«Художник Іван Їжакевич: ... хочу бути корисним Лаврі»

Автор: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник | 27 червня 2014 15:58 |

В історії вітчизняної культури гідне місце належить народному художнику України Івану Сидоровичу Їжакевичу (1864–1962) — живописцю, графіку, педагогу, з іменем якого пов'язана ціла епоха в українському образотворчому мистецтві. У 2014 році відзначається 150-річчя від дня народження митця.

До ювілейної події Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник представляє масштабну виставку «Художник Іван Їжакевич: ... хочу бути корисним Лаврі». У виставковому проекті беруть участь: Національний музей історії України, Національний художній музей України, Музей родини Шереметьєвих, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України, Національна історична бібліотека України.

Іван Сидорович Їжакевич прожив довге (98 років) і багатотрудне життя. Він був воістину «народним» художником, адже головний зміст його творчості становило відображення історії, життя та духовності українського народу. Без перебільшення можна сказати, що багатогранний талант І. С. Їжакевича визрів на лаврському ґрунті. Момент прийняття хлопчика здатного до мистецтва на навчання в іконописну школу Києво‑Печерської лаври визначив усе його подальше життя. Від учня лаврської школи — до її наставника, від перших проб — до професіоналізму великого мистецтва — таким був непростий шлях Майстра, історію якого розкриває експозиція.

Назвою виставки стала фраза із «Заяви вчителя малювання І. С. Їжакевича» на запит намісника Лаври, в якому говориться: «Зважаючи на те, що я, як колишній вихованець лаврської малювальної школи, хочу в даний час зі свого боку бути корисним Лаврі у відповідь на її колишні про мене турботи, згоден вести викладання … безкоштовно».

З Києво-Печерською лаврою пов’язані найважливіші періоди у житті та творчості Івана Їжакевича. Протягом шести років навчання в іконописній школі (1876–1882) відбулося його становлення як художника і людини. Саме у двох лаврських храмах — Трапезній церкві з палатою та Всіхсвятській церкві — збереглися найбільші й найдосконаліші ансамблі монументального малярства, у створенні яких брав участь І. С. Їжакевич.

У роботі над розписами Всіхсвятської церкви в 1906 р. яскраво проявився талант І. С. Їжакевича не тільки як живописця, а насамперед як наставника та вихователя молоді. Під його керівництвом та за його ескізами розписи виконували послушники і учні лаврської іконописної школи. Іван Їжакевич своїми порадами допоміг розкритися мистецьким здібностям кожного з учнів, яким на той час було 13–18 років.

В експозиції представлені мистецькі твори, що яскраво висвітлюють творчий доробок Івана Їжакевича періоду розквіту його таланту. Справжньою окрасою виставки є «Автопортрет» 1905 р., де Їжакевич зобразив себе в момент зосередженої та натхненної праці, а також меморіальні речі — художнє приладдя митця: мольберт, палітра з фарбами, пензлі. Вони вносять в експозицію «ефект присутності» самого художника. Одну з граней творчості Їжакевича — його талант пейзажиста — відображає на виставці низка етюдів та картин. Серед них відомі «Флігелі Києво-Печерської лаври» 1905–1906 рр., «Києво-Печерська лавра» 1913 р.

У мистецькій спадщині І. С. Їжакевича чимало творів монументального малярства та іконопису, які він виконував для храмів Києва, Катеринослава, Катеринодара, Бєлгорода (1895–1916 рр.). В експозицію включені ікони та різноманітні пам’ятки — підготовчі малюнки, проекти розписів, ескізи церковних композицій, — пов’язані з його роботою над розписами храмів.

Серед експонатів виставки — фелон із парчі, яку Іван Їжакевич подарував дорогій його серцю Києво-Печерській лаврі у 1912 р.

Ще під час навчання в Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі (1884–1888), І. С. Їжакевич співпрацював із популярними журналами «Нива», «Живописное обозрение», «Всемирная история». На виставці експонуються ілюстрації художника, виконані в техніці живопису та друковані випуски журналу «Нива», співробітником якого І. С. Їжакевич був майже 30 років.

Івана Їжакевича вважають чи не найкращим ілюстратором творів Тараса Шевченка, зокрема «Кобзаря». На виставці демонструються окремі ілюстрації до поезій Тараса Шевченка, які митець створив разом зі своїм учнем і соратником Федором Коновалюком, а також ілюстрації до творів Івана Франка, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Котляревського.

До експозиції увійшли рідкісні фотографії та документи, які висвітлюють різні періоди життєвого та творчого шляху Івана Їжакевича.

Сьогодні, вшановуючи пам’ять славетного українського художника Івана Їжакевича, у творчому доробку якого більше 20 000 мистецьких творів, ми з гордістю кажемо: «Зумів стати корисним своєму народові».

Джерело: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник

Схожі публікації

Коментарі (13)

Cora | 29 червня 2014 13:22:03

Подскажите мне, человеку далекому от культуры (но еженедельно (sic!) посещающему хоть один музей) - у нас что, есть циркуляр Минкульта, предписывающий музейным работникам любой ценой беречь бесценные музейные экспонаты от посетителей? Объясните кто-то этим бабкам, что криком, запретами, «наездами» на посетителей они не стимулируют интерес публики к музеям, а как-то, простите, наоборот - отбивают всякое желание еще хоть раз туда вернуться.. Впрочем, по-порядку.

Відповісти

Cora | 29 червня 2014 13:23:14

Выставка не плоха - достаточно информативна, разнообразна. НО (и таких «НО» множество): 1. На входе НИКТО (включая экскурсовода!) не знал, о том, что такая выставка идет (хотя об этом есть писулька на окошке кассы), и не мог сказать, где именно! Хорошо, что мы подготовились заранее и сами это разузнали, т.к. нас пытались направить совсем в другую сторону.. 2. Фотографировать можно только при наличии фото-билета из кассы на входе - за 100 (СТО) гривен, причем об этом узнаешь уже только в галлерее. При всй любви к Ижакевичу, ради такого грабежа возвращаться в кассу желания не возникло. 3. Ряд экспонатов размещен в витринах, и представляет рукописные работы (письма, автобиографии). Для их подробного изучения естественно склоняешься поближе.. чтобы в ответ услышать крики и одергивания злобных смотрительниц «не прислоняться.. не приближаться..». А как иначе прочитать написанное?? 4. Для чего в крайнем зале разместили «веером» автобиографию, в которой можно прочесть только первую страницу (доступную, к слову, и в других залах) - для галочки? Почему нельзя было разложить все листы так, чтобы они были читаемы? То же касается машинописных воспоминаний Прахова - читаются только первый и последний лист. Зачем они тогда в экспозиции - показать факт их существования? Словом, вроде как и не пожалели, что пришли, но уж больно большим негативом сопровождался наш визит.. Неприятно. P.S. И уберите, ради Бога, вонючие ромашки из третьего зала! Кто же ставит сильно пахнущие цветы в маленьком закрытом помещении?

Відповісти

Cora | 29 червня 2014 13:34:44

Кстати, не стесняйтесь самообслуживания - все витрины подсвечиваются, просто из экономии все вилки были выдернуты из розеток.

Відповісти

Відвідувач | 01 липня 2014 20:50:55

Я, не працівник К-П заповідника, але маю вступитися за колег. По-перше виставка чудова! Живописні оригінали, цікаві фотоматеріали, змістовна супровідна інформація, професійне оформлення експозиції тощо. Копії, виставлених у вітринах документів добре читаються, але вони не передбачають виконувати функцію документа для прочитання! Це цікаве доповнення для загального враження. Богатющу інформацію щодо біографії та творчості Їжакевича Ви знайдете в ИНТЕРНЕТі! З документами, зазвичай працюють в архівах. Ця виставка, на мою думку, мала виконати зовсім іншу функцію. А саме, ушанувати пам'ять видатного нашого українського митця, його 150-річчя. Щодо поведінки наглядачів, то з цим мають розібратися у заповіднику.

Відповісти

Cora | 01 липня 2014 21:46:20

Мабуть, засліплені «образою за колег» (яка, до речі, у жодній літері не малася на увазі), Ви не надто уважно читали мій коментар. Про те, що виставка погана, у мене не має жодного слова - навпаки. Але я вважаю, що як виставка робилася не лише для музейників та їх колег, але й для широкої публіки, то публіка ця має право і на критику - і без того, щоб її у відповідь повчали, де і як шукати інформацію. Чи не час вже нашим музейникам повернутися обличчям до відвідувачів, а не лишатися «закритим колом людей, об’єднаних професією»? Щодо читання архівів. Чи я помиляюсь у своєму розумінні, що такі виставки робляться передусім (ну або хоча б «у тому числі») для популяризації наших шановних співвітчизників серед широкого загалу? А покажіть-но мені архів, куди я, працюючи повний робочий тиждень, можу зайти почитати автобіографію Їжакевича ну хоча б о 8 вечора? І чи Ви не знаєте, наскільки суперечливою може бути інформація в мережі Інтернет? А от я, перечитавши сотні (!) винайдених там сторінок перед тим, як піти на цю виставку, можу Вам про це розповісти на конкретних прикладах. Ваш же висновок, боюся, підтверджує найсумніше - шо «вшанування пам’яті» у нас саме «до галочки» і зводиться. Мені ж лишається позаздрити Вашому доброму зорові, якщо Ви можете читати крізь сторінки та не схиляючись при цьому до вітрин. А знаєте, що найсмішніше? Коли ми зайшли до галереї, жіночки там як раз бідкались одне одній щодо «відсутності інтересу до культури». То, може, час вже захищати не тільки музейників, але й відвідувачів музеїв?.. Не розумію, чому ми маємо бути антагоністами, а не однодумцями. І замість нападок і повчань - хоч іноді прислуховуватись..

Відповісти

Адміністратор | 01 липня 2014 22:38:21

Cora, ДЯКУЮ за вігук!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Це по-перше. По-друге: НІЧОГО в нас нема... У кожному колективі музею є кістяк, який відпочиває за кордоном, має хорошу зарплату, відвідав десятки музеїв у гей-Європі, ходить на лекції/семінари/воркшопи і т.д., який щось вигадує, обговорює, робить. АЛЕ: цей "прогресивний кістяк" завжди чомусь забуває за найнижчий рівень музейних працівників: касирів, наглядачів, прибиральниць. За 23 роки незалежності України ще ЖОДЕН ДИРЕКТОР ЧИ ЗАСТУПНИК музею не зібрав цих догляжачок і не пояснив їм, що "ми змінили рейки і працюємо по-інакшому".

Відповісти

Адміністратор | 01 липня 2014 22:42:40

Тому вони й працюють отак, по-старому: - "всі просто мають ходити в музеї" - "помирати при вході від здивування" - "як 20 разів не гаркнеш - вважай, день пройшов на марне" - і т.д. Дуже показовим є єпізод у фільмі "Великий музей", коли доглядачка розказує, що коли прийшла на роботу, через 2 місяці був корпоратив, і вона чекала, що на ньому її представлять колективу. Та цього не відбулося. І так, в очікуванні знайомства, вона працює вже 12 років. Тобто в першу чергу в такій ситуації винне керівництво музеїв - "бабушкам" треба розказати, що: оригінали часто замінені на копії, що прибутки в музею нульові, тому у відвідувачів треба питати чи їм не шкодить протяг, що потрібно посміхатися і т.д.

Відповісти

Адміністратор | 01 липня 2014 22:44:02

Відвідувач, а 100 грн за фотографування чого платити? "Вшанування"????

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 липня 2014 22:46:32

Ромашки - насмішили... ))))) Cora, не забувайте, що наглядачки - "бабушки старенькие", їм не пахне, бо вік не той )))))

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 липня 2014 22:48:04

Думаю, як би цей відгук передати в дирекцію заповідника.... Мабуть з дзвінка Любомиру Михайлині і візиту з роздруківкою почну робочий день. Бо іншого виходу нема...

Відповісти

Леся Гасиджак | 01 липня 2014 22:49:22

Відвідувач...... а що таке "вшанування"????? Поясніть цей термін на прикладі музейної роботи! Чи це зробити "для галочки" виставку ксерокопій?....

Відповісти

Сергій Лаєвський | 02 липня 2014 09:02:11

Парадокс! Чудова виставка викликала бурю, почасти, справедливих зауважень та емоцій. Дивно, що про середні чи погані виставки практично немає відгуків. Цікаво, чи існує в Україні МУЗЕЙНА КРИТИКА. На мій погляд, цей жанр оцінювання, якщо він буде очевидно неупереджений, необхідний музейній справі.

Відповісти

Відвідувач | 02 липня 2014 09:07:06

То не сплачуйте 100 грн. та не фотографуйте! Ніхто не вимагає сплачувати за фото. Але якщо Вам це потрібно, то маєте сплатити.

Відповісти