"Жовківський замок" та його меценати

Меценати в Україні тема делікатна. Їх мало, їх не завжди розуміють (інша справа – спонсори)...  Завжди знайдеться хтось, хто готовий запідозрити меценатів в нечистих помислах і кинути докір: "Раз дають, то мають в тому вигоду". Особливо важко в сфері культури.

Бо чому приватна особа, котра сплатила податки, з котрих частина мала б іти на розвиток тої самої культури, має знову давати? А на що саме давати? За якою шкалою можна вирахувати успішність використання допомоги? А що таке "культура" взагалі? Для чого вона людям? Для чого її фінансувати, яка з неї віддача? Які матеріальні критерії виміру культури?

Суспільству, де відсутній середній клас, не все зрозуміло. Розуміння того, що культура це саме те, що відрізняє людину від тварини, само не приходить. І далеко не все, що показується по-телевізору, друкується, тиражується мільйонними екземплярами є взірцем культури. Мецената треба виховувати, розвивати його смак, йому треба дати розуміння причетності до вічності.

Відомо, що найбільші колекції світу створювалися за рахунок доброчинців. Що бачимо сьогодні в Україні? В більшості філантропія майже не подає ознак життя, а багатих людей важко залучити не лише до меценатства, а й до якої б то не було участі в культурному, мистецькому житті громади. Ще не завершився, очевидно, процес накопичення капіталу, ще нема потреби ділитися, хоча потреба збирати культурні цінності для себе вже з`явилася. Хтось колекціонує картини, хтось трипільську кераміку, хтось скуповує на Сотбі'с яйця Фаберже, а комусь до повного щастя потрібен замок….

Замки на Україні є. Європа має багатющу спадщину оборонної та замкової архітектури/ Україна - не виняток. Більшість пам’яток оборонного зодчества зосереджена на території Західної України. І якщо Львів, що займає перше місце за кількістю пам’яток в Україні, володіє тільки назвою гори – Високий замок, то Жовква, місто на Львівщині, не тільки має замок, але й непогано збережену фортифікаційну архітектуру. "Місто із найбільшою кількістю пам'яток на душу населення" – так жартома називаємо своє місто, бо тут зосереджено найбільшу їх кількість в області після Львова.

Жовква є одним із найцікавіших малих міст України. Закладена у 1594 р. на засадах ідей епохи Відродження це була одна із перших реалізацій концепції „ідеального міста” в Україні і залишається єдиним містом в Україні, що до сьогодні зберегло свою ренесансну планувальну структуру. Місто постало, як приклад меценатства Станіслава Жолкевського, найбільший розквіт досягло у часи, коли було власністю великих меценатів – польського короля Яна ІІІ Собєського та князя Михайла Радзівіла. Їхніми стараннями Жовква стала клейнодом в короні Червоної Русі. Наприкінці XVII і в першій половині XVIIІ ст. тут розвинувся осередок мистецтва бароко, відомий у світі, як Жовківська школа різьби і малярства. До наших днів дійшли не тільки основні культові споруди, але і житлові квартали того часу, замок-резиденція власників, оборонні мури, синагога.

Жовква сьогоднішня – це районний центр, мале місто, котре має ті ж проблеми, що і інші малі міста України, серед яких: обмеженість вибору професій, місць застосування праці, нерозвиненість сфери обслуговування, низький рівень розвитку міської інфраструктури, сфери соціальних послуг, об’єктів культури.

Ці проблеми Жовква може вирішити шляхом розвитку туризму – історичного, культурного, зеленого - для цього є усі передумови. Немалу роль в цьому мусить відіграти музей. Адже музей це заклад, який можна сприймати, як місце, де культура муміфікована, а можна зробити з нього місце „спільноти комунікацій”, де відбуватиметься обмін інформацією. Сьогодні музей із звичайної просвітницької установи перетворюється в особливу систему виробництва культурних цінностей, стає формою функціонування культури в сучасному світі. Саме музей є тим центром, куди збігаються потічки інформації про минуле у всіх її проявах і формах.

Музей "Жовківський замок" було створено у 2001 р. як сектор Львівської галереї мистецтв. Сама назва говорить, що розміщений він у замку. За більш ніж десятиліття існування він сконцентрував навколо себе коло небайдужих до минулого, сучасного та майбутнього міста людей, став місцем відтворення давніх ремісничих та мистецьких традицій, платформою спілкування. На лютий 2014 р. організовано 70 різноманітних виставок, До всіх виставок, що їх організовував музей, було спроектовано та видрукувано запрошення, каталоги та афіші. Окрім цього музей виступає партнером Жовківської райдержадміністрації та ДІАЗ у Жовкві в проведенні семінарів та краєзнавчих конференцій. Музей разом із Жовківським центром творчості організовує майстер-класи із писанкарства, ткацтва та створення ляльки-мотанки і травомотанки для дітей.

Наступним етапом у відродженні Жовкви, як осередку науки, мистецтва і культури стало започаткування у 2011 р. циклічних музейних наукових конференцій під загальною назвою ЖОВКІВСЬКІ ЧИТАННЯ. У 2011 та 2013 роках відбулися міжнародні наукові конференції "Музей в сучасному світі", тематика котрих зачепила усі аспекти музейного життя. Учасники працівники великих державних музеїв, малих комунальних, університетських, навіть приватних музеїв. Доповідачі географічно представили усі куточки України, а також установи сусідньої Республіки Польщі. Конференція отримала чималий розголос не тільки в Україні, але і в Польщі та Канаді.

І тут читач може резонно зауважити: "А при чому тут меценати?"

А при тому, що якби не меценати, то ні музею, ні конференції, ні численних виставок не було б. Музей заклад державний і, опріч зарплати, нічого від бюджету не отримує. На допомогу прийшли саме меценати. Музейні працівники не цураються ніякої роботи, самі ремонтують приміщення, роблять виставки, створюють і монтують експозиції та все ж постійно потрібні матеріали, інструменти, котрих музей придбати не може.

Першими меценатами стали самі музейні працівники - музейний робітник Ярослав Гах подарував дошки на підлогу, Микола Куфальський своїм автомобілем перевозить виставки і необхідні матеріали, Володимир Струк використовує власні інструменти і обладнання для ремонту музейного приміщення. Кожен вносить посильний вклад в успішне функціонування музейного закладу. Відрадно, що на потреби музею відгукнулися жовків'яни і не тільки. Завдяки меценатам Є. Кісіку, М. Перетятку, Л. Бас, Л. Янкович, Л. Давидович, А. Рой, Вересам, Яковукам, Гапонам в експозиції знайшли своє місце макети міста і замку – засоби на їх створення збирали за принципом "з миру по нитці". Завдяки доброчинцям стало можливим проведення "Жовківських читань" 2011 та 2013. Не ставимо зараз за завдання перелічувати хто і в який спосіб допомогали, але завдяки вкладу доброчинців музей може приймати відвідувачів, може проводити різні акції, гідно представити Жовкву і Жовківщину для широкого кола зацікавлених.

Опріч матеріальних проблем перед сучасними музейниками постає актуальне питання наповнення колекцій творами сучасного мистецтва. Найефективнішим є проведення художніх пленерів. В форматі пленеру можна залучити саме тих художників, творчість котрих цікава для музею, і отримати добру збірку. Зараз музей "Жовківський замок" активно шукає меценатів такої акції.

В малому місті усі на виду, і тому важливим завданням є не залишати майбутніх доброчинців без уваги, залучати їх до акцій, що проводяться, запрошувати на музейні заходи, виховувати в них відчуття гордості за власну "малу" батьківщину і долучати до потреб її культурного представництва, котрим є музей. Напевно найбільшим задоволенням для меценатів, котрі долучаються до формування музеєм колекції сучасного мистецтва, має стати усвідомлення, що з часом їхній вклад не втратить своєї цінності, не промине, бо життя швидкоплинне, а мистецтво вічне.

Софія Каськун,
завідуюча музеєм "Жовківський замок"
Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького