ГАННА ПАВЛЕНКО-ЧЕРНИЧЕНКО. ДО 100-РІЧЧЯ МИСТКИНІ

Г.І.Павленко (в заміжжі - Черниченко) за розписом вази в художній лабораторії КЕКХЗ, 1940-ві рр. Фото - архів - ЦДКФФА України

У серпні-вересні 2020 р. в Національному музеї українського народного і декоративного мистецтва (НМУНДМ) відбулася виставка до 100-річчя від дня народження уславленої художниці петриківського розпису, заслуженого майстра народної творчості, лауреата премії Катерини Білокур Ганни Іванівни Павленко (в заміжжі Черниченко; в літературі іноді зустрічається подвійне прізвище Черниченко-Павленко; 1919 – 2008).

Експозиція познайомила відвідувачів із малою частиною доробку художниці – декоративним розписом на папері та оздобленим нею фарфором, – що зберігається в колекції НМУНДМ, яка налічує 154 живописні композиції і 273 фарфорових вироби мисткині.

             Ганна Павленко народилася 8 грудня 1919 року в с. Петриківка Дніпропетровської (нині – Січеславської) обл. Перший досвід з декоративного розпису здобула від своєї матері Параски Павленко. Достатньо рано взяла участь у великому виставковому проекті – Республіканській виставці народного декоративного мистецтва 1936 (Київ – Москва – Ленінград), що стала важливою віхою розвитку вітчизняного декоративного мистецтва.

Наприкінці 1930-х рр. Г. Павленко разом із сестрою Вірою Павленко (1912–1991) стали першими художницями-петриківчанками, що опанували технологію та специфіку розпису фарфору в Київських експериментальних майстернях народного мистецтва. Закінчивши Київську школу народних майстрів (1941), вона згодом вступила до Спілки художників (1944) та почала працювати на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (КЕКХЗ). В повоєнні роки, коли при КЕКХЗ організували художню лабораторію і запросили туди Віру Клименко, сестер Віру та Ганну Павленко, а згодом – і Марфу Тимченко, це місце стало своєрідним центром розробки національного стилю розпису на фарфорі.

Упродовж роботи на заводі (1944 –1987) Г. Черниченко оздоблювала сервізи, декоративні тарелі, сувеніри для масового виробництва та унікальні вази і блюда – для представницьких подарунків і виставок. Серед останніх на виставці в центрі зали було представлено монументальну вазу "Святкова" (1973).

Стилю художниці властиві використання контрастних сполучень кольорів, чіткість малюнку, масивні мазки із незначною деталізацією. Це демонструють чайна пара «Польові квіти» (1967), ваза «Святкова» (1973), набір для компоту (1979). Водночас майстриня досягла значних успіхів у техніці підполив'яного розпису солями кобальтового, зеленкувато-сірого та пурпурово-рожевих відтінків із застосуванням промальовки золотом, збагативши традицію петриківського розпису. Серед розписаних солями робіт особливою ніжністю напівтонів з розтяжкою у кольорі від фіолетового через пурпур до рожевого відзначається сервіз «Вечірній» (1972). Надзвичайна глибина та «об'ємність» підполив'яного розпису спостерігається на доливному чайнику (1967) та на вазі «Святкова» (1984). Витончена кольорова гама, відточений малюнок, віртуозність виконання (особливо в таких творах, як ваза «Наталка» /1974/, блюдо «Ой, у гаю при Дунаю» /1980/, декоративному блюді 1982 року), – є свідченням високої майстерності художниці.

 "Квіти у вазі", 1958, папір, темпера, гуаш

За досягнення в галузі декоративного мистецтва художниця отримала державні відзнаки та нагороди, зокрема - Почесну грамоту Президії Верховної Ради УРСР. Унікальні твори декоративного мистецтва, створені Г. Черниченко упродовж життя, посідають почесне місце в музейних збірках України та за її межами. Разом із доробком інших майстринь-петриківчанок вони стали частиною національного бренду України – петриківського розпису, який 2013 року на 8-й сесії Міжнародного комітету нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО як живий культурний феномен був занесений до списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Підготувала Олена Корусь.