмістивши фігурку маленької дівчинки на крилах ластівки, авторка підкреслила справжній розмір героїни – «всього з дюйм на зріст», – який і став причиною захоплюючих та небезпечних пригод. В образі Дюймовочки, що обійняла пташку, художниця відобразила тонку гаму ніжних почуттів, зворушливу щирість й безпосередність вираження емоцій дівчинкою. Колізію казки «Свинопас» достатньо тонко передала вона у красномовній однойменній скульптурі (1989), де психологічний стан персонажів розкрито за допомогою поз, міміки та жестів. Ця робота стала однією з перлин виставки, адже експонувалася вперше за багато років.

Лозова Л. Дюймовочка. Київський експериментальний кераміко-художній завод. Авторська робота. 1987. Приватна збірка

Лозова Л. Свинопас. Київський експериментальний кераміко-художній завод. Авторська робота. 1989. Приватна збірка

Батько Л. Лозової – провідний скульптор КЕКХЗ, із творчістю якого пов'язаний справжній розквіт української фарфорової пластики другої половини ХХ ст., звернувся до теми казок Г.-Х. Андерсена на початку 1980-х рр. В єдиному стилі він створив ряд композицій: «Свинопас» (1980), «Нова сукня короля» (1984) та «Принцеса на горошині» (1982), в яких, скориставшись певною театралізованістю творів уславленого казкаря, «розіграв» свої мізансцени. Кокетство, каприз та флірт головних героїв, а також тендітне сполучення приглушених кольорів квіткового розпису скульптур «Свинопас» та «Нова сукня короля» спонукають згадати класичні галантно-пасторальні композиції європейського фарфору XVIII ст. 

Щербина В. Свинопас. Київський експериментальний кераміко-художній завод. Авторська робота. 1980. Приватна збірка.

Щербина В. Нова сукня короля. Київський експериментальний кераміко-художній завод.1984. НМУНДМ

В оточенні підлабузниць зобразив митець захопленого самообманом короля. Запобігливість придворних дам він підкреслив надто вигнутими фігурами та сідницями, що кумедно випирають. Цікавим за композицією, яка лаконічно та водночас змістовно-влучно передає сюжет, є вирішення скульптури «Принцеса на горошині». У фігурці змученої безсонням принцеси, підійнятій на неймовірно високій і візуально хиткій піраміді подушок, основна думка письменника виражена достатньо ємко. Здається, вишукана ніженка ось-ось завалиться, настільки незручною є для неї пірина. 

Щербина В. Принцеса на горошині. Київський експериментальний кераміко-художній завод. Авторська робота. 1982. Приватна збірка.

Багато казок Г.-Х. Андерсена мають сумний сюжет та іноді зовсім нещасливий кінець. Так і В. Щербина в образах Русалоньки відобразив дві грані оповідання. В мініатюрці Русалоньки (1970-ті рр.), що лежить, опершись на лікоть, він показав, як вона мріяла на дні морському про землю. І навпаки,  – відчай, страх та водночас, – надія, прочитуються, в образі прекрасної героїні, що співає, віддаючи свій голос заради любові (1990-ті рр.). 

Щербина В. Русалонька. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1970-ті. Приватна збірка

Щербина В. Русалонька. Київ. Авторська робота. 1990-ті. Приватна збірка 

Зазначимо, що розвиток одного задуму в часі та його втілення в різних варіантах композицій властивий для творчості В. Щербини. Тому у 2010-х роках, вже працюючи у власній майстерні, він зробив інші варіанти композицій «Принцеса і свинопас», «Принцеса на горошині» та свій варіант «Пастушки й сажотруса», ніби даючи відповідь на композицію, створену на багато років раніше його колишньою дружиною та колегою по заводу Оксаною Жникруп.

Жникруп О. Пасушка і сажотрус. Київський експериментальний кераміко-художній завод. 1978. НМУНДМ.

Саме її пластичну версію казки «Пастушка і сажотрус», випущену на КЕКХЗ у 1978 році, мали змогу побачити відвідувачі виставки. Героїв оповідання – дві фарфорові статуетки з піддзеркального столика, вона втілила у традиційно вишуканій, з оглядом на майсенський фарфор естетиці. Для ілюстрування О. Жникруп обрала сумний фінал доль персонажів – показала розв'язку невдалої любові сажотруса і пастушки: те, яким шляхетним був маленький сажотрус, навчений працею не боятися висоти, і якою слабою виявилася маленька пастушка, що все багатство життя уявляла в золотому поясі й золочених туфельках.

Представлена на виставці  «Парад казок Андерсена» фарфорова пластика київських митців додала експозиції видовищності, вишуканості та візуально об'єднала різнорідні твори. Її автори переповіли улюблені багатьма поколіннями впродовж століть казки не менш захоплююче, ніж художники-графіки.

Підготувала Олена Корусь.