Музей Хреста і фронти ідеології

Автор: Віктор Векленко | 16 лютого 2015 21:56 |



Два роки тому на Дніпропетровщині відкрився публічний доступ до першої й найбільшої в Україні та СНД колекції одного із найвизначніших символів християнської віри.


 

Про створення окремого музею Віктор Векленко спочатку й не думав. Якщо натрапляв на викопані різного роду шукачами натільні хрестики, купував їх й віддавав до Дніпропетровського історичного музею. Поступово і його власна колекція, зібрана для наукової роботи, нараховувала вже кілька сотень предметів. Вчений розумів, що тримати її замкненою (чи в себе вдома, чи в запасниках історичного музею, котрий виставляє її вряди-годи) — то є гріх. Й вирішив створити окрему тематичну установу, де б люди могли бачити ці експонати постійно.

«Та це ж треба шукати приміщення, утримувати штат, сплачувати за комуналку, охорону, а грошей — катма», — жалілися місцеві чиновники у відповідь на пропозицію вченого, аби влада мегаполіса узяла на себе створення першого і єдиного в Україні й на всьому пострадянському просторі Музею Хреста. Радили шукати інвесторів та створювати приватну експозицію.

2013 року доля звела Віктора Векленка з директором етноцентру «Козацький хутір "Галушківка"» (це поблизу всесвітньовідомої своїми розписами Петриківки) Володимиром Виборним. Тому ідея відразу ж сподобалася, й він запропонував історикові під музей одне зі своїх приміщень. І вже на Покрову того ж року Музей Хреста зустрів свої перших відвідувачів.

Геть імперські міфи

Сьогодні в Музеї Хреста близько 3 тисяч експонатів (до 2.200 розміщено на вітринах, решта перебуває у фондах). Більшої експозиції подібних предметів в Україні немає. Найстаріші експонати — вироби Х-ХІ століть. Найбільше виробів із бронзи, багато срібних. Є також чимало хрестів з дерева, кераміки, скла, є навіть кілька кістяних. Православні, греко-католицькі й римо-католицькі. Візантійські й києворуські, українські й російські, запорозькі, слобожанські й гуцульські. В експозиції представлена практично уся наша держава: від Криму до Чернігова, від Закарпаття до Луганщини — загалом на сьогодні вона містить експонати з 16 областей України.

— Ось ці півтори сотні натільних хрестиків було знайдено людьми, які бігали з металодетекторами в 2000-2004 роках біля селища Шевченко, що на краймісті Дніпропетровська, — показує Віктор Векленко. — Ті чолов’яги також зізнавалися, що в них ще є «звідтіля» російські та європейські монети часів від Івана Грозного до Петра І.

Ті знахідки, за словами вченого, свідчать, що у XV-XVI столітті в лівобережній частині нинішнього Дніпропетровська (до 1926 року — Катеринослава) вже існувало велике поселення запорозьких козаків. Тобто саме там, де пізніше було засновано Катеринослав Кільченський. Історії відома його назва — Самарь, пізніше, з 1688 року до кінця XVIII століття, на місці козацького поселення були розташовані російські Богородицька фортеця й Старосамарський ретраншемент.

— Тобто спростовується міф, начебто історія мого рідного міста почалася лише 1776 року — з дати його заснування за велінням російської імператриці Катерини ІІ, — говорить фундатор Музею Хреста. — Разом із монетами, знайдені на місці Самарі натільні хрестики також роблять Дніпропетровськ «старішим», як мінімум, років на 250.

Експонати Музею Хреста ламають й інші історичні стереотипи. Наприклад, в уяві багатьох з українців ще донедавна (а для декого й донині) Донецька й Луганська області бачаться, перш за все, краєм шахт і заводів. Але натільні хрестики XVII-XVIII століть, знайдені там, красномовно вказують на те, що історія цих земель тісно пов’язана з запорозькими козаками й вихідцями із Гетьманщини та Слобожанщини.

Є що розвінчувати вченому й стосовно Західної України. Адже мало хто знає, що у XVII-XVIII століттях на всіх без винятку вкраїнських землях переважна більшість натільних хрестиків була виключно православною, у тому числі й у греко-католиків.

Хрести-відкриття

Вивчаючи матеріали, що склали основу експозиції Музею Хреста, Віктор Векленко зробив відкриття. Дніпропетровський вчений вирізнив та класифікував в окремий тип натільні хрести запорозьких козаків.

— У XVIII столітті Церква зрадила свого патрона та годувальника гетьмана Мазепу і Запорозьку Січ, — розповідає вчений, — а разом з ними — і православні єпархії українського заходу, кинувши їх напризволяще. Після повернення січовиків з еміграції в стосунках українського народу із Церквою та державою нібито нічого й не змінилося. Але на внутрішньому рівні певні зрушення таки відбулися — в багатьох регіонах люди бажали хоч якось дистанціюватися від фальшу державницького культу.

Й задавали у цьому тон запорозькі козаки. Саме вони у середині XVIII століття почали робити натільні хрестики власноруч: з бронзової чи срібної пластини вирізався чи вирубувався хрест і прикрашався карбуванням. Цей унікальний тип хрестів проіснував до середини XIX століття (а в різних варіаціях — й до середини ХХ-го!), зараз їх знаходять на Харківщині та Полтавщині, на Донеччині й Чернігівщині.

З легкої руки Віктора Векленка термін «запорозькі хрести» нині вже загально визнаний. Ним послуговуються, уводять до наукового обігу фахівці найавторитетніших установ, що займаються ставрографією*. До речі, в тому числі і в Росії — вчені Центрального музею давньоруської культури й мистецтв ім. Андрія Рубльова у Москві, Російського етнографічного музею в Санкт-Петербурзі й т. д.

— Характерні ознаки саме запорозького хреста — його вирізано з металевої пластини, він має чеканку й розширення балок від центра до краю, — пояснює Віктор Векленко.

Й гадки не маючи влізати в політику, Віктор Векленко, проте, своїми аргументованими висновками розвіяв черговий російсько-імперський міф, паралельно увівши до наукового вжитку ще один новий термін — «барочні хрести» XVII-XVIII століть (наймасовіші з подібних знахідок того періоду). Раніше, за часів СРСР, і нині в Росії ставрографи вперто приписували й приписують їх старовірам. Тим самим затверджуючи вигадку, нібито за часів правління Катерини ІІ значна частина українських лівобережних земель стояла пусткою. Кремлівські ідеологи через істориків проводили в маси таку думку: якщо на цій території знаходять величезну кількість «старовірських» хрестів, значить, тут в ті часи мешкало багато старовірів, тобто етнічних росіян.

— Однак представленими в Музеї Хреста експонатами наочно доведена хибність цієї теорії, — заявляє Віктор Векленко. — Ці хрести належали таки українцям, хоча й були виготовлені в старовірських майстернях середини XVIII століття. Місцеве населення придбавало їх через звичність і традиційність їхніх форм — наближених до українського «барокового» стилю.

Хрести із трагічними «біографіями»

Хоча переважна більшість хрестів в експозиції музею безіменні, але деякі з них таки розкрили досліднику свою «біографію».

Одна з таких історій, наприклад, може показати геть усю фальш численних вигадок й пересмикувань політиканів, що розгорнули проти нашої держави масштабну, потужно фінансовану наклепницьку кампанію стосовно подій на Волині 1943-го року.

Мова про наперсний хрест, що належав ігумену Дерманьського Свято-Троїцького монастиря Інокентію. Той очолював обитель між двома світовими війнами минулого століття. Й така вже специфіка тогочасної Волині — колишній царський офіцер, а потім православний священик зазнавав лиха й від польської влади (спершу), а згодом й від радянського НКВС (агенти якого перевдягалися в оунівців)…

Як не дивно, хоча цей хрест і є класично православним, але зроблено його було в католицькій Варшаві (в 1920-30 роки). До речі, можливо, саме завдяки католицькій традиції цей хрест є більш рельєфний, ніж його аналоги «родом» з чисто православних земель.

Зворушлива деталь: камінці для оздоблення цього хреста ігумен узяв із кільчиків своєї мами — на пам'ять про неї. На жаль, цей предмет ще не потрапив до фондів Музею, оскільки тривають перемовини про умови його придбання і пошук коштів для цього.

Хрести-загадки

За склом вітрин, порозвішуваних по стінах відреставрованої селянської хати, зустрічаємо й абсолютно неймовірні речі — що розбивають стереотипні погляди і на саме християнство. Фундатор музею показує латунні хрестики кінця ХІХ — початку ХХ століття з абрисом жіночої фігурки — дохристиянським символом Великої Матері.

Є в експозиції ще одне незрозуміле диво — величенький дерев’яний хрест із… свастикою!

— Його прототип я зустрів у Коломиї, в тамтешнім музеї, — пригадує Віктор Векленко. — Це солярний символ. Так, не дивуйтеся — деякі елементи язичництва в ранньохристиянських матеріалах дійсно були присутніми. А в нас у Західній Україні, як бачите, такі елементи збереглися ще й у другому тисячолітті від Різдва Христова.

Вчений довго шукав майстра, який би зміг створити точну копію цього незвичайного «культового предмету». Потім знову проблема: зворотній бік цього хреста ніхто не бачив, тому що він лежить під склом. Й навіть «заради науки» відкривати її не дозволили.

— Але мені поталанило: я знайшов книжку початку 1930-х років, видану у Львові, де було розміщено світлину його зворотного боку, — каже вчений.

Ще один хрест зі свастикою в колекції музею — невеличкий латунний, виготовлений десь у Західній Україні наприкінці ХІХ-го — на початку ХХ століття.

На подібному латунному хрестику, тією ж технікою викарбовано ще й… тризуб!

— Бозна, що мав на увазі його автор, — здвигає плечима вчений. — Чи то українську символіку, чи князя Володимира…

Й додає: мовляв, що там дивуватися, коли навіть на Дніпропетровщині було знайдено кістяний хрест XVII-XVIII століття «кельтського типу» — із колом посередині!

Ще один хрест-загадка — з якоюсь незрозумілою двійкою й літерою на верхній балці. Що б то могло бути, не можуть сказати зараз ні вчені, ні священики.

На «фронтах» ідеологічних

На завершення екскурсії Музеєм Хреста запитуємо в його фундатора: чи є в українському минулому «підказки»— аналогії для нас нинішніх — як нам жити сьогодні, що робити, як себе боронити?

— Якщо враховувати матеріали Музею Хреста, які показують, що раніше ми усі тут, в Україні, якось уживалися між собою, висновок — треба бути толерантними один до одного. Але ж — до певної межі. Треба негайно починати роботу над створенням нової ідеології нової України. Бо має бути виголошений кодекс правил, за якими будуватимуться освіта, виховання, взаємини у суспільстві. В цьому кодексі також мають бути прописані й тези необхідності захисту нашого варіанту цивілізації. Події цього року показали, що наш історичний споконвічний ворог не змінився, що він таким і залишився. І тому, на жаль, добро (тобто ми і західний світ) має бути з кулаками.

З цих позицій Музей Хреста й вибудовує свої плани. Найбільш цікаву частину експозиції Віктор Векленко регулярно представляє на різноманітних виставках в Дніпропетровську, Києві, Запоріжжі, є вже запрошення з інших міст. Готується власна пересувна виставка, аби возити її від однієї сільської школи до іншої. Світлини найкращих експонатів Музею Хреста невдовзі прикрасять сувенірні календарі на новий, 2015-й рік.

— Ми «воюємо» на нашому ідеологічному «фронті» загальної війни проти ворога внутрішнього і зовнішнього, — підсумовує музейник-ставрограф. — І якщо наші можливості потрібні і будуть використані — вважаю, це буде добре для спільної справи.

Віктор Векленко підкреслює, що його музей — громадський, тому він не просить на нього грошей у держави. Розраховує на власні сили та допомогу небайдужих людей (спонсорськими коштами чи експонатами). А сам музей виник і розвивається завдяки постійній підтримці Бориса Філатова.

Джерело: Експедиція

Теги

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Лютий 2018

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728    
Січень | Березень