«Незручна історія» в музеях: досвід і перспективи проблеми обговорили в Харкові на конференції

Під час Революції Гідності, 9 грудня 2013 року, у Києві було повалено пам’ятник Леніну, що стояв на бульварі Шевченка, навпроти Бессарабської площі. Ця подія розпочала «ленінопад», що відбувся по всій країні ще до прийняття Верховною Радою України «декомунізаційного»  пакету реформ у квітні 2015 року. Цей процес триває й донині, і включає він не лише фізичне повалення пам’ятників комуністичним діячам чи їхній демонтаж, а й тривалий і болісний процес трансформації масової свідомості у населення.

Музеї в ньому є однією з головних ключових дійових осіб, адже з одного боку в них демонтовані пам’ятники часто знаходять свій «прихисток», а з іншого – самі музейні експозиції, не змінювані десятиріччями, з етикетажем на кшталт «на фото Ганна Петренко, чоловіка якої вбили куркулі» так само є «пацієнтами» в черзі на «лікування».

В сьогоднішніх умовах заклади культури, а особливо музеї, мають усвідомити свою роль у процесах підтримування соціальної безпеки та стабільності (через розвиток критичного мислення, креативності, через об’єднання довкола ідей толерантності, свободи, національної ідентичності тощо), у втіленні «реформ у головах», тобто докорінних світоглядних змін у суспільстві, які передують будь-яким успішним економічним і соціальним реформам.

Але як правильно це робити? Як перетворити музеї на майданчики для дискусій, де б не лише зберігалися матеріальні свідчення нашої історичної пам’яті, а й актуалізувалися та обговорювалися наболілі суспільні питання? Як зробити музеї — живою частиною публічного простору міста? Як показувати в них «незручну історію» так, щоб демонструвати нову толерантну суспільну угоду, а не поглиблювати світоглядні протистояння? Як втілити «декомунізаційний пакет реформ»? Що сьогодні є музейним експонатом, який варто зберігати для прийдешніх поколінь?

Ці питання й спонукали до скликання міжнародної науково-практичної конференції «Культ чи культура: ціннісні зміни у суспільній свідомості й соціокультурна місія музеїв», яка відбулася 16-17 жовтня в Харкові та була зорганізована Українським центром розвитку музейної справи (Київ) в рамках проекту ProMuseum та Харківським літературним музеєм.

Французькі, німецькі, українські, естонські та польські спеціалісти в сфері культури й освіти зібралися в Харкові, щоб підняти надважливу тему, досить актуальну для українських реалій та почути про досвід, помилки і результати роботи колег з інших країн.

Дискусійна панель першого дня торкалася проблеми дослідження новітньої історії, інституалізації колективної пам’яті, процесу зміни цінностей у суспільстві. Своїм досвідом з презентації історії комуністичного минулого та динамікою пам’яті у пострадянській дійсності ділилися Уку Лемберт (доктор Університету Таллінна, Естонія) та Аксель Клаусмаєр (директор Меморіального комплексу «Берлінська стіна», Німеччина). Своє бачення проблеми інституалізації пам’яті представили Олексій Мусієздов (професор соціології Харківського університету) та історик Едуард Зуб.

Робота дискусійної панелі другого дня мала більш прикладний характер. Про музей як дзеркало суспільної пам’яті та новітню історію без патетики і штампів мовою музейних експозицій говорили закордонні фахівці: Аксель Клаусмаєр про Меморіальний комплекс Берлінська стіна, Йорг Скрібеляйт про експонування памяті в Меморіальному комплексі «Концентраційний табір Флоссенбург» та Наталя Сінаєва-Панковська про толерантність у музеях. Про досвід французьких музеїв роботи в цьому напрямку розповіла Сільві Гранж, директорка Державного центру співробітництва та інформування у сфері музейної справи (Франція); Василь Рожко (начальник Департаменту музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України) познайомив присутніх з історією ініціативи зі створення Музею Майдану, реаліями та перспективами цього питання, а Зеновій Мазурик (віце-президент Українського національного комітету ICOM) наголосив на зміні парадигми суспільної місії музеїв.  

Аксель Клаусмаєр (директор Меморіального комплексу «Берлінська стіна», Німеччина): "Ми не кажемо, що хтось був хороший, а хтось поганий. Ми прагнемо, щоб люди ставили питання".







Зеновій Мазурик, віце-президент Українського національного комітету ICOM, музеолог, культуролог: "Сьогодні відбулась зміна парадигми суспільної місії музеїв: від збирання заради збереження для поколінь до служіння суспільству і його розвитку".

Зеновій Мазурик: "Історія в музеї дає змогу критично поглянути на своє минуле, без його сакралізації, критично оцінити реальність і зрозуміти ціну історичного розвитку. Для музею важливо, як системно розмістити фрагменти з різних матеріалів і текстів, щоб створити наративний багаторівневий образ".




Йорг Скрібеляйт (директор Меморіального комплексу "Концентраційний табір Флоссенбург"): "Музейна культура колишніх таборів формувалася на основі неврозів та колективної памяті тих людей, які пройшли через це. Там все ще можна зустріти привидів. І тут треба значно більшої уяви, ніж може собі дозволити середньостатистина людина".








Сільві Гранж, директорка Державного центру співробітництва та інформування у сфері музейної справи (Франція)




Василь Рожко (начальник Департаменту музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України)





Партнери: Міжнародний Фонд “Відродження”, Гете-Інститут в Україні, Польський інститут в Києві, Французький інститут в Україні, Почесне Консульство Федеративної Республіки Німеччина в Харкові, Inyurpolis Law Firm, креативний простір «Spalah», PR-аґенція “Bagels & Letters”, кафедра медіа-комунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, Департамент культури і туризму Харківської обласної Державної Адміністрації.


Джерело: "Музейний простір"