ЗАМІСТЬ "ДЯКУЮ"

Автор: Лариса Разінкова | 10 вересня 2016 14:05 |

Дорогі друзі! Почала писати і застановилася на думці, що таких нарисів тепер буде більше й більше. Адже «конкурс» - це тільки розмови про прозорість, а насправді все заздалегідь прораховано та вирішено, що й показали зафіксовані порушення процедури з обрання директора ЛНГМ ім. Б. Возницького. Тому оголошення рішення конкурсної комісії не було для мене несподіванкою.


 До цього я була готова ще за день до мого призначення на цю посаду у 2012 році, коли тодішній міністр культури поставив переді мною ультиматум: «Ви будете директором , якщо віддасте в жовківський діючий костел Св. Лаврентія з музею  батальні картини М. Альтомонте «Битву під Віднем» та «Битву під Парканами». Я йому відмовила і відмовилася від посади (до цих пір не можу зрозуміти, чому мене, з цією моєю позицією, на неї призначили).  На той час стаж моєї роботи в галереї досяг 41 року.

Культурна спадщина належить народу України. Але для того й існують державні музеї, в яких працюють висококваліфіковані фахівці, щоб оберігати це майно, реставрувати, експонувати, досліджувати, консультувати, і мати професійну точку зору щодо того чи іншого експонату. На відміну від  30-50-х років ХХ ст., коли з музеїв вилучали, розпродували та нищили твори мистецтва (особливо це стосувалося музеїв Західної України), тепер ми маємо свою, незалежну державу, і позиція професійних музейників щодо того, що ці унікальні твори повинні експонуватися виключно в музеях – порушуватися не повинна. Це також було останньою волею Героя України, лауреата Шевченківської премії та багатьох державних нагород Бориса Возницького. Хоча вже тоді на нього йшов сильний тиск у питанні баталій, особливо зі сторони Міністерства культури Польщі.

Якось одна міністерська дама мені сказала, що «якщо Ви, Ларисо Борисівно, не віддасте ці картини, вам буде не просто погано, а дуже погано». Що вона мала на увазі?! Але попри все, нам, громадськості Львова, інтелігенції України, за підтримки влади Львова та області вдавалося відстоювати ці артефакти протягом чотирьох років, перед чотирма міністрами культури – бо твори й досі залишаються в музеях.

Відколи командою Галереї баталії були змонтовані для експонування у Золочівському та Олеському замках, ці шедеври оглянули мільйони  туристів як з України, так і з-за кордону. А моїм першочерговим завданням, як директора, завжди було збереження цілісного майнового комплексу музею, який був створений Борисом Возницьким та колективом його однодумців.

Також необхідно було продовжити та завершити те, що не встиг зробити Борис Возницький,  який трагічно загинув у 2012 році в дорозі до Поморянського замку, і який бачив це в перспективі. Ми відкрили пам`ятник Тарасу Шевченку у Підгірцях, де була відправлена перша в історії панихида по Кобзареві, розпочали ремонтні роботи в Музеї Іоана Пінзеля (дах музею вже перекрито, тривають роботи з ремонту фасаду, що проводяться владою міста), зробили перекриття надбрамного корпусу Золочівського замку, дах якого знесло буревієм ще у 2011році (за допомоги Петра Писарчука). Зусиллями співробітників ми відремонтували Китайський палац, поставили нові сходи та вхідні двері, очистили підвальні приміщення, у підземеллі під Великим палацом змонтували та відкрили унікальний Лапідарій (автор експозиції – Надія Гупало), відремонтували та повністю переформатували експозицію П`ятничанської вежі, провели ремонтні роботи у виставкових залах основного корпусу галереї та у Музеї книги. За допомогою спонсорів –  Фонду Бориса Возницького та Вроцлавського університету – вдалося дослідити та перепоховати останки Івана Федоровича, які 40 років знаходилися в Музеї книги в Онуфріївському монастирі, відновити його надгробну плиту, яка була лише на рисунку Модеста Гриневецького. Ми показали спадщину Пінзеля у Луврі, провели значні роботи з укріплення бастіонів Підгорецького та Золочівського замків. Зрештою, ми відкрили Музей мистецтва та історії м. Жидачева, повністю відремонтувавши приміщення та створивши експозицію. За останні 4 роки нами були впорядковані підвальні приміщення в фондосховищах Олеського замку і відкриті виставкові зали (продовжуючи розпочате Борисом Возницьким), де на огляд представлені відреставровані унікальні надгробні пам`ятники XVII – XVIII ст., європейський та вітчизняний фарфор зі збірки музею (автор експозиції Тетяна Сабодаш). В Палаці Потоцьких, за допомогою УГКЦ, ми відновили каплицю, де знаходиться Чудотворний образ Львівської Богоматері (XV ст.).

І цей перелік можна продовжити сотнями відкритих виставок, проведених зустрічей, презентацій, вечорів, роботою з дітьми, молоддю, студентами, реставрацією творів – бо це реальна праця нашого колективу, спонсорів, меценатів, друзів музею за останні чотири роки.

Чотири роки я нічого не міняла в кабінеті батька, там залишалися важливі для нього, а відтак і для мене, речі, зберігалася його присутність. Над його кріслом висіла фотокопія Мона Лізи: він дуже любив Францію, бував у Луврі. Коли Бориса Возницького не стало, я замінила її Його портретом і ще додала його світлини. На стіні перед столом залишався розташований Борисом Григоровичем «Краєвид» Любомира Медведя, що з`явився в художника в натхненні після спільної поїздки замками і був подарований з дарчим написом Борису Возницькому. Лівіше висіла репродукція «Львівської Богородиці», яку  Борис Григорович досліджував і дав їй ім`я. Оправлена в сучасну раму, Богородиця розміщувалася на вишитому рушникові, подарованому музейниками Батурина у вдячність за допомогу під час роботи зі створення заповідника «Гетьманська столиця». Лівіше на стіні Борис Возницький розташував портрет Сергія Параджанова авторства Якутовича (з яким товаришував і листувався), подарований кінорежисером під час одного з приїздів, з відбитком свого великого пальця. На цій же стіні – світлина, де Борис Возницький з Єпископом Святославом (Шевчуком). Хтось  їх сфотографував і подарував йому. На підвіконні весь цей час залишались пам`ятні сувеніри та керамічна стилізована скульптура Ярослава Мотики:  Борис Возницький у вигляді Сфінкса з Музою (створення якої супроводжував анекдот, поширений Львовом, мовляв, коли Сфінкса розбудили, то перше, що він спитав – «Чи живий ще Возницький?»).

З призначенням на посаду нового директора (вірніше, його ще Міністр не призначив, він лише виграв конкурс), я вирішила забрати з кабінету свої та батькові  речі. Книги, які дарували мені особисто (бо більшість я віддавала до музейної бібліотеки, як і віддала половину батькової бібліотеки, через брак місця, адже я живу в «хрущовці», більше помешкань не маю), та дорогі для мене як пам`ять речі, описані вище. (Бо той, хто після мене буде працювати в цьому кабінеті, не є однодумцем та послідовником Возницького, а навпаки , хоче все «перекроїти».) 

Допомогти мені збирати речі я попросила колег-чоловіків, реставраторів. Все відбувалося в робочий день, прозоро, на очах у колег.  Коли речі були спаковані та складені у автівку, головний зберігач  Ігор Хомин (той, що був одним з претендентів на посаду директора, але не набрав жодного голосу) та Тарас Возняк (який в Галереї ще не був, бо, нагадаю, ще не призначений директором, але вже керує по телефону) заборонили мені вивозити їх з території  Галереї.  Спочатку подали це як ініціативу нашої поліцейської охорони, та згодом з`ясувалося, що такого розпорядження від їхнього керівництва не було. Потім І. Хомин та Т. Возняк (по телефону) зізналися, що це їхнє рішення. Вони не чули мене, коли я розказувала, ЩО саме вивожу, коли пропонувала перевірити мої пакети та коробку, щоб пересвідчитись, що там лише особисті речі, які не є частиною музейного фонду… І лише коли я повідомила, що змушена скликати ЗМІ і покажу та прокоментую на камери, що саме вивожу, вони погодилися мене випустити…

Цей інцидент стався на другий день після завершення конкурсу.

Для мене, яка пропрацювала в Галереї 45 років, він завершився  гіпертонічною кризою та серцевим нападом.

Цей виклад – моя відповідь на численні запитання колег-музейників, митців та людей, небайдужих до Галереї, про те, чому я опинилась у лікарні.

І наостанок. Розпочинати роботу у такій знаній інституції, якою є Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького ТАК – не личить. Це низько, панове!


Лариса Разінкова,
генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького (2012-2016)


Схожі публікації

Коментарі (23)

 

Тарас | 10 вересня 2016 15:29:30

Я взагалі не розумію, як колектив галереї може Возняка в кабінет пустити....

Відповісти

НІЕЗ "Переяслав" наукові співробітники | 10 вересня 2016 19:58:19

Спасибі Вам, пані Ларисо Борисівно,за всю ту велику роботу яку здійснювали, аби продовжити справу життя Вашого батька. Борис Возницький це епохальна постать в українській культурі, справжній аристократ українського Духу. На жаль таких представників української культурної еліти ми не скоро будемо зустрічати в коридорах музейного будівництва. Здоровя ВАМ, будьте вище цієї "мишинної возні". Залишається надіятися, що патріоти справи Возницького не дадуть "роздерибанити" ті надбання які він відшукав, зберіг і подарував українцям.

Відповісти

Історик | 11 вересня 2016 11:37:16

Дуже просто може пустити. Галерея не є приватною власністю родини Возницьких (при всій моїй колосальній повазі до Бориса Григоровича, якого я знав особисто) і не може переходити у спадок. Це – державна установа, підпорядкована Міністерству культури Дивує ще й те, що відсутність у п. Возняка досвіду музейної роботи згадали лише після того, як він виграв конкурс. Не знаю, який він там менеджер, але насправді зараз розпочалась звичайна штовханина на рівні особистностних конфліктів, прикрита розмовами про долю галереї. Крім того, не є таємницею, що і серед працівників галереї є люди, які не задоволені методами роботи п. Лариси (і це не лише один Хомин). Якщо на цю посаду міг претендувати лише музейний працівник, то це мала бути умова конкурсу. Хоча, насправді, зараз керівником ЛГМ мала б стати людина з досвідом, насамперед, вибивання коштів для її нормального фінансування. Для суто музейної роботи є заступники. І це був би не перший випадок у світі такого розподілу повноважень. Добре, що Борис Григорович мав талант все це об’єднувати в одній особі, але таланти зовсім не обов’язково передаються дітям.

Відповісти

Ольга | 11 вересня 2016 13:22:34

На скільки мені відомо те,що пан Возняк не пов'язаний з музейними справами ніяким боком,окрім бажання реалізувати свої амбіції, у колах зацікавлених галереєю і музейною спадщиною говорили давно,але умови допуску до конкурсу вирішує,на жаль,не львівська інтелігенції і люди напряму зв'язані з мистецтвом,а міністерство. Міністерство яке усіма силами намагається віддати відомі нам баталії Польщі,бо це вигідно політично(і на мою думку,це лише початок,в нас багато таких творів мистецтва,на які Польща "точить зуби",бо їм,то все потрібно,їм культура,мистецтво та історія важлива,не те,що верхівці нашої держави)тому конкурс,голова комісії та все інше було вирішено завчасно(особиста думка), як і сотні інших конкурсів і тендерів у нашій державі.А те,що даний пан Возняк крім того,що не обізнаний в музейній справі,ще й судячи по діям з тим виселенням з кабінету, і людина не сильно благородна,вельми,вельми шкода.

Відповісти

Богдан | 11 вересня 2016 13:50:04

Тарас Возняк , це плід нашого шанованого міністра культури який не передавши до музею жодного експоната "Роздає" набуте Борисом Григоровичем . Дивно інше , що минула злочинна влада і та непосміла поставити свого ставленика і забрати картини, а пан Ніщук якого вважаємо своїм легко роздає спадщину України. Це перший крок колеги після цього всі хто схоче почне тягнути фонди музеїв. А звірку фондів треба було робити не в музеях, а в міністерстві. Та продався не один міністр серед членів комісії які голосували заглядаючи йому в рот Зеновій Мазурик(якого до речі безробітнього взяв на 2-3 роки до себе Борис Григорович ... віддячив...), Ігор Пошивайло і нажаль Петро Гончар . ...Відсвяткували 90-річчя Возницького...

Відповісти

Оксана | 11 вересня 2016 16:36:18

Нічого святого не залишилось

Відповісти

Віра | 12 вересня 2016 00:04:41

Що Возняк,що Хомин-,,великі,,українці,совість згубили давно.А що б сказав Борис Григорович? побачивши це все?.Ганьба!!! таким патріотам Львова і України.Встид!

Відповісти

Музейник НІЕЗ Переяслав | 12 вересня 2016 10:39:38

Совість загублена давно. Як великий патріот і Голос Майдану допускає на конкурс Лукашевича, в якого відсутній стаж роботи у галузі культури три роки? Де його дії? Чи не під його вказівку члени комівсії Кожушко і Титова пропустили Лукашевича? Ганьба! Чи так вже хочеться бути Міністром, що своя совість, нічого не варта?

Відповісти

Музейнику НІЕЗ Переяслав | 12 вересня 2016 10:49:34

Стояти на сцені Майдану, бачити, що люди вийшли проти "беспредєлу" Януковича, і робити вигляд, що нічого не відбувається? Казала Монтянша, що банда Яника, це ще квіточки, а ми не вірили.Тепер бачимо,як патріоти набирають обертів.Виявляється всі події були тільки для задоволення особистих потреб деяких патріотів, а не для змін у суспільстві.

Відповісти

Ігор | 12 вересня 2016 16:27:47

Дякую за цей коментар, приємно спостерігати як вас жаба задушила) Тепр всім читачам став зрозумілий хід ваших думок і рівень інтилекту)

Відповісти

Богдан | 12 вересня 2016 18:22:21

Від пана "Історика" віддає запашком , такі псевдо історики писали історію в 40-70 рр. , для них і Роксолана не героїня і "козаки" не козаки . Але Б.Возницький не будучи в жодній партії збільшив фонди галереї з 3 тис. до 60 тис. і врятував тисячі шедеврів для України. А щодо Лариси Борисівни то що ж ви не згадаєте , що міністерство культури не дозволило їй взяти приміщення на баланс , витратити власно зароблені кошти на ремонт замків . А ціною призначення були картини Альтамонте, та напевно пану історику це не втямки як можна не продатися з меркантильних інтересів. І говорить пан Історик як один з претендентів який кляузи на Возницького писав ... Не обливайте багном ім"я Возницького бо тим самим себе принижуєте пане "добродію".....

Відповісти

Ярослав | 12 вересня 2016 18:40:35

Без історії немає нації, без минулого у нас немає майбутнього. Твори мистецтв зібрані Борисом Возницьким є безцінними. Вартість врятованих ним понад 60 тисяч цінних музейних експонатів, за деякими оцінками, перевищує 17 мільярдів доларів, а для України і її культурної спадщини - вони неоціненні. Я особисто знав Бориса Григоровича. Це був справжній патріот України, фанат своєї справи. Який їздив на жигулях, а не на мерседесі. Більшість часу проживав в Золочівському, або Олеському замку, а не у Конча-Заспі під Києвом. Збирав для музею експонати по всій Україні, витрачаючи всі свої кошти. Він жив для України. Він збирав наше минуле, для того, щоб ми мали майбутнє. Його називали ангелом-охоронцем українського мистецтва та сеньйором музеїв. І як ми вшанували його пам’ять і надбання? Як Львівська та Українська інтелігенція, музейне середовище відреагувало на усунення дочки Бориса Возницького з посади директора Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького!!! ? Тихо усунулось і «патріотично зрадило». Зрадили пам'ять, зрадили Україну, зрадили історію і майбутнє покоління. Я не дивуюсь позиції Міністерства Культури, де прикриваючись війною і ідеалами майдану діють кулуарні домовленості , підкилимні ігри й меркантильні інтереси. Домовились з польською стороною віддати в Жовківський костел Св. Лаврентія з музею батальні картини М. Альтомонте «Битву під Віднем» та «Битву під Парканами». Значить треба віддати. Хто не хоче віддати – зняти. Хто хоче віддати,буде послушний і всі накази готовий виконувати – прийняти. Хоч за протекції пані Герман при живому Возницькому посаду хотів зайняти, але Янукович не посмів її передати – прийняти. Хоч фрезеровщик чи сантехнік – но послушний, готовий всі фонди віддати. І не важливо, що при «бувшій злочинній владі» не віддали, хоч особисто Янукович з польським президентом домовився і дав відповідну вказівку міністру культури. І приїжджав міністр, тиснув на Ларису Борисівну. Але відстояла, з посади не зняли. Боялись!!! А тепер не бояться. Тому, що відійшли у вічність відомі історики,музейники, мистецтвознавці – соратники Бориса Возницького, справжні патріоти України, які б могли стати на захист Лариси Борисівни, переступити через думку цих людей не посмів би ніхто. А залишились боягузи,зрадники, псевдо патріоти, пристосуванці, демагоги, нездари, які не можуть і не мають сміливості служити Україні, для її народу,зберегти минуле, щоби збудувати майбутнє.

Відповісти

Адріана Вялець | 13 вересня 2016 11:14:41

Обурена ситуацією з конкурсом на посаду генерального директора Львівської національного галереї ім. Б.Возницького та відношенням до свого попередника нового очільника галереї. Ганьба членам конкурсної комісії – реальним манкуртам, які на словах іменують себе друзями і учнями Б.Возницького, а насправді їм байдуже чи буде надалі в цій установі жити «дух» і душа Б. Возницького. Ніхто у спадок посаду директора не передає, але є справа, якій він присвятив усе життя, а його донька – продовжила ту справу і зробила спільно з колективом за останні роки, багато для збереження і популяризації культурної спадщини нашої держави та успішного продовження важливих задумів Бориса Возницького. Бажаю Вам, пані Ларисо, стійкості духу, щоб і надалі Ви були втіленням живої пам’яті Вашого батька – Героя України. Ніхто і ніколи не зможе зганьбити його високе ім’я, кинути тінь на його родину, на Ваш особистий внесок у музейну справу України.

Відповісти

Історик для Боді | 13 вересня 2016 21:33:20

Правда очі "вибирає". Я так бачу цензура у пані Гасинджак не дрімє. ;-) Пийте вино, дивіться кіно...

Відповісти

Історик для Гасинджак | 13 вересня 2016 21:35:06

Пані Леся - Ви ж за об"єктивність? Чи не так?

Відповісти

Для пані Лесі | 13 вересня 2016 21:35:53

то чому видаляєте коментарі?

Відповісти

Леся Гасиджак | 14 вересня 2016 17:59:43

"Історику", якщо Ви вмієте читати (а схоже на те, що вмієте, бо мою сторінку в соцмережі моніторите справно), то навчіться передруковувати правильно і без помилок моє прізвище. Це перше. По-друге. Поки я є редактором, на цьому ресурсі НІХТО Й НІКОЛИ ім`я Бориса Возницького паплюжити не буде!!!  Особливо - пишучи під вигаданими анонімними іменами. Бо я - за прозорість. Тому й видалила Ваш коментар.

Відповісти

Адміністратор | 14 вересня 2016 18:00:40

Адріано Феодосіївно, дякуємо за увагу до публікації і Ваш коментар.

Відповісти

Богдан | 18 вересня 2016 20:40:24

Невже після майдану гідності в Україні залишилось стільки "ворогів" її народу які готові відректися від своєї історії культури , славних імен історії (яким є Борис Григорович) і заради меркантильних інтересів і особистої вигоди знову будуть зраджувати . Та пан Возняк як і його колега пан Мазурик не знають, що зрадників не любить ніхто. Пане Возняк в Україні тисячі пам"яток які можна перетворити на музеї ... Та хочеться готового в променях слави( зради) погрітися... А не боїтеся, що так само з Вами ... МУЗЕЙНИКИ ПІДНІМІТЬСЯ ПРОТИ СВАВІЛЛЯ І БЕЗГЛУЗДОГО ЗАКОНУ ВЧОРА АРСЕНАЛ (Н.Заболотна), НИНІ ЛГМ (Лариса Возницька), ЗАВТРА ВИ......

Відповісти

Шляхта з Київа | 05 жовтня 2016 01:13:34

Вочевидь не бояться - за принципом "хоч раз та попереду". Крім того, зрадникам у нас добре платять: наші вороги подбають, аби не лише вони , а й їхні сім'ї були пригріті...

Відповісти

Шляхта з Київа | 05 жовтня 2016 01:13:39

Вочевидь не бояться - за принципом "хоч раз та попереду". Крім того, зрадникам у нас добре платять: наші вороги подбають, аби не лише вони , а й їхні сім'ї були пригріті...

Відповісти

Шляхта з Київа | 05 жовтня 2016 01:13:39

Вочевидь не бояться - за принципом "хоч раз та попереду". Крім того, зрадникам у нас добре платять: наші вороги подбають, аби не лише вони , а й їхні сім'ї були пригріті...

Відповісти

Шляхта з Київа | 05 жовтня 2016 01:13:39

Вочевидь не бояться - за принципом "хоч раз та попереду". Крім того, зрадникам у нас добре платять: наші вороги подбають, аби не лише вони , а й їхні сім'ї були пригріті...

Відповісти

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Листопад 2021

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Жовтень | Грудень