Коли книга - найкращий гаджет

До створення дитячого проекту музею Михаїла Булгакова в Мистецькому Арсеналі підштовхнув вислів «Книга – мій найкращий гаджет».

-          Мамо, дивись, я цю книжку читав!
-          О, це моя улюблена!
-          Я бачила цю книгу у подруги!
-          Доню, почитай оцю книжечку, я про неї чула.

Такі розмови можна було почути коло стенду Літературно-меморіального музею Михаїла Булгакова у Місті Музеїв на Другому інтерактивному освітньому фестивалі АРСЕНАЛ ІДЕЙ.

Переступити поріг музею Булгакова – потрапити в атмосферу сім’ї, без якої неможлива цілісна творча особистість. Сестра Михаїла Надія писала в своєму щоденнику: «Ковтаю по книзі на день», «Як гарно вдома сидіти й займатись, чим подобається, читати, писати, перечитувати хороші книги». Читала вона багато і з захопленням, як і всі діти Булгакови, а було їх в родині семеро – чотири сестри и три брати. Відроджуючи традиції сім’ї та Дому, три роки тому ми започаткували проект «Булгаковські збіговиська».

На зустрічі з українськими письменниками, що пишуть для дітей та підлітків, приходять діти с батьками, бабусями і дідусями. Гість розповідає, читає свої твори, діти та дорослі отримують відповіді на запитання і автографи. Багато сміємося і обговорюємо дуже серйозні теми – саме таким було спілкування в родині Булгакових сто років тому. У нас уже побували Григорій Фалькович, Леся Воронина, Зірка Мензатюк, Сашко Дерманський, Сергій Оксеник, Катерина Штанко, Дзвінка Матіяш, Іван Андрусяк, Михайло Кальницький, Олесь Ільченко, Галина Ткачук, Віталій Кириченко. Поличка дитячих книжок з автографами цих авторів – гордість музейної бібліотеки.

Тому для участі в Арсеналі ідей ми придумали «Читання біля зеленої лампи». Розклали на столі всі наші книжки, увімкнули зелену лампу, а поруч сидів чорний котик Бегемотик з мішечком таємничого шоколаду («Найкращі в світі шафи з книгами, що пахнуть таємничим старовинним шоколадом». М. Булгаков). Атмосфера була романтична, цікава, весела, навіть трошки дачна, прикрашена букетом ромашок і волошок. І текстом: «Здається дивним, але були на планеті Земля часи, коли люди читали тільки паперові книжки. Чому? Ви не повірите - електронних книжок колись взагалі не існувало! Чесно-чесно! Бувало навіть таке: діти та дорослі збирались разом і читали вголос - один читав, а інші слухали. Навіщо? Уявіть собі  - вечір, на дворі зима, мороз, хуртовина; або осінь, сутінки і дощик стукає у вікно. А ви з друзями в затишній кімнаті, біля зеленої лампи п’єте ароматний чай і поринаєте в найцікавіші в світі історії, казки та пригоди… Вибери книжку і почитай вголос біля зеленої лампи».

А читати пропонували, одягнувши дівчаткам - вишукані казкові капелюшки з квітами і птахами, а хлопчикам – шляпу a la маленький лорд Фаунтлерой і «булгаковського» метелика. Дівчата в капелюшках перетворювались на неймовірних красунь, правда, одна дівчинка глянула в люстерко і вигукнула: «Який жах!» (хоча була схожа на панянку зі старовинної картини), але не зняла, читала в ньому. Бабуся читала маленькій онуці в капелюшку вірші Григорія Фальковича, і книжка наче сама розкрилася на віршику «Добра, лагідна й м’яка – це бабусина рука». Хтось запитав: «Що, всю книжку читати?!» - «Ні, кілька речень, сторінку або віршик». Один хлопчик схопив збірку Івана Андрусяка, читає вірш «В зоопарку» - і голосно сміється після кожного рядка. А ще підійшла дівчина років 17, теж захотіла читати вголос, вибрала книжку Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль», почала - і зупинятись не хоче, так їй подобається, очі замріяні…  

Читали по-різному – малюки повільно вимовляючи склади, а старші діти бігло і виразно. Батьки часто фотографували всі викладені книжки - «груповий портрет» - на майбутнє. Приємно, що діти знають сучасну українську дитячу літературу. А спілкуватися з ними не просто приємно -  це, мабуть, і є та найвища розкіш людського спілкування, про яку знав Антуан де Сент-Екзюпері.

«Моя любов – зелена лампа і книги в моєму кабінеті», - писав Булгаков. Лампу як символ домашнього тепла і сердечного спілкування можна відшукати навіть в країні Мумі-тролів: «Уже майже стемніло. Мама Мумі-троля запалила світло на ганку. Там блимала гасова лампа. Світло лампи зближувало, дарувало затишок, творило тісне родинне коло, об’єднуючи їхні почуття та сподівання. А поза цим колом все було чуже й незначуще…». Коли дивишся на наших гарних і розумних дітей, що читають біля зеленої лампи, хочеться побажати, щоб їхнє родинне коло було затишним, а світ поза ним - не чужим, а значущим і мирним.

І нарешті - про містику. Коли відбирали реквізит, думали, чи брати з собою, окрім капелюшків та шляпи, медичну шапочку з червоним хрестом, і не взяли, не придумавши прив’язку до читання. А в останній день до нашого стенду несподівано підійшла сестра милосердя - в білому одязі з червоним хрестом! - й запитала: «А можна мені почитати?». Звісно, можна! І вона читала біля зеленої лампи, як читали вголос в булгаковські часи сестри в шпиталях. Як тут не згадати «Записки юного лікаря»! А ця сестра милосердя була наша колега-музейниця Галина Голубєва з Музею історії медицини України, що поруч з нами проводив свої дитячі проекти.

Вільного часу майже не було, але мені пощастило обійти Місто музеїв і побачити на власні очі, як різнопланово і яскраво всі музеї-учасники представили ігрові програми та майстер-класи. Це було справжнє свято творчості і океан позитивних емоцій - унікальний досвід для створення дитячих проектів і народження нових ідей.

Щиро дякуємо Благодійному Фонду «Мистецький Арсенал», його директору Ользі Вієру, куратору проекту Софії Рябчук, координатору проекту Валентині Єфімовій, редактору порталу «Музейний простір» Лесі Гасиджак, всім організаторам Другого освітнього фестивалю АРСЕНАЛ ІДЕЙ.

Ольга Савицька,
Літературно-меморіальний музей Михаїла Булгакова.