Обереги пам`яті бандерівського краю

18 березня 2011 15:10 |

На західних околицях «Чорного Лісу» розташувались кілька населених пунктів, що відомі всій Україні як активні осередки національно-визвольної боротьби ОУН –УПА у 1930-1950-их роках ХХ ст.: Старий Угринів (рідне село Степана Бандери), сусідні села –побратими Середній Угринів (мала батьківщина Романа Марчака «Моргуна», провідника ОУН Житомирщини в 1941-1943 рр., сотенного «Гонти» - Петранка (колишній Угринів-Слобода), Бережниця (місце народження провідника ОУН-УПА Карпатського краю Ярослава Мельника «Роберта», «повстанська столиця», місце трагічної загибелі славетного Василя Андрусяка «Різуна» - Грабівка, «лікаря УПА» - «Береста» - Завій.

Варто наголосити, що витоки бунтарських настроїв у вказаній місцевості сягають у «сиву» давнину, саме на цих теренах зароджувалось і сягнуло апогею повстання проти польського панування у 1648р. під проводом священика о.Івана Грабівського. Саме через угринівські та грабівські ліси мандрували, досить тривалий час перебуваючи в тому важкодоступному місці, що досі називається «Монастирець», монахи, які переміщувались, під натиском татарського погрому, із старовинного Михайлівського монастиря біля сучасного села Підмихайля до Скиту Манявського.

У час приходу «других совітів» місцевість, яку можемо назвати «Бандерією» стала об’єктом жорстоких репресій: Середній Угринів та Яворівка мали взагалі зникнути з карти, все населення було депортовано з рідних місць, десятки сімей було розкидано до найвіддаленіших кутків Радянського Союзу з інших сіл. Було закрито церкви у більшості з них.

Із особливою жорстокістю і планомірністю намагались комуністи стерти з пам’яті наших краян-патріотів будь-яку згадку про того, чиїм їм'ям було названо весь повстанський рух – Степана Бандеру та його родину. Священичу резиденцію, у якій він народився в Старому Угринові було майже повністю зруйновано, землю, споруди розподілено між сусідніми господарствами (до речі, більшість із них були не місцевими, а походили з інших, хоч і недалеких сіл), колгоспні трактори розтягнули капличку Покрови Пресвятої Богородиці. Та, незважаючи на небезпеку, знаходились угринівці, які таємно доглядали могилу матері, сестри, діда й баби Провідника на сільському цвинтарі, переховували синьо-жовтий прапор, виготовлений колись для товариства «Луг», церковні реліквії. Коли наприкінці 80-х рр. ХХ ст. розпочались процеси національного відродження, вони були гаряче підтримані земляками Бандери. У жовтні 1989р. на «бандерівському» обійсті з’явився хрест, наступного року було встановлено перший, а літом 1991р. – другий пам’ятники і, нарешті, у серпні 1992 р. постав бронзовий монумент, що стоїть і досі.

Спочатку музей створювався у єдиній уцілілій кімнаті родинної хати Бандерів. Змінювався статус закладу: від підпорядкування сільській раді, районному відділу, обласному управлінню культури. Завідували діяльністю музею у різні роки Василь Дубина (виходець із Петранки), Богдан Яневич (уродженець Коломийщини, теперішній житель Бережниці). В 1996 р. музей став державним. Розпочалось будівництво нового приміщення Меморіального комплексу, щоправда найінтенсивніше роботи велись у 1999-2000 рр., коли Старим Угриновом став опікуватись особисто тодішній керівник області Михайло Вишиванюк. Вже 30 грудня 2000 р. відбулось урочисте відкриття нових залів. Слід віддати належне й наступним «губернаторам», які також приділяли увагу питанням розвитку «бандерівської столиці». До здобутків цього періоду можна зарахувати підтримку таких ініційованих сільською громадою, хоч не настільки масштабних, але від того не менш важливих, заходів як встановлення пам’ятного знаку о. Андрію Бандері на церкві В’їзду Господа в Єрусалим, Меморіалу родини Бандерів на сільському цвинтарі, відновлення хати-плебанії.
Останні роки стали для музею бурхливими у плані структурних змін. Деякий час заклад був підпорядкований Прикарпатському університету, а потім перейшов у підлеглість Музею визвольних змагань Прикарпатського краю, втративши при цьому самостійний юридичний статус. Обов’язки завідувача у даний час виконує виходець із Новиці Степан Лесів. Часті владні зміни позначались і на музейній роботі. Кількаразово змінювалась експозиція центрального залу музею. Причому остання зміна, в ході якої було демонтовано діораму «Посвята вояка УПА», розформовано краєзнавчу виставку відвідувачами сприймається неоднозначно.

Починаючи з 2001 р. започатковано діяльність громадської організації «Бандерівське Земляцтво». Завдяки перемозі у конкурсі проектів, що проводився управлінням туризму ОДА, на малій батьківщині С.Бандери діє туристичний центр, створено (за рахунок гранту Західноукраїнського ресурсного центру) громадський осередок «Бандерія», докладаються значні зусилля для вдосконалення туристичної інфраструктури, популяризації історії визвольного руху, збереження пам’яток. За даних умов не зовсім зрозумілою є позиція, коли адміністрація історико-меморіального музею Степана Бандери демонстративно відмежовується від усілякої співпраці з громадою. На жаль, всі намагання пожвавити потік відвідувачів бандерівських місць загалом та музею, зокрема, (встановлено пам’ятний знак при в’їзді в село, вказівники назв вулиць, підготовлено десятки публікацій, видається часопис, книги, розповсюджується різноманітна атрибутика, проводять культурно-масові заходи, створено сайт «Бандера-Угринів»…) зводяться нанівець, зустрічають або стіну несприйняття, або й відкриту протидію.

Коли через ТІКЦ «Батьківщина Бандери» зголосились перші туристи, то організувати для них екскурсію доводилось всупереч негласній протидії завідувача Меморіального комплексу, при цьому виявилось, що у половині експозиційних залів панує напівтемрява, друга половина, що присвячувалась краєзнавчій тематиці розформована – стоїть пусткою, демонтовано оригінальну діораму зі священиком і повстанцем, режим доступу до огляду експозиції суперечить логіці: у вихідні дні, коли й приїжджає найбільше людей – екскурсоводи відсутні. В той же час розгортається кампанія з виселення Турцентру, створеного громадською організацією, яка покликана сприяти діяльності музею з невеличкої, площею у кілька метрів, кутової кімнатки…

Тож думати є над чим. Хочеться вірити, що всі спірні питання вже найближчим часом будуть врегульовані, адже на часі реалізація ще одного грантового проекту, під патронатом Президента України. Музей Степана Бандери є нашою святинею. Тут не можна допускати якоїсь монополізації. Вся патріотична громадськість має оточити турботою й підтримкою оселю, де побачив світ Національний Герой України. Та, з іншого боку, є небезпека перетворення Меморіального комплексу в «річ у собі», коли персонал установи працюватиме не на національну ідею, а для задоволення амбіцій і меркантильних інтересів окремих осіб, які вважають, що приналежність до певних політичних структур, дає їм право приватизувати все, що пов’язане з Бандерою, а ця історична постать, насправді, має належати всім українцям. Основною рацією існування музею мають бути: 1) дослідження і збереження історії ОУН-УПА, життя та діяльності Степана Бандери, його рідних і близьких, соратників; 2) поширення правди про націоналістичний рух, особливо серед тих прошарків суспільства, які досі не мали доступу до об’єктивної інформації з цього приводу; 3) піднесення національної свідомості наших краян, виховання молодого покоління на кращих прикладах життя та діяльності когорти патріотів.

З нагоди свята доречно буде добрим словом згадати тих співробітників музею, які вже тривалий час плідно працюють задля гідного вшанування славної родини: екскурсовода Любов Іванюк, доглядачів Богдану Перегіняк, Надію Васютяк, інженера Тараса Перегіняка, завгоспа Марію Ільків, подякувати за роботу всім іншим, хто впродовж кільканадцяти років мав чи має причетність до розвитку музею.

Відрадно, що музей С.Бандери вже не є одиноким історико-культурним закладом околиці. Повільно, але неухильно розгортається справа охорони історичної спадщини в бандерівських місцях. Впорядковано повстанські могили в знаменитому «Чорному Лісі» на території села Грабівки. Нещодавно тут встановлено пам’ятник Провідникові Бандері біля місцевої школи. Активною є Бережницька громада. Тут при бібліотеці діє краєзнавчий куток. Символічна могила борцям за волю України містить більшість світлин загиблих повстанців. Поряд, неподалік від церкви Святого Миколая, де колись служив о. Андрій Бандера постав пам’ятник уродженцю Бережниці –«Роберту». Зусиллями сім'ї Зайчикових в селі було створено також ще один музейний осередок, у «Бойківській хаті» було відтворено характерні для цього регіону особливості внутрішнього облаштування селянської оселі, проводились традиційні обрядові свята.

Починаючи з 2003 р. ведеться робота по створенню музею у Середньому Угринові. Село розташоване між двома іншими Угриновами: Старим Угриновом та Угриновом-Слободою, неодноразово ставало місцем зустрічі представників з інших однойменних населених пунктів Західної України (Тисменицького, Підгаєцького, Сокальського, Горохівського районів) , майже щороку проводяться «Угринівські фестини». Музейна кімната з 2007 р. набула офіційного статусу, тепер це Угринівський музей імені родини Марчаків. Тут зібрано унікальні ужиткові речі, старовинні ікони, музичні інструменти, елементи інтер’єру, світлини, документи. Кількість експонатів постійно зростає, їх комплектуванням, описом та опрацюванням займається завідуюча бібліотекою Наталія Тимків. Проведено ряд заходів та акцій. Підготовлену виставку вже оглянули десятки відвідувачів, зокрема тут побували гості з інших областей України, делегація з Польщі. Найближчим часом планується доповнити фонди мистецькими роботами: макетами бойківських костюмів, портретами відомих угринівців, проводиться збір експонатів і в інших Угриновах, цікавим для екскурсантів було б і знайомство із макетом замку князів Угринівських – давнього українського шляхетського роду з Поділля. Вже через два роки відзначатимемо 100-річчя з дня народження Романа Марчака. До цієї дати патріотична громадськість готуватиметься встановити йому пам’ятний знак.

Заслуговує гідного вшанування і пам’ять про ще одну людину, ім’я якої має бути вписане «золотими» буквами в історію Середнього Угринова – це о. Микола Перепічка. У 1944р. саме він врятував від смерті ціле село. Відступаючі угорські відділи вночі були атаковані невідомими, кілька військових були поранені. Вже наступного дня вони розпочали відплатну акцію: зігнали селян для розстрілу. Священик вмовив ворогів дозволити людям помолитись перед смертю, подовжував молитву якнайдовше, щоб діждатись порятунку від наших партизанів. Отримавши вістку про біду, що загрожує середньоугринівцям, кілька повстанців кинулись на допомогу. Зімітувавши гучну стрілянину з різних сторін, вціливши мадярського офіцера, вони посіяли паніку серед карателів, які кинулись врозтіч. Так молитва врятувала Середній Угринів…

Варто згадати й інших визначних людей, що мають угринівське коріння: актор Степан Стефурак, вчений, інженер-лісівник, сотник УГА Микола Саєвич, композитор, фольклорист Василь Костів («Верховинець»), делегат Народних Зборів у Львові 1939 р. Іван Данів, командир Першої сотні УПА на Волині Гриць Перегіняк («Коробка-Довбешка»). Це ті люди, доля, життєва постава яких є прикладом, що гідний наслідування. Меморіальний комплекс, музеї, музейні кімнати, кутки – це обереги нашої пам’яті. Живучи в місцевості, що має свою унікальну історії, яскраві звитяжні сторінки, маємо бути гідними пам’яті наших предків, що творили українську культуру, свято берегли національні цінності в значно складніших умовах іноземних окупацій. Наш святий обов’язок зберегти для нащадків патріотичну спадщину Бандерівського краю!
Тарас Федорів, голова ГО «Бандерівське Земляцтво»

Тарас Федорів, голова ГО «Бандерівське Земляцтво»

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2019

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень