У Колодяжненському музеї на Волині вшанували пам’ять Лесі Українки

25 лютого виповнилося 144 роки від дня народження Лесі Українки. У Колодяжненського літературно-меморіального музеї письменниці в цей день відбулося покладання квітів до підніжжя пам'ятника письменниці, урочиста академія за участю представників Ковельської райдержадміністрації, дирекції Волинського краєзнавчого музею, письменника А.Семенюка, професора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Г. Бондаренка. Відбулася презентація виставки «Яка краса − ця «Лісова пісня. Яка насолода бачити її на сцені…», зустріч з авторами виставки «Вишита молитва духу» та ляльок-мотанок (автори подарували музею вишитий портрет Лесі Українки, книги, ляльки «Лукаш», «Мавка», «Леся Українка»).

   Був проведений літературно-музичний вечір «І зацвіте Україна весняним крином», назва якого взята з тексту драматичної поеми Лесі Українки «На руїнах», тільки слово «Україна» поставлено замість текстового слова «Ізраїль», адже у творі явно прослідковується зв'язок країн і часів. Вірші, поетичні композиції, які виконувалися працівниками музею, учнями Колодяжненської ЗОШ, Ковельської ЗОШ № 1. В'язанка козацьких мелодій, пісня на слова Лесі Українки «Вечірня година» виконувалися учасниками ансамблю «Дударик» Голобської музичної школи. «Пісня про Україну» майстерно співалася Наталією Базиль. Усі номери підпорядковувалися темі: якою Леся Українка бачила «новий край» − Україну.

   Їй були притаманні такі вічні людські цінності як любов, правда, рівність, воля, щастя, братерство, всебічна освіченість всіх членів суспільства…

    «Любов» у баченні Лесі Українки − це така, якої вчив Ісус Христос, і яку, описує письменниця у драматичній поемі  «На полі крові»: 

           А тут він про любов став говорити –

           ти чув коли, як він про те балакав?

           То сам ти знаєш, що в такі хвилини

           і лютий ворог міг за брата здатись

   Категорія «правда» повинна також підпорядковуватися загальнолюдським чеснотам:

           За правду, браття, єднаймось щиро,

           Єдиний маєм правий шлях,

           Єдину, браття, всі маєм віру,

           Єдине серце у грудях.

   Про необхідність, і, на жаль, нестачу «братерства і рівності» між людьми, Леся Українка пише у багатьох творах. Яскравий приклад − прозовий твір «От вона, тая жадана рівність…», у якому письменниця робить висновок:. «Нічого, нічого, нічого не знайшла я в світі! ні волі, ні рівності, ні братерства!». Такого не повинно бути у новому суспільстві!

    «Щастя» Леся Українка бачила в ідеальному суспільстві, яке описала в однойменному оповіданні: «Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море. Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою»

   Конкретна програма створення нового суспільства міститься в п'яти невеликих фразах у «Листі до товаришів», написаних Лесею Українкою з Болгарії: «І політична воля, і освіта народу, і потреби нашого краю, і оборона прав народності, і конечність здобування волі слова».

   Одна проблема з багатьох − подолання бідності. Письменниця, будучи майстром високого класу, словами Американського художника Річарда Айрона з драматичної поеми «У пущі», описуючи бідність вдови, яка замерзає з малими дітьми у хатині, описує і злидні українця

              Сьогодні вперше

           побачив я так близько злидні людські...

           та корчів голоду я ще не бачив,

           не чув його спотвореного крику,

                не чув, не бачив і не дбав!

   Тільки вільна праця у вільному суспільстві збудує нову державу! У драматичній поемі «В дому роботи, в країні неволі» два раби (один − полонений раб, інший − раб у своїй країні) однаково говорять про працю, яка могла б приносити задоволення:

           Не раз, мені здається, я робив би

           незмірне краще, якби я був вільним,

   Не в одному творі Леся Українка робить акцент на працю, результати якої  створюють матеріальні блага. Коли у драматичній поемі «На руїнах» ми замість слів «Ізраїль», «Сіон» поставимо слово «Україна» − прочитаємо програму розвитку нашої країни:

           … Зори плугами

           се бойовисько, не давай ні кроку

           землі обітованої. Посій

           понад границями пшеницю добру,

           відгородись житами від пустині.

           Склади каміння все у підмурівки,

           щоб не казали люди: тут руїна;

           щоб мовили: колись тут стане дім.

   Кожного члена нової країни Леся Українка хоче бачити високоосвіченим і ніколи не казати «Я вже скінчив науку» (драматична поема «Оргія»).У вірші «Коли втомлюся я життям щоденним» у противагу світу, який «темницею здавався», ставить «владу світлу». У поезії «Годі тепера! Ні скарг, ані плачу» вірить,що «зорею рожевою край твій освітиться темний».У «Зорі поезії» мріє бачити країну, «де щастя і горе однаково милі», «де усміх і сльози однаково ясні», «де чола підводять похилі», «де не сльозами, а співом ридають нещасні». У драматичній поемі «В катакомбах»  чекає часу, коли «ганебне слово «раб» із світу зникне». Керівник держави повинен мати за девіз слова з поеми «Роберт Брюс, король Шотландський «Дай нам, Боже, довіку прожити в щирій згоді, у добрім ладу».

   А художній опис погляду людини нової України описаний у високохудожньому оповіданні «Приязнь»:

    «Дитиною Дарка часто було дивилась понуро, спускала очі в землю, насупивши брови, немов шукала на землі щось загублене, або дивилася скоса на того, хто говорив до неї, і морщила лоба та прикривала очі рукою; тепер вона мала звичай здебільшого дивитись просто поперед себе, хоч би перед нею були люди чи просто далекий простір, і здавалося, що її очі були створені власне для такого погляду».