Марне товариство

21 грудня цього року виповнюється 50 років Українському товариству охорони пам’яток історії та культури – відомій громадській організації, яка в часи радянської тоталітарної диктатури намагалася рятувати від знищення українську культурну спадщину. І це іноді вдавалося! Попри те, що офіційна абревіатура організації – УТОПІК – неначе натякає на утопічність пам'яткоохоронних сподівань, проте Київський музей народної архітектури та побуту (Музей в Пирогові) є цілковитою заслугою цього самого УТОПІК.

Суспільна важливість Товариства була визнана на початку 2000-х років навіть на законодавчому рівні – в Законі України «Про охорону культурної спадщини» статті 10 та 11 проголошують: «Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування сприяють діяльності Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (…) Українське товариство охорони пам'яток історії та культури сприяє залученню широких верств населення до участі в охороні культурної спадщини, здійснює пропаганду культурної спадщини і законодавства про її охорону, громадський контроль за її збереженням, використанням, консервацією, реставрацією, реабілітацією, музеєфікацією та ремонтом, сприяє роботі органів охорони культурної спадщини».

Все, написане вище – це те, що мало би бути в теорії. А на практиці бачимо щось зовсім інше. Керівний апарат Товариства має офіс у самому історичному серці столиці України – на вулиці Лаврській, 9, корпус 19 (поряд з Києво-Печерською лаврою). Якщо зайти у двір цієї чималої будівлі й порахувати кількість дорогих і дуже дорогих іномарок співробітників, які щодня паркуються тут, то можна подумати, що пам'яткоохоронна справа є найприбутковішим бізнесом в Україні. Та ми знаємо, що це не так. А загадка розгадується просто: з тих 2785,15 квадратних метрів, які офіційно займає Товариства в будівлі, що належить до державної власності, більшість площ здаються різним комерційним структурам, причому держава від оренди своєї власності не отримує нічого. Звісно ж, гроші за оренду приміщень сплачуються… Тільки в чию кишеню? На кричущу незаконність цієї ситуації неодноразово вкузували контрольно-ревізійні органи, Рухункова палата України і навіть дирекція Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, яка пробувала з'ясувати ці питання в судах різних інстанцій.

Маючи такі чудові умови для роботи УТОПІК, відповідно до завдань, записаних у його статуті, мало би відзначатися бурхливою суспільно-корисною діяльністю. Тож давайте коротко пройдемось по статуту і з'ясуємо, що всупереч йому Товариство:

- не проводить роботу з залучення громадян, колективів підприємств, навчальних і культурно-освітніх закладів, наукових установ та громадських організацій до участі у виявленні, вивченні, охороні, реставрації та популяризації пам’яток, в тому числі стосовно внесення пропозицій взяття об'єктів на державний облік;

- не розробило проектів цільових комплексних програм, концепцій та рекомендацій щодо збереження і використання пам’яток;

- ігнорує та агресивно сприймає співпрацю з іншими громадськими організаціями, сферою діяльності яких є охорона культурної спадщини;

- не здійснює громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, не підготувавши відповідних положень, і не маючи визначених громадських інспекторів;

- за часи незалежності не було створено науково-методичних рад, громадських формувань (секцій, комісій, клубів за інтересами), які б об'єднали вчених, діячів культури, фахівців різних галузей знань, творчу молодь;

- не співпрацює з міжнародними організаціями, в тому числі щодо пошуку та повернення в Україну культурної спадщини, а також щодо вивчення міжнародного досвіду;

- не організовує наукових експедицій з виявлення та охорони пам'яток, не створює експозицій музеїв, і не здійснює пропаганду досвіду участі громадськості в збереженні культурної спадщини.

Коротше кажучи, всі пункти статуту в практичній діяльності або ігноруються, або виконуються «з точністю до навпаки».

Товариство фактично не інформує громадськість, в тому числі через засоби масової інформації, власні видання, стосовно використання грошових надходжень, які відповідно до Статуту, мали б бути використані для реалізації основних завдань Товариства. В Статуті визначено, що Товариство займається «залученням коштів співвітчизників та іноземних громадян, державних установ, підприємств і організацій всіх форм власності для здійснення заходів з охорони і використання пам’яток». Та цього не відбувається, натомість кошти, отримані від незаконної здачі в оренду приміщень Товариства, привласнюються його очільниками. Вся фінансово-господарська діяльність очільників Товариства є непрозорою, непублічною і суперечить нормам Статуту та Бюджетному кодексу України. Не кажучи вже про те, що вся виставкова діяльність здійснюється на комерційних засадах, шляхом здачі приміщень в оренду під проведення виставок.

В 2000-х роках посилилася тенденція ізоляції керівної ланки Товариства від зовнішнього світу, перервався зв'язок з первинними осередками Товариства. Співпраця Головної ради Товариства і місцевих осередків - практично відсутня. Жоден з місцевих осередків, окрім м. Києва, не звітував Колегії Головної ради про свою діяльність. Інформація стосовно діяльності осередків на території України щодо забезпечення виконання статутної діяльності – відсутня.

Фактично відсутні: програма діяльності Товариства з визначенням основних напрямків, звіт Головної ради Товариства та висновки Ревізійної комісії. На сьогодні, можна констатувати, що Бюро колегії Головної ради Товариства як оперативний орган, створений для керівництва повсякденною діяльністю Товариства, узурпувало владу і всі фінансові надходження від господарської діяльності. Ревізійна комісія, яка є внутрішнім контрольним органом Товариства та покликана здійснювати контроль за діяльністю Головної ради і її Колегії – не працює.

У грудні 2015 року, всупереч Статуту Товариства, не на з’їзді, який є вищим органом управління, а на зібранні незрозумілого юридичного статусу було переобрано голову Товариства та його заступника. У Статуті визначено, що «з’їзд прямим голосуванням обирає Голову Товариства, Бюро, Колегію, Головну раду, Центральну Ревізійну комісію Товариства, обговорює та затверджує їх звіти». Новим головою Товариства замість відомого археолога академіка Петра Толочка обрали пенсіонерку Марину Бур'янову, яка в часи комуністичної диктатури очолювала… групу лекторів Київського музею Леніна. Її заступником лишився Микола Пархоменко – інструктор Центрального комітету Комуністичної партії України. Ось така у нас декомунізація у пам'яткоохоронній сфері… Ще одним заступником голови Товариства тоді ж у незаконний спосіб обрали такого собі Богдана Кожушка – людину без біографії, яка невідомо чим займалася протягом свого 60-річного життя. Загалом, поява у різних сферах суспільного життя України таких «людей без біографії» - це характерна прикмета епохи «гібридної війни» Росії проти України. Хто хоч трохи знайомий з діяльністю спецслужб – той розуміє, для чого впроваджуються такі кадри.

Тож на завершення цих несвятково-ювілейних роздумів хочеться запитати: нащо нам здалося це комуністичне кубло, просякнуте ворожою агентурою?