Музей Старобільського краю

Початок 1920-х рр. визначається формуванням музейної мережі на заса-дах соціалізації на східних теренах УСРР: засновуються такі краєві музеї, як Луганський, Старобільський, Артемівський (Бахмутський), Маріупольський та згодом Сталінський. Дослідження присвячено висвітленню історії діяльно-сті одного з перших музеїв Луганщини і продовжує серію публікацій автора про музеї Луганщини та Донеччини, які вижили у буремні 20-ті роки та набу-ли свого розвитку за повоєнних часів.

Старобільщина розташована у північній частині нинішньої Луганської області, належить до Слобідської України і ще на початку ХХ ст. входила до Старобільського повіту Харківської губернії. 1920 року Ізюмський і Старо-більський повіти Харківської губернії відійшли до створеної тоді ж Донецької губернії. В 1923–1930 та 1933–1938 роках Старобільська округа – адміністра-тивно-територіальна одиниця Української СРР з центром у місті Старобільськ.

Однією з невідомих сторінок краю є історія становлення музейної спра-ви та пам’яткоохоронної роботи. Окремі знахідки та матеріали науково-дослідних експедицій із цієї території прикрашають експозиції Ермітажу, На-ціонального музею України, Харківського музею українського мистецтва, Лу-ганського обласного краєзнавчого музею та ін.

Чималий інтерес для загальної історії музейної справи являє собою істо-рія створення та діяльність краєзнавчого музею Старобільського краю, бо час заснування цього закладу припав на період становлення українського радян-ського музейництва, коли музейна робота мала ще багато невизначеності у своїх напрямках, формах, методах, і це дуже гостро відчували працівники мо-лодих музеїв у регіонах на периферії.

Музей Старобільського краю був однією з небагатьох установ, що вхо-дили до списку музеїв, які утримувалися державним коштом, і перебував у безпосередньому підпорядкуванні Головного управління політосвітньої робо-ти НКО УСРР (Головполітосвіта). Він знаходився у м. Старобільську на вул. Володарського у Будинку селянина ім. Леніна. Директором музею було призначено Якова Петровича Симоніва.

Час заснування музею Старобільського краю відносить нас до 1919 ро-ку, проте кропіткий архівний пошук дав змогу відшукати архівні відомості, які дають підставу стверджувати, що музей існував уже 1917 року. На почат-ковому етапі він був сформований та функціонував як "Музей учбових наочних приладів" і мав за основну мету своїми наочними приладами обслуговувати освітні заклади в окрузі, але на початку 1920-х років значно розширює сферу своєї діяльності завдяки краєзнавчому ухилу.
У середині 1920-х років музей Старобільського краю вже закінчив про-цес становлення і набув статусу музею краєзнавчого профілю, продовжуючи й просвітницьку діяльність. До структури музею входили такі відділи, як при-родничий, культурно-історичний та економічний. На основі його колекції на-очних приладів було створено рухомий (пересувний) відділ, відділ наочно-шкільних підручників, а також хімічна лабораторія, метеорологічна станція, краєзнавчий гурток. Старобільська школа лікнепу регулярно користувалася бібліотекою музею, яка налічувала 760 екземплярів книжок, зокрема шкільних підручників.

Розташування музею в аграрному краї позначалося на його діяльності, визначало її особливості у формуванні експозиції. Відвідувачами музею пере-важно були селяни, тому основними завданнями музею стало розповсюджен-ня знань про місцевий край з широким використанням наочних експонатів. До складу фондів музею ввійшли експонати та матеріали, які характеризували клімат, ґрунти, геологію краю, флору та фауну регіону. Експонати розміщува-лися в спеціальних скляних шафах.

Основою екскурсійних груп музею, як ми вже зазначали, було місцеве населення. Тільки за період 1924–1925 звітного року до музею завітало 14606 відвідувачів у складі 70 екскурсій. Їм надавалися пояснення стосовно вистав-лених експонатів та проводилися лекції на такі основні теми: 1) значення му-зею у справі вивчення місцевого краю; 2) корисні копалини Старобільської округи; 3) погода, її вивчення та кліматичні умови нашого краю; 4) породи лі-сів Старобільської округи. Екскурсійні групи формувалися переважно за без-посередньої підтримки центральної бібліотеки, з якою існував тісний зв’язок. Ні один захід, проведений бібліотекою, не відбувався без участі музею, який брав на себе усю виставкову роботу.

Незважаючи на значні досягнення музею на просвітницькій ниві, він по-терпав від характерних для того часу проблем – дуже мізерного фінансування та обмеженого штату. Всього на початковому етапі було три штатних праців-ники музею: директор (з місячною оплатою 58,12 крб), один музейний праців-ник (з зарплатнею 31,25 крб) та один технічний – 13,75 крб. На задоволення поточних потреб музею на рік виділялося менш ніж 600 карбованців: на на-вчальну частину – 270 крб, господарські витрати – 215 крб, придбання інвен-тарю – 100 крб, а на краєзнавче обстеження краю кошти не виділялися взагалі.

1927–1928 звітний рік не приніс істотних позитивних змін у діяльності музею. Умови праці в зимовий період були надзвичайно складними – відсут-ність опалення призвела до того, що середня температура в приміщенні не бу-ла вищою за 3–5 градусів тепла, а брак фінансування навчальної частини на деякий час примусили поставити заклад на консервацію. Проте, незважаючи на істотні труднощі, колектив музею продовжував свою роботу. Він був від-критий для відвідувачів 230 днів на рік, його відвідало більше 26 тисяч чоло-вік, було проведено 15 лекцій, на яких були присутні 1982 слухачі.

Тривала й робота зі збору експонатів – протягом 1928 року фондова ко-лекція музею збагатилася на 54 експонати. Коли дозволяли погодні умови, проводилася робота з консервації матеріалів у формаліні, муміфікація форма-ліном. Для збереження чучел та одягу використовувався нафталін, камфора, камера з формаліновими парами, просушка та провітрювання. Не припиняли-ся й роботи з інвентаризації та каталогізації музейних експонатів.

Наприкінці 1928 року ситуація з фінансуванням музею загострилася, на поповнення його експонатами було виділено лишень 41 карб., 76 коп., і музей поступово почав перетворюватися на виставку. Для поліпшення ситуації окружна інспектура народної освіти (окріно) була вимушена скоротити і без того нечисленний штат ще на одну одиницю – препаратора. Таким чином, єдиним працівником музею залишився його директор.

Усі ці деструктивні процеси проходили на тлі підвищення популярності музею серед місцевого населення. 1926–1927 звітного року заклад відвідало 35481 чоловік, 1927–1928-го – 26081. Незважаючи на критичне скорочення штату та площі музею, на 1928–1929 рік було заплановано реорганізацію еко-номічного відділу, розгортання і поповнення сільськогосподарського відділу музею з метою висвітлення колективізації населення округи, засобів поліп-шення сільського господарства, пожвавлення роботи з вивчення корисних ко-палин краю. В етнографічному відділі планувалося скласти мапу національно-го складу населення округи, взяти участь в етнографічних експедиціях, які мав проводити в окрузі Харківський музей українського мистецтва, та в архе-ологічних експедиціях Харківського археологічного музею. Планувалася роз-робка зоологічного краєзнавчого матеріалу, складання зоологічної та археоло-гічної мапи краю.

Теми лекцій задовольняли потреби в інформації саме місцевого сільсь-кого населення: "Чистосортне насіння та його значення для сільськогосподар-ської продукції", "Чим та як хворіють рослини та засоби боротьби з цими хво-робами", "Ранній пар у наших кліматичних умовах", "Боротьба зі шкідниками у зимовий період", "Культури для експортування та що дає для цього наша округа", "Птахівництво в нашій окрузі" та інші.

У 1926 році, згідно із загальнодержавною антирелігійною кампанією, була створена окружна антирелігійна комісія для перевірки культового майна в молитовних будинках Старобільської округи, яка поклала собі за мету вилу-чення культових цінностей, що мали історичну, художню чи археологічну цінність. До комісії увійшли представники окружного адміністративного від-ділу, агітпропу, окружного відділу народної освіти, окружного відділу ДПУ та музею.

У тісному контакті з місцевим архівним управлінням провадилася робо-та з поповнення експонатами музейного відділу історії революційного руху на Старобільщині, готувалося відкриття антирелігійної виставки, яка згодом увійшла до екскурсійних маршрутів.

Проте невдовзі директора музею з багаторічним стажем роботи на цій посаді змінила М. Тімашева. Новий директор, попри те, що залишилася в шта-ті сама, все ж продовжила музейну роботу, але, зрозуміло, її кваліфікації для цього було недостатньо. І, як зазначає у своєму листі до музейної секції На-родного комісаріату освіти М. Тімашева, обліку та вилучення культового майна з молитовних будинків округи музей не велося через відсутність спеці-аліста, який міг би проводити експертизу науково-історичної цінності предме-тів, та ще й коштів на ці заходи.

Незважаючи на те, що музей мав суто місцеве значення, були встанов-лені творчі наукові зв’язки з такими установами, як Центральне бюро крає-знавства в Ленінграді, Український комітет краєзнавства, Всеукраїнський ар-хеологічний комітет, харківські Археологічний музей та Музей українського мистецтва, Кабінет антропології та етнології імені Ф. Вовка при ВУАН і Державний соціальний музей Донбасу.

Поступово музей набував ваги місцевого осередку екскурсійної роботи в Старобільській окрузі. 1928 року за ініціативою музею були розроблено по-ложення про внутрішньоокружні екскурсії на Старобільщині за шістьма за-твердженими маршрутами. Приміром, маршрут № 1 містив у собі оглядову історичну екскурсію містом Старобільськ з відвідуванням краєзнавчого музею, постійної антирелігійної виставки, центральної бібліотеки, школи моло-дих кустарів, електростанції, а на завершення екскурсії пропонувався відпо-чинок у сосновому бору на річці Айдар.

Як бачимо, музей поступово розвивався, займався фондовою, експози-ційною, лекційною та екскурсійною роботою. Через обмежений штат не мав змоги проводити пам’яткоохоронну роботу, що потребувала спеціальних про-фесійних знань, навичок та вмінь. Це підтверджує і подальше листування окружного виконавчого комітету з Упрнаукою.

Завдяки проведеним у період з 1924 до1931 рокам археологічним, мис-тецьким та етнографічним дослідженням на території Старобільської округи вдалося виявити пам’ятки археології, архітектури та мистецтва, які згодом бу-ли взяті на державний облік. Уже 1928 року в реєстр пам’яток було включено чотири пам’ятки архітектури, виключно культові споруди, три з яких були дерев’яні: у селах Трьохізбенка (Покровська церква), Боровеньки (Миколаївська церква), Безгинівка (Казанська церква) та цегляний собор у м. Старобільську.

Історія діяльності невеликих місцевих музеїв ніколи не була легкою, але саме такі музеї та віддані своїй справі їх працівники робили ці заклади ближ-чими до людей, а надто ж у сільськогосподарських регіонах, де питання сприйняття музеїв населенням, яке практично не мало вільного часу, ставало особливо актуальним. Також музей був опорою у справі поширення народної освіти. Загалом музей Старобільського краю зробив значний внесок на крає-знавчій ниві. Його вклад у популяризацію знань про історію, культуру, приро-ду краю в 1920-х роках можна вважати недоціненним. А проведене дослі-дження повертає із забуття одну із цікавих сторінок історії музейництва на сході України.




Принь Марина,
аспірант Центру пам’яткознавства Національної академії наук України
і Українського товариства охорони пам`яток історії та культури



Надруковано: Принь М. О. Музей Старобільського краю: до історії ра-дянського музейництва в Українській СРР у 1920-х на початку 1930-х років / М. О. Принь // Технический музей: история, опыт, перспективы: материалы 3-й Международной научно-практической конференции, Киев, 24-26 мая 2012 г. – К., 2012. – С. 86–89.