Думки пересічного науковця-музейника або за що я вдячна новому керівництву НМІУ

Минуло вже 4 місяці  з того дня, як  особисто міністр культури В'ячеслав Кириленко представив колективу нового очільника.  Усього 4 місяці, а по враженням - вічність, ціла прірва відділяє від початкового стану справ у музеї. Спочатку більшість з нас  з великою увагою і тривогою дослухались до перших промов, виступів на оперативних нарадах .., якими так щедро  та часто радувала п.Сосновська.

З самого початку вражало, як можна  з такою легкістю  і так швидко протиставити себе всьому колективу і  навіть не спробувати  з ним хоч би познайомитись, дізнатись, що добре, що слабке, що потребує змін, а що варте  уваги  й поваги, як постійно звертатися до колективу з одним питанням: «Яка ж місія музею? Хто скаже? Хто відповість на таке просте питання?».  Проте, колектив не дочекався ні програми, ні відповіді на це питання від щойно призначеного «Спасителя», який прийшов щоб звільнити музей від всього «совкового» та «недолугого». Враження було таке, що людина реально  з самого початку  прийшла ненадовго,  а так розвалити все, а потім -  чудо і міністр явить «нещасним» нового керівника, який на фоні і після Сосновської видаватиметься месією   (повірте після неї будь-хто справиться  з цією роллю).

Хоча, правди ради,  слід зазначити, що були моменти, які дарували надію, бо пані директор в деяких своїх виступах  заділа проблеми, які  до неї більшість дратувало. А це слабка рекламна і маркетингова політика, 3 міфічні методичні відділи, які були, але роботи яких ніхто не бачив, і  досить запенсійний вік  більшості керівників і звісно   корупція, коли деяким працівникам не зрозуміло за яким критеріями виплачувалось по 3 оклади,  всім іншим звісно ж по одному. Було враження, що тепер все стане на місця  і буде, як обіцяла Сосновська, -  прозоро, чесно, зрозуміло,  робота науковців, оскільки це все ж таки магістральне направлення роботи музею, стане фінансово вмотивована. Та де там.  Знову всі хто завгодно вмотивований,  а науковці -   на голісінькому окладі, за який  як думає, директор повинні   здохнути, намагаючись їй догодити. Одні фінансові схеми зруйновані,  інші побудовані.  А премії і надбавки спитаєте кому, то тут все дуже просто:  хто прогнувся  дуже низенько її має,  ще їх має  вся славнозвісна «нова молода» команда. Все вмотивовано згідно стратегії і місії п. Сосновської.

З приводу «молодої команди» хочеться сказати одне:   розумію, що і родичів і родичів родичей і знайомих треба влаштовувати і допомагати  в наш складний економічний період, але  не всіх одночасно.  Головне  на важливі керівні посади, хоч би рівня заступників директора та завідувачів відділів,  де потрібні фахівці з музейної справи, а не економісти, архівісти й викладачі. По одному їх можна було  б адаптувати, але їх занадто  багато і головне, враження таке, що коли їх всіх брали на роботу, то зомбували однією думкою, що всі хто працював  в НМІУ до Сосновської (всі без винятку) -  дебіли, які перенесли невдалу лоботомію. Звідси страшне і безкомпромісне протистояння  і розділення  на «стару команду» і «нову» (за висловом директора на «наших» і «не наших», як при окупації України німцями).  Це  все завдяки новому очільнику. Враження таке, що вона створює новий паралельний, вже  існуючому в музеї, музей  з іншим колективом, де головне особиста їй відданість та повна відсутність будь-яких думок і  точок зору (цього пані як виявилось терпіти  не може навіть з боку своєї команди).  І ще  дуже інколи смішно спостерігати, як ця команда  на чергових засіданнях, де пані відсутня, намагається вгадати, що вона  цього приводу скаже або якщо знають   то дискусію переривають напівінтимним  шепотом:   «Тетяна Вікторівна сказала…..» -- , ну що  тут можна говорити. Буде як скàзала сама пані-директорка.   Якщо в голову прийде така ідея  настоювати на своїй думці, то з подивом  дізнаєшся на наступний день, що там де ти  поговорив,  зі складу цього поважного органу, як наприклад науково-методична нарада, тебе вже виключено, щоб більше такого  в голову не приходило. Говорити. Та  й ще те, що думаєш. Взяли  собі за моду (при  попередній адміністрації це навіть заохочувалось).

А коли колектив почав не тільки говорити, але  писати листи, тай ще підписувати, п. Сосновська якось навіть здивовано висловилась, що її не люблять та не поважають. Тут як у справжніх істориків, ще одна аналогія проситься. Це схоже на те, що государ-імператор подарував «Салтичисі» за якісь заслуги «деревеньку» з кріпосними душами і роби, що хочеш  хочеш пори різками,  хочеш не пори. Але ці кріпосні мало того, що не цінять уваги,  ображають пані, ще й  без кінця  хочуть якоїсь міфічної справедливості.   

З самого початку роботи нової адміністрації нещадній критиці була піддана експозиція музею. Слово «критика»  даному випадку  це все ж таки перебільшення, бо було заявлено одне:  «Експозиція сіра і недолуга,   краєвиді за вікном дуже гарні!». Ця теза, нічим не підкріплена,  страшенно обурила весь колектив, бо в те, що очільник трьохкімнатної квартири,  математик за  фахом, знає щось  про експозицію історичного музею, відразу повірити було важко. Страшенно дивувало те, з якою  легкістю і завзяттям  почала п.Сосновська руйнувати  зал за залом, при цьому не створюючи натомість нічого. Здається це такий стиль роботи  здерти гобелени  в вестибюлі   першого поверху,  потім стурбовано спитати у самої себе : «А що ж повісити замість них?. Як би пані взагалі була здатна сприйняти чиюсь думку страшенно хотілось порадити: «Це дуже просто:  на одну стіну свій портрет, на іншу - Вашого «гуру» Кириленка». І міністр «прачечної» і директор – в  одному місці. І все стане на свої місця.  І буде повна гармонія.

 
А тепер обіцяна  та анонсована в першому рядку подяка. Як людина, яка  в НМІУ пропрацювала 22 роки  та має один єдиний запис  трудовій книжці, хочу подякувати п.Сосновській за  те, що навчила тому, як можна працювати в атмосфері повного ігнорування тебе,  твоєї роботи, знань, досвіду, вагомих здобутків. Показала рівень тримання й  виживання  в безкінечно стресовій ситуації, за поновлення  пам'яті всіх можливих інструкцій, положень, вивчення всіх форм ділової переписки  адміністрацією. Також корисно була врешті-решт взяти в руки  та непросто переглянути, а досконало вивчити деякі положення Кодексу законів про  працю  України. Також дякую за поновлення спілкування з усією ріднею, яка має юридичну освіту, бо юрист  в сім'ї, знайомий чи друг  - це «єдініє», шлях до виживання, коли  догани накладаються на людей за те, що їх не було  на роботі  у вихідний день. За повернення до вже давно забутих форм впливу на адміністрацію. Таких як професійна спілка, яка  в музеї відродилась  запрацювала в  найкращих традиціях боротьби робітників за свої права. Революційне гасло періоду  революції 1905 .: «В борьбе узнаєшь ты право своё!» стало як ніколи актуальним.    Але  саме головне,  на мій погляд,  що  зробила корисного п.Сосновська за 100 днів на своїй посаді це те, що допомогла зрозуміти чого варті люди, з якими ти пропрацював безкінечні роки поряд, посміхався, вітався, цікавився їх життям,  а вони твоїм, але коли треба було діяти  та разом  відстоювати, здавалось би спільні інтереси, виявляється, що тут головне вчасно відбігти і дивитись як інші зроблять те, що влаштує  всіх. І  той же час, як до сліз приємно було дивитись на реакцію людей,  коли  при обговоренні можливих подальших дій  було згадано про  досвід одного із столичних музеїв,  в якому перебравши всі варіанти, написавши низку листів, звернень до можновладців і бюрократів, музейники об'явили голодовку (через тиждень ненависного директора особисто міністр той, що призначив,  і зняв), бо бажаючих зробити так само було багато серед дівчат вагою не більше 40 кг. А ось за що не дякую так за те, що прийшлось навчитись користуватись  соцмережами  типу Фейсбук, бо тільки там можна було дізнатись, яка чергова шалена ідея «осінила» директора,  хто на черзі «винен» і в чому. Також можна було полюбуватись її фразами: «Да, ще залишились в  музеї вороги!»

На останок хотілось би зауважити про так звану «стару адміністрацію». Шановна, Тетяно Вікторівно, при Ваших попередниках  професійність, знання, інтелект, порядність цінувались понад усе. Тому і не потрібно було вишукувати, а хто напише концепцію чи побудує експозицію, яку навіщось Ви розвалили. Бо як виявилось, в Вашій  команді людей багато, але робити нема кому.  Бо досвідчений науковий працівник,  особливо фондовик, з  унікальним знаннями фондової колекції, речезнавець -  це «ексклюзивний» товар, який виховують роками. Це далеко не «Флешка» як Ви  одній своїй промові нас  назвали, це цілий «андроїдний колайдер», що б Ви знали. А те, що прийшло з Вами - дискета  обмеженим терміном придатності.   При Вас цей кадровий потенціал, не Вами вихований, загнаний   в куток,  де рахує  то інвентарні картки,  то уніфіковані паспорти, то картинки на них наклеєні. А  повинні писати наукові роботи, вивчати колекції, допомагати своїми знаннями створювати нові експозиції. Але   Ви цього не розумієте, бо не хочете, що в принципі одне  й  теж саме, головне, ігноруючи цей факт, Ви зі своєю командою тільки одноразові та одноденні проектики типу того, що створює М.Кислий.

Пересічний науковець-музейник