Як створювався „Словарь української мови”. До 100-річчя з дня виходу у світ

В вічі глянуть не сором людям,
Озирнувшись на довгую путь:
Я свій хліб заробив собі сам,
З мого хліба і люди живуть.
Борис Грінченко

Не бійтесь заглядати у словник –
Це пишний сад, а не сумне провалля,
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Максим Рильський

„З синівською сумлінністю, з дивовижною повнотою у словнику зібрано усе, що на той час вродило квітчасте поле живої української мови... Тільки любов здатна була звершити цей подвиг – звершити працю всеосяжну, завдяки якій у фантастичній лексичній щедрості, в багатющому духовному спектрі постало саме життя народу, постало у всьому розмаїтті, в усій достовірності дум і почуттів”.
Олесь Гончар

У 1909 році у світ вийшов останній четвертий том „Словаря української мови” за редакцією Бориса Дмитровича Грінченка. Цей словник приніс Грінченкові особливе визнання. 

Ось як охарактеризував його академік О. Шахматов: „Працю, упорядковану Б.Грінченком, можна визнати найкращим малоросійським словником порівняно з усіма, що досі вийшли. Безпосереднє знайомство з джерелами, багатство матеріалу, добутого як в них, так і з живих народних говорів, ретельна обробка кожного слова, що супроводиться поясненням його значення, посиланнями на всі джерела і приклади, - все це виділяє „Словарь української мови” з усіх спроб з лексикології цієї мови, які йому передували”. 

Історія словника сягає ще часів „Основи”, коли про свій намір надрукувати український словник заявив П.Куліш. Він же повідомив прізвища осіб, які сприяли йому у зборі матеріалу, - Т.Шевченко, М.Костомаров, О.Маркович, М.Номис та інші. Однак, у зв’язку з опублікуванням „Опыта южнорусского словаря” К.Шейковського, П.Куліш припинив цю роботу, а зібрані матеріали потрапили у 1864 році до Києва, де їх почали опрацьовувати літератори і вчені під керівництвом П.Житецького. 

З того часу підготовка словника то жвавішала, то затихала, і на кінець ХІХ ст. вже важко було назвати когось з відомих українських діячів, котрі не зробили якогось внеску у формування картотеки: М.Лисенко, М.Драгоманов, В.Антонович, О.Кониський, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П.Чубинський. Дедалі ставало зрозуміло, що успіх тут залежатиме від підключення до роботи сильної своєю працьовитістю та посидющістю особистості, патріотично відданої рідній культурі. Відтак вибір випав на Грінченка. 

Одним з ініціаторів запрошення Грінченка працювати над словником був Євген Чикаленко, який добре його знав і вірив, що він зуміє упоратися з цим нелегким завданням, на що не відважились навіть дипломовані спеціалісти-мовознавці. 

Характеристика Грінченка Чикаленком одна з найточніших у нашому літературознавстві: „Всім відоме значення Б.Д.Грінченка в ділі культурного відродження України. Такої упертої праці, такої енергії ніхто досі з українських діячів не виявляв. В найглухіші часи, коли, здавалося, український рух зовсім згас, він, мало чи не єдиний чоловік на Україні, не згубив віри у відродження України і всю свою велику енергію і працьовитість вжив для того, щоб розбудити громадянство. 

Сидячи в глухому провінціальному місті Чернігові, він зорганізував таке надзвичайно широке на ті часи видавництво українських книжок для народу, що звернув на себе увагу всієї України. Просто не віриться, що це зробила одна людина. Але цього мало: без систематичної освіти, він самотужки став етнографом та філологом, признаним не тільки своєю, а й Російською Академією Наук” 

Відповідно до умов, укладених між Грінченком і редакцією „Киевской старины”, словник повинен містити не більше 52 -53 тисяч слів.
 
На це Борис Грінченко зауважив: „Если принять во внимание, что словари других языков заключают в себе каждый слов в несколько раз более, то станет очевидным, что указанная цифра является слишком недостаточной… Представляется рискованным выступать со словарем, столь бедным по сравнению с действительными лексическими запасами языка”. „...У цьому словарі тільки 52 тисячі слів, а це ж мізерія перед справжніми скарбами нашої мови”.

Грінченку та його дружині Марії Миколаївні, відомої у літературі під псевдонімом Загірня, випало зробити 50650 виписок. Не зупиняла письменника й відмова редакції виділити кошти на виписування слів з книжок – цю роботу, доки він редагував, безкоштовно виконувала Марія Миколаївна. Грінченко додав до словника велику кількість свого матеріалу, а все зроблене до нього піддав ґрунтовному перегляду. 

Значною заслугою Грінченка стало й те, що в словнику представлене мовне багатство всієї тогочасної України – як східної, так і західної, що утверджувало ідею омріяної єдності українського народу. 

Це була дуже важка праця. За півтора року словник повинен був бути готовим. Робота вимагала над звичайних зусиль, щоб закінчити її у визначений термін. 

В нормальних умовах він вимагав не менше двох десятків кваліфікованих мовознавців. Напружений труд Бориса і Марії увінчався успіхом. У 1907 – 1909 роках „Словарь української мови” вийшов у світ. Російською Імператорською Академією Наук словник був удостоєний другої премії імені М.І.Костомарова. 

Словник містить понад 68 тисяч реєстрових слів з перекладом або тлумаченням їх російською мовою. У ньому представлена лексика літературної мови ХІХ ст., фольклору, більшості українських діалектів. Словник насичений багатим і часто унікальним ілюстративним матеріалом. 

І хоча в цій праці були певні недоліки, він дістав високі оцінки вітчизняних і зарубіжних фахівців. Сам Грінченко в передмові до «Словаря» написав: 

«Мы не считаем предлагаемый словарь ни исчерпывающим богатства украинского языка, ни доведением до такой степени совершенства, которая могла удовлетворить хотя бы нас самих, и находим себе оправдание лишь в том, что краткость времени, в которое необходимо было сделать всю работу, была в этом случае препятствием, которого не могло побороть самое крайнее напряжение сил работающего. Мы считаем свой труд первой ступенью по пути создания научного украинского словаря и, сознавая многие его недостатки, все же решаемся выпустить его в свет, чтобы дать точку опоры дальнейшей работе в том же направлении». 

В меморіальному музеї Б.Д.Грінченка (с. Олексіївка Перевальського району Луганської обл.) в окремій вітрині серед вишитих рушників вміщені найцінніші експонати - чотири томи першого видання „Словаря української мови” Бориса Грінченка 1907 – 1909 рр., а також перевидані примірники видань 1958, 1996 років. Цінним експонатом є двотомник словника, виданий у Берліні в 1924 році видавництвом „Українське слово”(подарунок Б.Пастуха) . 



Сьогодні українська лексикографія сягнула далеко вперед. Але, озираючись назад, серед наших здобутків ми з гордістю називаємо словник Грінченка, що сяє зіркою першої величини. Незважаючи на те, що це була значною мірою колективна праця, внесок Б.Грінченка в її створення настільки великий, що наша культурна громадськість називає її „Словником” Б.Грінченка. Обсягом свого реєстру, використанням джерел, складом і добором лексики, розробкою семантики, точністю й широтою документації та принципами певної нормалізації лексичного складу української мови „Словник” Б.Грінченка перевершує всі типи попередніх українських словників. 



Ці параметри ставлять його в ряд великих тлумачних і перекладних словників слов’янських мов другої половини ХІХ – початку ХХ століть. 

Важливу роль у фіксації і нормуванні народної лексики в новій українській літературній мові відіграв саме „Словарь української мови” за редакцією Б.Д.Грінченка. Названий словник – обличчя української нації, епохальне явище дожовтневої лексикографії, підсумок роботи ряду поколінь українських мовознавців. 

У ньому здійснюється установка на найповніше відбиття живої літературної і великою мірою діалектної мови. Джерелом йому служать етнографічні та фольклорні записи, що фіксують слова на позначення деталей житла і побуту, народних промислів, традицій і культурних надбань українського народу. Побачивши світ друком ще на початку нашого сторіччя, він і через сто років продовжує свою благодатну службу всім, хто до нього звертається, хто шукає в ньому незбагненні грані українського народного слова. 

В історії вітчизняної культури ім’я Б.Д.Грінченка пов’язується насамперед із літературною і громадсько-просвітницькою діяльністю, з його плідною і невтомною працею на ниві етнографії, фольклористики, критики і публіцистики, художнього перекладу. 

Однак у сучасного читача ця постать асоціюється перш за все з чотиритомним „Словарем української мови”, який за словами професора А.Г.погрібного „ став прекрасним пам’ятником Грінченку, як В.Далю – „Толковый словарь русского языка” .

За повідомленням директора меморіального музею Б.Д.Грінченка Надії Володимирівни Павленко 
моб.тел. музею 8-050-62-77-356