Квіти чортополоху у трояндовому саду Максима Рильського

24 липня 2015 р. минув  51 рік з дня смерті українського поета, перекладача, публіциста,  академіка Максима Рильського. Усім відомо, що вагома частина життя Рильського  пов’язана з містом Ірпінь. У різні часи з 1920-х років він  жив у Будинку творчості письменників, а наприкінці 1930-х вирішив змінити  своє ролітівське помешкання на будинок у спокійному місці –  і тут не дивно, що вибір впав саме на Ірпінь. Родина Рильських обрала будиночок недалеко від  залізничного вокзалу і придбала його за кошти, отримані Максимом Тадейовичем за лібрето до однієї з опер Б. Лятошинського.

Сім’я поета зайнялась облаштуванням та добудовою помешкання, за короткий час будинок був обкладений цеглою, з’явилась засклена  веранда з цегляними «вазонами» для квітів. Висадкою саду займався поет особисто, часто долучаючи до цієї справи друзів-письменників, які гостювали на цій затишній садибі. Заселились Рильські сюди  у 1937-38 роках, але у 1941 році вимушені були відправитися в евакуацію, залишивши рідні обійстя. І аж до повернення з евакуації, до 1944 року, Рильський не знав, зазнало руйнації його помешкання чи ні. Виявилось, що під час війни будинок  займала німецька комендатура, через що будинок і вцілів. Але психологічно родині було важко там  залишатися і незабаром, в 1951 році, Рильські переїхали у щойно добудований  будинок у Голосієві, а ірпінську садибу продали. З того часу будинок переходив з рук в руки, перепродувався і так тривало аж дотепер.

Цей довгий біографічний вступ, власне, до того, що останній власник садиби Рильських вирішив по-своєму вшанувати пам’ять поета – знищивши його будинок. В ніч з 20 на 21 липня 2015 р. фактично було вчинено акт вандалізму: в Україні поменшало на ще одну культурно-історичну пам’ятку.

Першою руйнування помітила Олена Плаксіна – завідувач фондів Ірпінського історико-краєзнавчого музею. Вранці, 20 липня,  йдучи на роботу, її увагу привернув той факт, що з даху найвідомішого ірпінського об’єкту знімають шифер. Пані Олена зв’язалась з Відділом культури міста і повідомила про ситуацію. Уже співробітники відділу культури викликали  міліцію на місце події та спробували зв’язатися з власником садиби. Ним виявився Владислав Равілко, правда ця інформація стала відома уже згодом, оскільки на початку він не бажав ні пред’явити документи на власність, ані називати своє ім’я. Чиновники розповіли йому про культурну цінність будинку, а також,  що цей будинок  входить до переліку об’єктів, які  найближчим часом мають внести  до реєстру культурних пам’яток і, що без згоди місцевого відділу культури ніякі  дії з переобладнання, а тим більше знесення будинку неможливі  та  протизаконні. Але на власника такі аргументи не подіяли, оскільки оперував він тим, що це його приватна власність, перемовин з ним особисто про викуп пам’ятки не велося, а, навпаки, всі очільники міста, опираючись на брак бюджетних коштів,  навіть зреклися даного будинку (хоча спочатку стверджував, що взагалі не знав про те, що це будинок Рильського). Разом з тим, попри все, Владислав Равілов, як зазначають працівники відділу культури, після довгих перемовин дав «чесне слово» припинити руйнацію об’єкту.  Але, ввечері того ж дня, місцеві жителі знову спостерігали брутальне нищення пам’ятки; було викликано знову міліцію, залучено місцеву  пресу, власник же будинку більше не з’являвся,а  з громадськістю і органами правопорядку спілкувався, в не дуже пристойній  формі, адвокат пана Равілова. Знову було домовлено  про припинення зносу будинку, адвокату і міліції були пред’явлені документи про культурне значення даного об’єкту. Проте, на ранок 21 липня від будинку лишилися одні руїни.

Як виявилось, ще в 2007 році, спеціально створеною Комісією по охороні історико-культурної спадщини Приірпіння був утверджений реєстр усіх культурно-історичних об’єктів Ірпеня, але на сесії міської ради список не був ухвалений. Треба сказати, що до цього питання поверталися неодноразово, але всі ці роки «віз» залишався на місці.  Статус «об’єкта культурної спадщини» будинок Рильського разом з іншими 57 об’єктами того списку набув лише 22 липня за  рішенням сесії Ірпінської міської ради, одразу ж після злочину. Але й надалі власника будинку це не лякає і не хвилює. Оскільки його найбільшим аргументом є те, що «будинок – культурна пам’ятка лише місцевого рівня і він не стоїть на реєстрі у Кабінеті Міністрів».

Як з гіркотою висловилась Олена Плаксіна: «Дом Рыльского в данном случае, как жертвоприношение. Дома -  нет, но зато все остальные памятники наконец-то взяты под охрану. Но это было самое значимое место в Ирпене…».

Тепер Національна спілка письменників України підготувала відкритий лист (за підписом керівництва Інституту літератури та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України) до генерального прокурора та Міністра культури України з проханням «притягнути до відповідальності винних у акті свідомого руйнування  культурної пам’ятки і зробити все можливе для відновлення будинку-садиби Рильського та організації меморіального музею Максима Рильського в Ірпені». Він створений у кращих традиціях українського голосіння та в стилі «втративши – плачемо» і в черговий раз спонукає до риторичного запитання «Де ви були п’ять років тому з ідеєю музею і яким чином ви хочете створити меморіальний музей, коли «рідним» там може бути хіба тільки фундамент?»…

Євгенія Антонюк, начальник Відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради зазначає: «Справу з будинком залишати ніхто не буде. Винні повинні бути покараними. З боку міського управління культури в  міліцію була подана заява про порушення кримінальної справи, також подано клопотання в Прокуратуру. Але для того,щоб  справа набула обертів необхідні документальні підтвердження того,що в цьому будинку, справді, проживав Рильський. Якщо вже не вдалося вберегти будинок, потрібно зробити усе можливе для того, щоб хоча б саму садибу Рильських зберегти як пам’ятку, а також докласти усіх зусиль до збереження інших пам’яток міста. Але найважливіше зараз не втрачати час, довести справу до кінця, покарати винуватців, а це можливо лише за умови,що  дана ситуація приверне увагу не лише жителів міста Ірпеня, а й усієї культурної  спільноти країни».

Щодо інших внесених до Реєстру пам'яток культури, то, наразі, ще триває збір фактів та документації по кожному з нових об’єктів культурної спадщини, адже багато з них є приватною власністю, а віднайти власників виявилось не так просто. Єдина відрада, що за деякими будинками дбають і приглядають самі родичі відомих постатей, намагаються, якщо не для інших, то хоча б для себе зберегти і не втратити цю пам’ять. Даний Перелік є відкритим і  доступним для загалу на сайті відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради(http://irpinculture.org.ua/trivaye-robota-nad-perelikom-ob-yektiv-kul-turnoyi-spadshhini-irpenya/  ) . Кожен зацікавлений може пропонувати свої зміни або доповнення.

А в Ірпені, і справді,своя творча атмосфера, точніше вона стає такою після екскурсій містом,які проводить пані Олена . Тут і будиночок Пастернака, і будинок Вериківського, і Матвія Донцова, і Йориша, Носова, Петрусенко, тут і  Будинок творчості письменників, який збирав під своїм дахом не лише українських митців, тут і 600-літній дуб-прадуб під яким відпочивала Леся Українка, тут і композитори, і художники, і  картини, і поезія … та список можна довго і довго ще продовжувати. Стоїмо біля руїн будинку Рильського, говоримо про те,що, мабуть, ота старенька частина паркану будувалась Рильським; оглядаємо залишки саду, садженого поетом, а з-під обваленої стіни до нас кричить «дивна» жіночка про те, що всі ті старенькі дерева садила вона, а не Рильський. Ось такий зараз занедбаний культурний Ірпінь!

 Паркан біля руїн будинку Рильського

Територія біля будинку Пастернака

600-літній дуб