ТВОРЧА РОДИНА: ЛЮДМИЛА ТА МИКОЛА МАЗУРИ

Подільська земля багата своїми талантами, вона виколисала безліч видатних людей, відомих в Україні та за її межами. Кожна з них по-своєму талановита й унікальна. Проте особливе захоплення викликають митці, які вміють цінувати життя, любити свій край і втілювати цю любов у роботах. Їхня творчість зі справжніми ознаками національних традицій і є основою непереможної української нації.

Так можна говорити про Людмилу та Миколу Мазурів, хмельницьких митців, які за життя зробили неоціненний вклад у розвиток образотворчого та монументального мистецтва України, зокрема Хмельниччини.

Серед українських художників родина Мазурів являла унікальний творчий тандем, де кожен, дихаючи одним повітрям, – народною українською культурою, мав власне обличчя, глибоке розуміння самобутності українського мистецтва кін. XX - поч. XXI ст., наповнюючи його сучасним звучанням. Микола Мазур при цьому звертався до монументального мистецтва, живопису та графіки, а Людмила – до станкового паперовитинання.

Хмельницький обласний художній музей володіє чималим зібранням робіт Людмили та Миколи Мазурів. Періодично ми влаштовуємо виставки їх творів, друкуємо статті у пресі, видали друком буклет листівок та альбом (твори з музейної колекції) Людмили Мазур. Цьогоріч минає 5 років з дня смерті М. Мазура та 20 років з дня смерті Л. Мазур.

У постаті Миколи Мазура (1948-2015) органічно поєдналися монументаліст, скульптор, живописець-станковіст, графік. Заслужену славу принесли йому монументальні твори, що прикрашають парки і сквери, площі й громадські споруди міст області й м. Хмельницького. Всі вони несуть у собі часточку душі майстра, небайдужого до краси навколишнього світу. Метафоричність, неосяжна фантазія, неординарність, постійний пошук пластичних засобів, майстерність у виконанні об’ємно-просторових композицій ставлять твори Миколи Івановича поруч з кращими здобутками європейського монументального мистецтва.

Не можна оминути увагою і пам’ятники, створені у співавторстві із сином Богданом – відомим українським скульптором, який нині мешкає у Києві. Це пам’ятники полеглим у афганській війні, загиблим у мирний час пожежникам, «Віра. Надія. Любов», «Ангел скорботи» (пам’ятник жертвам репресій), що вже став візитівкою Хмельницького. Важливо, що, розкриваючи трагедію, автор акцентує на ідеї надії та миру – життя продовжується, і, пам’ятаючи минуле, ми несемо майбутнє. Така ж ствердна ідея лягла в основу концепції першого в Україні обласного Музею пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., автором якого був М. Мазур. За короткий термін (34 дні) в колишній каретній залі фортеці ДІКЗ «Межибіж» було створено музей-інсталяцію, експозиція якого вражає мистецькою організацією простору та концепцією подачі історичної правди.

Праця художника Миколи Мазура гідно поцінована державою. За створення образно-символічної, емоційно наповненої експозиції першого в Україні музею пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, йому присвоєно звання народного художника.

Графіка й живопис Миколи Івановича засвідчують яскраво виражену, індивідуальну манеру авторського письма, глибоко особистісне бачення реального світу та процесів, що в ньому відбуваються. Автор звертається до тем з історії України, створює образ української жінки, рідного Поділля, виходячи за межі певного жанру, адже твори художника – це картини-образи, картини-відчуття, що передають внутрішній світ митця, сповненого любові до українського фольклору, народного мистецтва та рідної землі.

Як колорист М. Мазур знайшов свою палітру, де головними є здебільшого теплі кольори з привнесенням чорного та безлічі напівтонів і відтінків, створених на їх основі. Часто Микола Іванович звертається до контрастного сполучення чорного, червоного та білого, – гами подільських вишиванок, що бачимо й у витинанках Л. Мазур.

Людмила Мазуp (1947-2000) художниця, яка, здобувши фах живописця, у творчості звернулася до витинанки. У ній мисткиня упевнено експериментувала, вдаючись до синтезу традиційного виду народного декоративного мистецтва й аплікації, колажу, графіки, що надало витинанці сучасного звучання, виявило та розширило її можливості.

Досконало оволодівши технікою витинання і отримавши велику кількість схвальних відгуків з багатьох виставок вона, будучи митцем з власним оригінальним світоглядом, зуміла не лише трансформувати народну витинанку, а й піднести її до рівня вишуканого мистецького твору.

Людмила Мазур одна з перших в Україні подолала межу декоративізму та розкрила образотворчий потенціал витинанки. Її твори – насамперед ідея образу, а вже потім – влучне формальне вирішення.

У творах Людмили Олександрівни немає жодної випадковості, жодної зайвої лінії або плями. Кожна деталь має досконалу завершену форму. Окремі узгоджені плями кольору перетворилися на музику, набули неповторного гармонійного звучання. Ритми кольорів і ліній передають логіку філософського змісту. Образи, створені надзвичайно простим засобом «витинання зайвого», несуть максимум інформації. Вони доволі прості на побіжне сприйняття, проте надзвичайно складні, аби їх цілковито зрозуміти. Кожен твір художниці наповнений місткими образами, відповідає певному настроєві.

Новаторські знахідки Л. Мазур мають індивідуальний характер і позбавлені запозичень. Вони виникли внаслідок стрімкої (від 1980-х до кінця 1990-х), але послідовної еволюції майстрині в інтерпретуванні автентичної подільської витинанки.

Праця художників гідно поцінована громадськістю та державою. Щороку у листопаді у стінах музею відбувається знакова подія – виставка творчих робіт, які представили учні художніх закладів області та церемонія відзначення переможців. Із часу заснування (2000 рік) це був громадський конкурс на здобуття премії імені Людмили Мазур, а 2015 року рішенням Хмельницької обласної ради він набув статусу обласного дитячого конкурсу юних художників імені Людмили Мазур «Подільська палітра». З 2016 року – це обласний мистецький конкурс імені Людмили та Миколи Мазурів «Подільська палітра», метою якого є залучення обдарованої молоді до національних духовних скарбів.