Музей українських старожитностей В.В. Тарновського у часі і просторі

08 травня 2006 12:30 |

Скарбниця української культури. Збірка наукових праць. – Вип. 3./ Чернігівский історичний музей ім. В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ. Редколегія О.Б. Коваленко та ін. – Чернігів: Сіверянська думка, 2002. – C. 5–8. 

Сьогодні, на початку ХХІ ст. і третього тисячоліття ми подумки звертаємося до минулих віків, намагаємося осягнути і зрозуміти значення подій і явищ, що відбувалися тоді, з’ясувати їхній вплив на сучасність. Та й привід для цього маємо дуже поважний. Сто років тому в тихому провінційному Чернігові гостинно відчинив для відвідувачів свої двері Музей українських старожитностей В.В.Тарновського. Незважаючи на те, що музей знаходився на околиці міста і дістатися до нього було непросто, його відвідували місцеві любителі старовини і приїжджі для огляду колекцій, наукових занять, малювання копій.

Хоча про Музей Тарновського написано чимало, буде не зайвим, ще раз згадати його історію, пом’янути добрим словом людей, завдяки яким нині Чернігів має музей, що становить гордість не тільки краю, але й всієї України.

В 1896 р. в Чернігівську губернську земську управу надійшла заява від відомого громадського і культурного діяча, мецената, колекціонера, власника уславленої Качанівки В.В.Тарновського: “Составленный мною в течение всей моей жизни музей местных древностей я желал бы, для верного сохранения их, передать в собственность и заведование Черниговскому губернскому земству с тем, чтобы он… был открыт для обозрения его публикой на основании известных правил».1

Що ж це був за музей? Яка його передісторія?

В ХІХ ст. завдяки діяльності трьох поколінь Тарновських на Чернігівщині з’явився відомий на всю країну осередок культури і мистецтва – Качанівка. Перший її власник – Г.С. Тарновський, який кохався у мистецтві і допомагав обдарованим художникам, музикантам, літераторам, зібрав велику бібліотеку і створив картинну галерею, де були твори Ван-Дейка, Тернера, Брюллова, Айвазовського, Кіпренського, Штернберга. Григорій Степанович був знайомий з Т.Г. Шевченком і придбав у нього славнозвісну “Катерину”.

Після смерті Г.С. Тарновського Качанівку успадкував його небіж Василь Васильович, якого називають старшим, щоб не плутати з сином, теж Василем. Тарновський-старший мав грунтовну освіту, займався наукою, був відомим громадським діячем ліберально-демократичного напрямку.

Численні гості Качанівки – діячі науки і мистецтва, завжди знаходили тут гостинний прийом, а часто і матеріальну підтримку. Підтвердженням цьому є щоденникові записи гостей, епістолярна спадщина Тарновських, а також одна із музейних реліквій - альбом “Качанівка”, в якому вміщено понад 600 автографів почесних гостей.2 Сьогодні співробітники музею працюють над їх розшифровкою, збирають біографічні відомості про цих людей. Сподіваємося протягом найближчих років видати цю справді унікальну пам’ятку.

Ось у такій атмосфері сформувався характер і світогляд В.В. Тарновського-молодшого. Ще зовсім молодою людиною він поставив собі за мету зібрати колекцію речей, які характеризують історію і побут його батьківщини – Малоросії (за тогочасною термінологією). Але, оскільки одній людині таке завдання не під силу, Василь Васильович обмежив своє зібрання територією Лівобережної України – Гетьманщиною.3

Своїй меті він не зраджував ніколи. Вбачаючи у колекціонуванні служіння батьківщині, громадянський обов’язок, Тарновський віддавав цій справі всю свою неабияку енергію, талант, чималі кошти. Слід зазначити, що Василь Васильович не обмежувався лише збиранням пам’яток і популяризацією своєї колекції. Він дуже багато робив для розвитку української культури: давав гроші на видання творів П. Куліша і журналу “Киевская старина”, багато зусиль доклав для вшанування пам’яті Великого Кобзаря, культ якого був притаманний родині Тарновських ще з сорокових років ХІХ ст. Збираючи пам’ятки, Василь Васильович радився з відомими істориками і археологами – О.Лазаревським, М.Костомаровим, В.Антоновичем, М.Біляшівським, Д.Яворницьким, іншими.

Завдяки невтомній, наполегливій праці Тарновський зібрав колекцію, яку сам розділив на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. Перші два розділи складалися з археологічних знахідок, левову частку яких становили матеріали, отримані в результаті археологічних розкопок давньоруського міста Родень (Черкаська область), здійснених на кошти Василя Васильовича.

Унікальності і неповторності зібранню надав козацький розділ. Саме завдяки йому колекція, за словами Бориса Грінченка, стала “величезним українським національним скарбом”. Навіть просте перерахування експонатів цього розділу вражає широтою і різнобічністю. Тут і залишки старих будівель, церковні речі, холодна і вогнепальна зброя, військове спорядження, клейноди, ужиткові речі, прекрасні вишивки, вбрання, близько сотні портретів історичних осіб, гравюри, стародруки, безцінні документи ХVІІ-ХVІІІ ст., серед яких гетьманські універсали, родинні архіви. А якщо додати, що в зібранні були речі, які належали І. Мазепі, І. Скоропадському, С. Палію, П. Полуботку, Я. Лизогубу, Д. Апостолу, О. та К. Розумовським, то ніякі слова захоплення не будуть перебільшенням.

Дев’ятнадцяте століття в колекції було представлене матеріалами визначних діячів української культури – І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша. Тарновський придбав авторську модель першого варіанта пам’ятника Б. Хмельницькому роботи М. Микешина, серед раритетів колекції також три листи М. Гоголя і його мініатюрний портрет, написаний на зрізі кістки мамонта, який, на думку деяких дослідників, може належати пензлю О. Іванова.

Крім українських старожитностей, Василь Васильович збирав все, пов’язане з життям і творчістю українського генія – Т.Г. Шевченка. Ці матеріали складали самостійну колекцію. Тут були представлені автографи творів, в тому числі і заборонених – “Неофіти”, “Не спалося, - а ніч, як море”, щоденник, документи, фотографії, прижиттєві видання творів, серед яких з дарчими написами автора, живописне і гравірувальне приладдя, сорочка, посмертна маска. Всього – понад тисячу одиниць. Саме зібрання Тарновського, яке містило близько 400 малюнків, акварелей, гравюр, картин і дало змогу говорити про Шевченка як про видатного художника. Хочеться зауважити, що Тарновський збирав свою колекцію, влаштовував вечори вшанування Шевченка, упорядковував його могилу в часи сумнозвісних Валуєвського циркуляра і Емського указу.

Загалом, зібрання старожитностей містило майже десять тисяч пам’яток. Вже за життя Василя Васильовича колекція здобула високу оцінку сучасників. За своїм багатством, повнотою, кількістю та якістю вона була єдиною у своєму роді і як писав С.Уманець “нисколько не будет фразой сказать, что столько лет посвятивший на собрание его составитель сослужил этим большую службу своему родному краю, а себе создал прекрасный памятник, навсегда связанный с его именем”.4 Колекція становила не тільки виняткову наукову і культурну, але й матеріальну цінність. Її оцінювали від вісімдесяти до кількох сотень тисяч карбованців. І от саме ці скарби Тарновський запропонував безкоштовно, як дарунок місту Чернігову.

Губернські земські збори, які відбулися у лютому 1897 р., ухвалили рішення: прийняти дарунок, висловити Тарновському подяку, підняти клопотання про приміщення для музею і про присвоєння музеєві імені дарувальника. Здавалося б, все ясно і зрозуміло. Але сплило чимало часу, поки, нарешті, в Чернігові з’явився Музей українських старожитностей – перший і єдиний в Російській імперії музей української історії.

В.В. Тарновський спочатку хотів, щоб його зібрання розмістили в будинку полкової канцелярії, або, як його називали, будинку Мазепи. Та через відмову Міністерства внутрішніх справ перевести архів і безплатно передати будинок, Тарновський дав згоду на виділення іншого приміщення.

За роки бюрократичної тяганини Тарновський змушений був через фінансову скруту продати Качанівку, але при цьому йому й на думку не спало продати колекцію або обумовити свій дарунок відшкодуванням грошей. 13 червня 1899 р. Василь Васильович помер, залишивши заповіт, який вражає високим патріотизмом і шляхетністю: “…Коллекцию мою малороссийских древностей, состоящую из оригинальных портретов и копий, библиотеки книг, относящихся к Малороссии и прочих старинных вещей, а также собрание вещей, бумаг, книг и всего касающегося памяти поэта Шевченко я завещаю в собственность Черниговскому губернскому земству, без права отчуждения и перемещения их из города Чернигова”.5

В 1899 р. частина новообраних гласних намагалася скасувати рішення своїх попередників про прийняття музею. Вони мотивували це тим, що земство не може піклуватися про задоволення “вищих культурних потреб” населення, коли не вистачає коштів на насущні. Це про них Б. Грінченко сказав: “Байдуже було сим добродіям про народ. Несвідомі національної самоповаги, змоскалені, вони хотіли показати себе більшими москалями, ніж самі москалі, і протестували вкраїнці проти вкраїнського музею у той час, як великорус князь Долгоруков обстоював за музей”.6 Проте, на щастя, цей демарш не був підтриманий ні більшістю зборів, ні губернатором Є. Андрієвським.

Після довгих сперечань було вирішено розмістити музей на Смоленській вулиці (сучасна вулиця Шевченка), відбудувавши для нього будинок ремісничої майстерні сирітського притулку. Будівельні роботи завершилися у другій половині 1901 р. Так в місті з’явився добре всім відомий будинок у псевдоготичному стилі. Колекції Тарновського в цей час перебували частково в Чернігові, але більшою частиною в Києві. Привезли їх до Чернігова восени 1901 р. і почали облаштовувати музей.

Першим хранителем музею була призначена М.М. Грінченко, але її на цій посаді не затвердив чернігівський губернатор. 25 квітня 1902 р. хранителем музею став відомий громадський і культурний діяч А.П. Шелухін. Музей українських старожитностей В.В. Тарновського почали оглядати відвідувачі. На жаль, жодних урочистостей тоді не провели. В 1906 р. музею було присвоєне ім’я Тарновського.

Згадуючи історію відкриття в нашому місті Музею українських старожитностей не можна не назвати імена людей, які зробили все можливе, щоб музей відбувся. Це – О. Лазаревський, за порадою якого Тарновський передав своє зібрання саме Чернігову і який разом з В. Антоновичем допоміг влаштувати його на тимчасове зберігання (поки буде збудоване приміщення) до музею Київського товариства старожитностей і мистецтв; Ф. Уманець, І. Шраг, Б. Грінченко, М. Біляшівський, які виконали волю покійного мецената щодо опису і перевезення зібрання. Слід згадати і про те, що роботу по підготовці каталогу колекції Б. Грінченко і його дружина виконали безплатно. В різні роки директорами Музею були В.Л. Модзалевський, І.Г. Рашевський, В.А. Шугаєвський.

Музей поповнювався новими експонатами, передати до нього родинні реліквії вважали за честь, він користувався великою популярністю як серед звичайних відвідувачів, так і серед численних дослідників – істориків, мистецтвознавців, літературознавців. За участь у Першій Міжнародній виставці сучасних і історичних костюмів музей отримав золоту медаль. Його експозиція складалася з двох відділів – українських старожитностей і Тараса Шевченка. На початку 1920-х рр. Музей було визнано установою загальноукраїнського значення. А в 1925 р. відбулося об’єднання п’яти чернігівських музеїв. Музей українських старожитностей став найціннішою складовою частиною Чернігівського Державного музею, та ім’я Тарновського щезло з його назви.

В 1933 р. була порушена воля Тарновського: всі матеріали, які стосувались Шевченка були вивезені з Чернігова. Сьогодні Шевченкіана Тарновського зберігається переважно в Національному музеї Т.Шевченка та Інституті літератури Національної Академії Наук України.

У складі Чернігівського історичного музею колекції українських старожитностей пережили Велику Вітчизняну війну. На жаль, не обійшлося без втрат: майже повністю загинула мистецька збірка. У повоєнний час за розпорядженням Міністерства культури експонати з колекції Тарновського передавалися іншим музеям. Проте, незважаючи ні на що, основа зібрання Василя Васильовича збереглася. Сьогодні вона є окрасою і гордістю Чернігівського музею, широко представлена в залах історичної експозиції і відділу народного декоративного мистецтва, на численних виставках. Співробітники музею, продовжуючи традиції Тарновського і музейників початку ХХ ст., активно працюють над вивченням, атрибуцією колекцій, введенням їх до наукового обігу.

В 1991 р. нарешті стало можливим віддати належне В.В.Тарновському і на відзнаку його заслуг перед Україною Чернігівському історичному музеєві було присвоєне ім’я цієї непересічної людини.

Сьогодні Чернігівський історичний музей по праву вважає себе спадкоємцем Музею українських старожитностей. Наш заклад – це, насамперед, міцний колектив однодумців; це три окремих експозиційних відділи – історичний, військово-історичний, народного декоративного мистецтва. Це потужні фонди, які налічують понад 160 тисяч експонатів основного і науково-допоміжного фонду. Це участь наукових співробітників в розробці і виконанні державних, регіональних і місцевих культурологічних та краєзнавчих програм. Це десятки виставок і понад 150 тисяч відвідувачів щороку, які отримують висококваліфіковане екскурсійне обслуговування. Це методична допомога по оновленню існуючих і створенню нових музеїв на Чернігівщині. Це археологічні розкопки і популяризація продукції сучасних підприємств області. Це історія Чернігово-Сіверської землі від доби палеоліту до сьогодення.

З метою гідного відзначення 100-річчя відкриття Музею українських старожитностей В.В. Тарновського і популяризації музейної справи в області розпорядженням обласної державної адміністрації був створений оргкомітет, проведено низку різноманітних заходів. За підтримки управління культури облдержадміністрації підготовлений і виданий збірник наукових праць “Скарбниця української культури. Випуск другий”. Коштами спонсорів -пивкомбінату “Десна”, фірми “V & V”, страхового акціонерного товариства “Саламандра-Десна”, фірми “Лагрос” та особисто народного депутата України В. Мельничука, В. Стамбурського, С. Берестового, В. Ланька підготовлений і, за підтримки Рекламної агенції “Голд Фьюче”, виданий ювілейний буклет “Немеркнучий світ давнини”, благодійництвом ВАТ “ЧеЗаРа” та його президента К. Колесника видані листи Є.І. Милорадович – троюрідної сестри В.В. Тарновського до Г.О. Милорадовича. Давня і плідна співпраця поєднує музей з видавництвом “Родовід”, яке очолює Лідія Лихач. Гарним подарунком до ювілею став розкішно виданий “Родовід-Галереєю” за сприяння Української міжбанківської валютної біржі і особисто Голови ради директорів О.ндронова каталог музейної колекції “Вишивка козацької старшини ХVІІ-ХVІІІ століть”. До цього переліку можна додати видруковані в 2001 р. разом з бібліотекою ім. Короленка бібліографічний покажчик “Декабристи і Чернігівщина” та збірку документів “Церковна старовина”. Були створені виставки, проведено чимало тематичних екскурсій і уроків народознавства, які розповідають про родину Тарновських та історію музею. Написані статті, зроблені радіо і телепередачі.

Все це стало можливим завдяки наполегливій, самовідданій, сумлінній праці колективу музею і допомозі та підтримці з боку колег, друзів, шанувальників музею. Сьогодні, як і раніше, ім’я В.В. Тарновського об’єднує навколо себе всіх небайдужих до української культури, до великої історії великого народу.

Адже, як зазначав філософ М. Федоров, кожна людина носить в собі музей, навіть проти власного бажання.

1 Державний архів Чернігівської області.-Ф.140.-Оп.1.-Спр.44.-Арк.3-4.

2 Чернігівський історичний музей ім.В. Тарновського.-Інв. № Ал-165.

3 Каталог украинских древностей коллекции В.В. Тарновского.-К., 1898.-С.1.

4 Уманец С. Украинский музей В.В. Тарновского в Чернигове // Исторический вестник.-1910.-Т.121.-С.620.

5 Немірич [Грінченко Б.] Музей Василя Тарновського // Літературно-науковий вісник.-1900.-Т.10.-С.122.

6 Там само.-С.121.

Лаєвський С.Л., Линюк Л.П.

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Вересень 2021

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930   
Серпень | Жовтень