175-річчю Марка Кропивницького присвячується

Автор: Кіровоградський обласний художній музей | 22 травня 2015 17:20 |

...Артист, художник з голови до ніг,
Він сміхом потрясав притихлу залу,
Скорботою будив юрбу опалу
І слово, як алмаз, беріг.
Блажен народ, що мав такого сина,
Там, де його терниста путь ішла,
З нових квіток і колосків звила
Вінець йому безсмертний рідна Україна

Максим Рильський

22 травня 2015 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Марко Кропивницький – батько українського професійного театру» до 175-річчя від дня народження видатної особистості нашого краю – українського драматурга, театрального актора, режисера Марка Лукича Кропивницького (1840-1910).

На жаль, багато чого з життя Марка Лукича нині позабуте, а дещо наразі просто невідоме. У середині XIХ століття драматургія і театр перебували у глибокій кризі, обумовленій передусім колоніальною політикою російського царизму, спрямованою на знищення будь-яких проявів духовності українців. Згадаймо, принаймні, факт закриття 1817 року Київської академії — першого і єдиного вищого навчального закладу в Україні, сумнозвісний Валуєвський циркуляр від 1863 року, спрямований на обмеження функціонування в суспільстві української мови, так званий Емський указ Олександра II у 1876 році, яким заборонявся український театр тощо.

Як зауважував Іван Франко: «На початку 1880-років несподівано з’явився справжній український театр, склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, склалася трупа, яка збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві та Петербурзі, де публіка мала нагоду бачити найкращих артистів світової слави». Незважаючи на всі труднощі та перешкоди, театр Кропивницького зумів тоді стати у ряд кращих національних театральних шкіл Європи. Створений Марком Кропивницьким, в умовах жорстокого національного гніту, професійний театр (заснований 27 жовтня 1882 року в Єлисаветграді постановкою п’єси «Наталка Полтавка» !) упродовж багатьох років був одним iз головних джерел культурного відродження уярмленої нації, особливо якщо зважити на те, що більшість наших співвітчизників була в ті часи неписьменною і не мала змоги читати твори Тараса Шевченка, Марко Вовчок, Івана Франка, інших українських письменників. Цей театр дав не лише неабиякий поштовх для подальшого розвитку української культури, а й відіграв визначну суспільно-політичну роль в житті українців, став однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть потому було побудовано незалежну Українську державу.

Театр корифеїв був тоді дійсно справжнім джерелом української культури. До складу цього колективу увійшли такі відомі в майбутньому майстри української сцени: М. Заньковецька, М. Садовський, Л. Линицька, П.Саксаганський, І. Карпенко-Карий, Г. Затиркевич, М. Садовська-Барілотті. То були найкращі акторські сили українського народу, з яких Кропивницький виплекав славнозвісних зірок світової сцени. Не дарма сучасники називали його Батьком українського театру. «Не можна забувати, — згадує Софія Тобілевич, — що той потрійний труд, який виконував Марко Лукич, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Усі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, всі його учні, не виключаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Лукича як в артиста, режисера і великої душі людину».

Марку Лукичу належить найпочесніше місце у плеяді видатних діячів демократичної культури кінця XIХ — початку ХХ століть. Він був наділений унікальною різнобічною обдарованістю: не тільки класик драматургії, геніальний актор, режисер-реформатор, засновник театру світової слави, а й відомий поет, композитор, диригент, співак, перекладач; не лише талановитий організатор і керівник театру, а й чудовий педагог, який відшукував у народі таланти і копіткою працею виховував iз них майстрів професійної сцени. До того ж був чудовим майстром слова, палким публіцистом, який міг захопити своїми виступами слухачів, «піонером» реалістичного художньо-декоративного мистецтва, засновником театру для дітей, єдиного на той час на теренах всієї тодішньої Російської імперії.

Як продовжувач традицій великого Кобзаря, Марко Кропивницький, відчуваючи загрозу зникнення українського етносу, небезпеку розчинення його в панівної російській нації, усе життя своє присвятив боротьбі за духовне визволення української нації. Засобами мистецтва, як драматург і актор, палким мистецьким словом він пробуджував національну свідомість народу, закликав його зберігати і відстоювати свої культурні надбання.

Щодо акторської діяльності, то за своє довге сценічне життя Кропивницький зіграв більше 500 ролей українського, російського і західноєвропейського репертуару. Це були справжні шедеври, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння сценічного образу. Він прагнув, щоб його побачили і почули в найвіддаленіших куточках країни. «Відчувалось, що на кону не тільки неабияка художня сила, а людина, яка воістину кохається у своєму рідному національному мистецтві, на сцені виступає один з головних і кращих діячів в українському театрі, окраса і гордість його», — так високо відгукувалась про видатного земляка тогочасна критика.

Мало хто знає, про один із яскравих епізодів біографії драматурга. Коли імператор Олександр II, у захопленні від акторської майстерності Кропивницького, під час гастролей театру в Петербурзі запропонував йому грати в Імператорському театрі, що давало йому змогу жити безтурботно і заможно, Марко Лукич рішуче відмовився: «Не потрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок... Зрадити моєму народові, піти у найми тут «власть предержащим», які мову нашу не визнають, хочуть знищити?! Ніколи! Краще буду працювати на користь милій моїй Україні на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують все, що я залишив»...

Митець у своїх драматургічних творах виступав новатором жанру соціально-психологічної драми, сучасна преса порівнювала їх з шедеврами світової літератури. У час гонитви на все україномовне, самобутнє, театр Кропивницького проповідував Україну, її історію, побут, мелодійну мову. Вистави театру корифеїв у Петербурзі були тоді явищем винятковим — то були насправді презентації української культури, які викликали гарячі симпатії демократичного російського глядача, набуваючи гучної слави. Тогочасна преса відзначала, що «українці під режисурою Кропивницького на багато років випередили Художній театр Станіславського».

Драматургія Кропивницького генетичними узами пов’язана з фольклором, а також iз кращими зразками української класичної літератури, зокрема, з творчістю І.Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, М. Гоголя. У ній вельми відчутні також традиції таких світових майстрів слова, як В. Шекспір, Ж.-Б. Мольєр, О. де Бальзак, О. Грибоєдов, О. Пушкін, О. Островський, Л. Толстой.

Не зважаючи на всі політичні й цензурні утиски з боку царського режиму, Марко Кропивницький мужньо долав усі перешкоди. За ним було встановлено таємний поліцейський нагляд і чатувала постійна загроза арешту, але величезна популярність і любов народу щоразу боронила Марка Лукича від ув’язнення. Устами героїв своїх п’єс, таких, як «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж паук», «Дай серцю волю, заведе в неволю, «Олеся», «Замулені джерела», «По ревізії», «Скрутна доба» (всього 44 п’єси), він проголошував протест проти соціальної несправедливості, викриваючи з пристрастю сатирика жорстокість, сваволю поміщиків.

В експозиції представлено роботи з фондового зібрання музею - картина художника Г.Лобунька «Портрет Марка Кропивницького», ескіз до картини О.С.Логвинюка «Родина Тобілевичів» та матеріали, які висвітлюють творчу й професійну діяльність Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені М.Л.Кропивницького.

Пам’ятаємо про свого славетного земляка на Кіровоградщині: його ім’я (з 1940 року) носить Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр, у 1982 році відкрито меморіальний музей М.Л.Кропивницького – відділ Кіровоградського обласного краєзнавчого музею, в честь корифея названо одну з вулиць обласного центру, в музеї-заповіднику І.К. Тобілевича (Карпенко-Карого) «Хуторі Надія» ростуть посаджені Марком Лукичем велетні-дуби і зразу пригадуються поетичні рядки українського поета Максима Рильського:

Ростуть дуби, купають в небі віти,
А навкруги, немов веселі діти,
Дубки і липки зводяться рясні...
Співає молодь молоді пісні –
І, сповнені зичливості й любові,
Дуби над нею шелестять Маркові…

Леся Дмітрієва, науковий співробітник
відділу науково-просвітницької роботи
Кіровоградського обласного художнього музею

Схожі публікації

Коментарі (12)

Федір Панкратов | 23 травня 2015 20:44:17

Шановний "Музейний простір"! Я розумію, що Кіровоградський художній музей - провінційний у найгіршому сенсі слова і ганьбитися йому не звикати. Але як ВИ можете публікувати тексти без премодерації? Левова частина даного опусу дослівно передрана зі статті Ігоря Кропивницького "Батько українського театру" в газеті "День" №88 від 22 травня 2008 року. А кіровоградським "музейникам"-плагіаторам - ГАНЬБА! ЗІ: посилання на оригінальний текст http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/batko-ukrayinskogo-teatru

Відповісти

Федір Панкратов | 23 травня 2015 20:44:17

Відповісти

Оксана | 23 травня 2015 23:13:16

Люди лайкают это даже не читая... Ну а редакторам, ради справедливости, стоило бы поставить соавтором Игоря Алексеевича Кропивницкого - внука М.Л. Кропивницкого. Ему 87 лет и он еще жив, а у стариков красть не хорошо...

Відповісти

Адміністратор | 23 травня 2015 23:52:56

Шановний федір Панкратов! Дякуємо Вам, що читаєте "Музейний простір"... Щодо Ваших зауважень, не опускаючись до Вашого рівня і тону, відповідаємо: премодерація на порталі ІСНУЄ! Але вона не стосується змісту матеріалів! За це несуть відповідальність АВТОРИ і в Угоді користувача про це сказано. Стаття опублікована користувачем "Кіровоградський обласний художній музей", у неї є автор, відтак радимо Вам щодо неточностей, "передирок" і всього іншого звертатися до автора і до музею.

Відповісти

Федір Панкратов | 24 травня 2015 00:16:34

Вибачте за різкість, але мені здавалося, що "Музейний простір" позиціонує себе як портал для професійної музейної спільноти, а не як смітник, куди кожен приходить зі своїм непотребом. Щодо мого рівня: копі паст від наукових співробітників музею – це який рівень?

Відповісти

Адміністратор | 24 травня 2015 00:58:20

Федоре, ми не позиціонуємо, а є порталом для професійної спільноти. Відповідальність за плагіат несе автор статті. Ми директора вже повідомили, будемо чекати на відповідь.

Відповісти

Кіровоградський обласний художній музей | 25 травня 2015 18:23:21

Дякуємо за зауваження! Даний матеріал викликав різкий коментар на порталі професійної музейної спільноти та ще й із образливими висловами на адресу музею, звинуваченнями, що музей «провінційний у найгіршому сенсі слова і ганьбитися йому не звикати»??! Подібні думки (інсинуації) одного з користувачів порталу саме про роботу музею викликають, принаймні, здивування, якщо не сказати обурення. Кіровоградський обласний художній музей, як публічна установа завжди відкритий для спілкування, активний в соцмережах (має сторінку «Facebook» https://www.facebook.com/profile.php?id=100006327196979), сайт www.artmuzeum.kr.ua, постійно інформує своїх відвідувачів про відкриті виставки, проведені акції та заходи, розміщує фото звіти, афіші, прес-релізи, тощо. В даному випадку, нас обурила неприпустимо вульгарна, груба, образлива, певною мірою – неадекватна форма, в якій були висловлені претензії. Називати наш музей «провінційним у найгіршому значенні цього слова» може тільки людина, яка не тільки не знайома з величезним обсягом проведеної нами роботи, а й – хвора на снобізм та зверхність, що не дозволяє зрозуміти просту істину – багато так званих «провінційних» музеїв працюють сьогодні не гірше, а інколи – і краще музеїв великих мегаполісів. Стосовно ж самої інформації, а саме розміщеного прес-релізу виставки, який викликав подібну реакцію з боку шановного Федора Панкратова повідомляємо, що дане питання стало предметом розгляду на позачерговому засіданні науково – методичної ради музею, яке відбулося сьогодні, 25 травня 2015 року. Визнаючи в цілому використання науковим співробітником нашого музею окремих частин вище зазначеної статті Ігоря Олексійовича Кропивницького (переважно – цитат відомих класиків), хотілося б надати декілька пояснень: Щодо етичного аспекту проблеми, то дійсно - автор прес-релізу Леся Дмітрієва допустила неприпустимі науковцю дії та суттєву помилку (яку визнала повністю), не вказавши посилання на джерела, розміщенні в мережі Інтернет, з чого зроблені відповідні висновки; Ми завжди готові прислухатися до справедливих і конструктивних зауважень, розрахованих на підвищення якості поданої, зокрема – і в Інтернет-мережі, інформації; Щодо натяків, фактично – звинувачень, відносно того, що низькопробний інформаційний продукт та плагіат – це нормальне явище для нашого музею, то хочемо категорично заперечити та запевнити – ситуація, яка склалася з використанням окремих частин вище згаданої статті – це гірке виключення із правил. Насправді ми самі неодноразово опиняємося у схожій чи в більш прикрій ситуації, коли написані на високому професійному рівні статті, наукові розвідки та інші інформаційні матеріали наших наукових співробітників виставляються на окремих сайтах без зазначення їх авторів, або, підписуються іншими прізвищами, що, звісно, цілком може бути предметом претензій і з нашого боку. Така ситуація є неприпустимою.Це дуже добре розуміємо і ще раз визнаємо неприпустимі дії співробітника музею. Відзначення ювілею нашого видатного корифея та земляка – є не формальною подією для нас, адже його ім’я нерозривно пов’язано із створенням у нашому місті українського професійного театру, дебютом на його сцені видатної М. Заньковецької, виступом кращих акторів – класиків української театральної сцени. Серед них – окрім найвідоміших земляків - корифеїв – братів Тобілевічів, здобув широке визнання актор Дмитро Гайдамака-Вертепов – учень та продовжувач театральної школи Марка Кропивницького, дід легендарного художника – земляка Петра Оссовського. У 2008 році Петро Павлович власним коштом видав щоденник свого діда під назвою «Дневник терского казака» (оригінал щоденника знаходиться в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва). У «Щоденнику» є цікаві й дуже зворушливі моменти та спогади з життя Марка Кропивницького, трупи театру корифеїв. Мали б за честь передати примірник видання соратника М.Л. Кропивницького його онуку, шанованому Ігорю Олексійовичу, засвідчити йому нашу повагу та принести вибачення за прикрість, яка сталася.

Відповісти

Федір Панкратов | 25 травня 2015 20:49:57

Цей «текст» писав генератор випадкових слів? Художній музей, директор якого, як виявляється, є членом Музейної ради при Мінкульті викладає такі недолугі тексти у якості виправдання плагіату та плагіаторів? Якісь містечкові комплекси у поєднанні з неправильним вживанням іншомовних слів. Ви хоча б у словник зазирніть, що таке «інсинуація», «вульгарний». Хвалитися у 2015 році сайтом та сторінками у соцмережах може лише вбогий. Обласний (!!!) музей з купою заходів на рівні районного будинку культури (див. http://prostir.museum/ua/author/914). Та на біса він такий потрібен за бюджетні кошти! Зовсім деградували землячки М.Л. Кропивницького…

Відповісти

Olexa US | 25 травня 2015 22:37:07

Срач вийшов зачьотний. Особєнно доставляють альтернативно одарьонні художні муз(д)ейщики з міста-на-урані ))) Мало того шо жидко обдєлалися та ще й начали відбріхуватися і вообщє докотилися до дна – якісь книжки захалявні Кропивницькому-внуку стали прєдлагать (сєтєві, гля, маркетологи))))

Відповісти

Федір Панкратов | 26 травня 2015 06:24:49

І що найцікавіше, Кіровоградський обласний художній музей визначений як пріоритетний і включений до переліку об'єктів, що фінансуються за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку. На його ремонт планується витратити БАГАТОМІЛЬЙОННІ КОШТИ. Зрозуміло, що з кишені платників податків. В кризовій та воюючій країні немає куди витрачати гроші, окрім як на підтримку музею з такими сумнівними досягненнями?

Відповісти

Лісова Мавка | 26 травня 2015 12:43:13

Тільки не зрозуміло, чому лобіює виділення цих коштів музею не дуже відомий широкому загалу народний депутат Костянтин Яриніч, якого міцно пов'язують з непрзорими схемами на фармацевтичному ринку України

Відповісти

Петро | 27 травня 2015 21:38:18

Здається музей відповів на зауваження більш ніж достатньо.Та й висновки керівництвом закладу будуть зроблені, не той в них рівень щоб ігнорувати подібні недоречності. Хотілося б від користувачів ресурсу шанобливого ставлення одне до одного - ми ж з вами українці !!!!!!

Відповісти