«Останній отаман. Таємниця імператора»

24.02.2014 у Мелітопольському міському краєзнавчому музеї відбулася презентація 2-го видання книги  Сергія Авдєєнко «Останній отаман. Таємниця імператора». До книги ввійшли дві документальні повісті з історії Запорізького краю, котрі вже публікувалися. В новому виданні знайшли відображення раніше невідомі факти та зміни погляду автора на деякі події та вчинки героїв.

Перша повість присвячена останньому отаману Запорізької Січі – Петру Калнишевському.  Цьому козацькому отаманові судилось особливе місце в історії українського козацтва, історії Січі, а отже — й України. Сталося так, що Петро Калнишевський виявився останнім кошовим отаманом Запорізької Січі, останнім оборонцем її традицій, її лицарства, самого її існування. Народився він 1691 р. у с. Пустовійтівка (нині Роменського р-ну Сумської обл.) У юному віці потрапив Петро на Січ, де й пройшли його молоді роки. Дізнаємось, що він у цей час займає вищі старшинські посади: військового осавула, який відповідав за стан і організацію війська, потім — військового судді, тобто був другою особою після кошового отамана. У 1762 р. він уперше обирається кошовим отаманом запорозького війська. П. Калнишевський брав активну участь у російсько-турецьких війнах 1735 — 1739 і 1768 — 1774 рр. Важливий внесок запорожців у перемогу Російської імперії був відзначений царським урядом, а 1773 р. йому присвоєно військове звання російської армії генерал-лейтенант. П. Калнишевський був людиною заможною. Власним коштом він збудував понад 30 православних храмів,та по звичаю надсилав подарунки для храму Гроба Господнього в Єрусалим.

Долю атамана остаточно змінило рішення Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі у 1775 р. За розпорядженням російських властей всі будівлі на Січі, крім укріплень, зруйнували. Вища січова старшина була репресована. Найбільше за всіх постраждав кошовий отаман Петро Калнишевський, якого разом із двома кошовими старшинами без суду й слідства відправили в довічне заслання і ув’язнення. Останній кошовий отаман запорозьких козаків провів чверть століття у Соловецькому монастирі. Помер П. Калнишевський 1803 р., 112 літ від роду в цьому ж монастирі, де він добровільно залишився й після «помилування» його Олександром І у 1801 р.

Друга повість присвячена імператору Олександру I, а саме  таємниці його загадкової смерті (або зникнення?). Після його смерті з’явилося чимало чуток, про те що імператор не помер, а рушив у невідомі краї. Наводяться версії про те, що він мешкав під прізвищем старця Федора Кузьмича, та про його перебування на Молочних водах у секті духовних християн – духоборів, які пізніше спорудили пам’ятник у с. Терпіння на тому місті, де був влаштований сніданок для імператора.

І хоча у реальному житті Петро Калнишевський та Олександр I ніколи не зустрічалися,  автор вважає символічним те, що на визволення запорозького отамана вплинув указ саме цього імператора та те, що запорозькі люди та земля в сою чергу зіграли певну роль у світогляді та житті імператора Олександра Благословєнного.

На презентаціі були присутні представники «Спілки краєзнавців Мелітопольщини» на чолі з головою організації- Резніком В.І., співробітники Мелітопольської міської централізованої бібліотечної системи, викладачі історії, Благочинний церков Мелітополя отець Максим Смирнов.