Коли Герой не повертається з бою…

26 січня 2015 року на Донеччині біля м. Дебальцеве загинув у бою майор-десантник Збройних Сил України Володимир Степанок.

Україна втратила вірного Захисника і Героя, родина – люблячого сина, чоловіка, батька.

Володимир Іванович Степанок народився 27 січня 1968 року у с. Майське Джанкойського району АР Крим у родині хліборобів. З дитинства мріяв про кар’єру військового, і тому одразу після закінчення школи, не маючи жодних зв’язків і покровителів, вступив до Новосибірського вищого військово-політичного загальновійськового училища. Наполегливо навчаючись, вдосконалював себе не лише фізично, а й інтелектуально – його завжди можна було знайти в Академмістечку заглибленим у текст чергової книжки, за що отримав від інших курсантів прізвисько «Апостол», яке за ним закріпилося на усе життя.

Далі була служба у Туркестанському військовому окрузі, з часу отримання нашою державою незалежності – служба у Збройних Силах України у Феодосії, навчання у Київському військовому гуманітарному інституті, служба у Кіровограді, де він вийшов у відставку і проживав до останнього часу.

Найголовнішими подіями особистого життя Володимира Івановича були одруження з Оленою Валентинівною Степанок (Мельник) у 1993 році та народження доньки Юлії у 1994 році.

Дружина Героя працює завідуючою відділом науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею, а донька навчається у Львівській Національній академії мистецтв. Тому абсолютно логічним була участь Володимира Степанка у різних культурно-мистецьких заходах Кіровограда – акції «Ніч музеїв» у обласному художньому музеї, фестивалі «Вересневі самоцвіти» на Хуторі Надія, фестивалі «Степограй» у селі Карбівка, чисельних вернісажах та ін. Він був ініціатором і організатором концерту для кіровоградських військових, які відправлялися в зону АТО влітку 2014 року… потім таких концертів та інших заходів на підтримку бійців АТО було безліч.

Для колективу музею він був, і залишається в наших серцях, членом музейної родини. Усі щиро любили і поважали Володимира Івановича, між собою називали «наш Степанок», «наш Іванович», «наш правдолюб»…

Володимира Івановича завжди непокоїла фактична відсутність реальної незалежності України та колаборанти у правлячій верхівці. Боронячи свої переконання, брав активну участь у подіях на Майдані 2004 року та Революції Гідності (Євромайдані) 2013-2014 років.

Під час вторгнення російських військ на територію України Володимир Степанок пішов добровольцем до війська і з 5 серпня 2014 року служив у зоні АТО заступником командира по роботі з особовим складом  42-го мотопіхотного батальйону 57-ї механізованої бригади.

26 січня 2015 року під час виконання бойового завдання під Дебальцевим Володимир Степанок загинув разом з водієм внаслідок потрапляння снаряду ПТКР у його БТР, не доживши лише день до свого 47-річчя.

Для родини Володимира Івановича особистісний вимір трагедії полягає у тому, що він уже ніколи не обійме батьків і дружину, не поведе під весільний вінець доньку, не триматиме на руках майбутніх онуків.

Трагедію, що сталася, важко збагнути і неможливо виправити,  але сучасники і нащадки повинні гідно оцінити жертву Володимира Степанка, що віддав за незалежність Української держави найцінніше – життя.

Прощання з Володимиром Івановичем Степанком відбулося 30 січня 2015 року в   м. Кіровограді на Театральній площі о 10-ій годині. Поховали Героя на Алеї Слави Рівнянського кладовища.

З глибоким сумом та щирими співчуттями дружині Олені,
доньці Юлі, батькам, усім рідним, близьким і друзям
колектив  Кіровоградського  обласного  художнього  музею