Кріпосний художник Василь Андрійович Тропінін (1776-1857)

Щоб потрапити в с. Кукавку (Могилів-Подільський район) сьогодні, їдучи "зі столиці", треба зійти на залізничній станції Вендичани, де зупиняються всі пасажирські потяги, що проходять через Жмеринку та Могилів-Подільський. Дорога від станції йде дубово-грабовим лісом і через два кілометри виходить на степовий простір, де ще три кілометри — і буде поворот, а за ним чудова вулиця приводить у центр села. На роздоріжжі доріг — краєзнавчий музей, розташований у колишній церкві Димитрія.

У с. Кукавці здавна жив дух козацької вольності.

Під час повстання гайдамаків, у 1734 році, багато хто з жителів с. Кукавки брав активну участь у русі, який очолював обраний сотником кукавський козак Іван Бабій. Придушивши повстання, шляхта жорстоко розправилась із його учасниками, а Бабія стратила, і відрубана голова його, насаджена на високий стовп-палю, довго лякала населення. Тіло ж закопали за два кілометри від с. Кукавки, на межі сіл, по дорозі на Яришів.

Кам'яний стовп, названий у народі "Бабш", стоїть там і понині.

Село Кукавка належало до 1793 року Катерині Косаківській, та була конфісковане й подароване Катериною ІІ графу І. І. Моркову за його військові здобутки при придушенні польського повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка.

Іраклій Іванович Морков (1752 — 1829), представник старовинного російського дворянського роду, був одружений із дочкою графа Антона Мініха, яка разом із приданим привезла в с. Кукавку з Новгородської губернії частину своєї прислуги. Серед них був і обдарований талановитий художник Василь Андрійович Тропінін (1776 – 1857 рр.). 


Автопортрет В.А.Тропініна з пензелем та палітрою біля вікна, з панорамою Кремля, 1844 рік

Для молодого Тропініна єдиною можливістю вирватися на волю був шлях батька — зразковою довголітньою службою заслужити відпускне посвідчення на старості років.

Саме існування кріпосного права не зазнавало прямого осуду з боку двірських, у понятті яких поміщики поділялися на злих та добрих. У середовищі кріпаків іноді утворювався свій "привілейований" стан наближених до пана, його довірених. Доля їх вважалася "щасливою".

Дитяча любов Тропініна до малювання переростала в наполегливе бажання стати художником, у цьому він бачив шлях до свого звільнення від кріпацтва. У ранньому віці серед занять мистецтвом було копіювання гравюр, розписування предметів побуту, малюнки для вишивок бісером — усе те, що могло задовольнити смаки і потреби навколишніх двірських.

Морков, будучи далеким від мистецтва, дивився на спроби Тропініна досягти успіхів зовсім байдуже і на прохання батька хлопчика віддати його в учні до живописця відповів: "Користі не буде!" По-своєму визначивши пристрасті юнака, Морков усе-таки направив його навчатись "мистецтва", але... кондитерського.

Як учень кондитера Тропінін потрапляє в Петербург, у будинок графа Завадовського.

Переїзд із Москви у столицю наблизив Тропініна до центру художнього життя, що в той час зосереджувалося в Академії мистецтв. Уперше Тропінін впритул наблизився до мистецтва у будинку графа Завадовського, відомого державного діяча й почесного аматора Імператорської Академії мистецтв.

Йому вдавалося частково відвідувати уроки художника, що жив у будинку, який у той час він передав своєму сину. Не в приклад ледачому учню майбутній кондитер, уперше взявши в руки пензлик і фарби, вдало скопіював ландшафт, чим заслужив схвалення вчителя. Згодом Василь Андрійович, згадуючи той час, розповідав, що щоразу, коли він тікав до живописця подивитися, як той працює фарбами, дружина кондитера посилала привести його відтіля за вуха.

Перебування Баженова на посаді віце-президента Академії мистецтв сприяло її демократизації: "Імператорська Академія мистецтв, намагаючись найбільше поширити користь цього закладу, дозволяє всякого звання і років молодим людям користуватись щодня зранку з 9 до 12 години, а після опівдня — від 17 до 19 години навчанням у малюванні... з древніх статуй і з натури, ... архітектурних і різних прикрас", "... їм видавались безкоштовний папір і олівець".

Успішні заняття малюванням в Академії послужили підставою для прохання про направлення Тропініна навчатись живопису, що увінчалось успіхом.

Із цим до Іраклія Івановича Моркова звернувся його двоюрідний брат Олексій, який обіцяв відшкодувати кошти, витрачені на навчання, якщо юнак не виправдає покладених на нього надій. 


В.А.Тропінін, Золотошвейка, 1826 рік

За новим законом Академії мистецтв, кріпакам дозволялося відвідувати класи, але було застереження, що у випадку успіху в число вихованців Академії на державне утримання зможуть бути прийняті тільки ті, звання яких цьому не перешкодить – кріпаки у ній вчитись не могли. Однак правило це обходили, і кріпаки навчалися в Академії на правах "сторонніх" учнів, тобто вони не користувалися казенним утриманням, живучи у викладачів на приватних квартирах.

В історії Академії було багато прикладів, коли успіхи в мистецтві допомогли кріпакам домогтися свободи і перейти в розряд "казенних вихованців". Тому для Тропініна перебування в Академії було не тільки можливістю цілком займатися улюбленою справою, у нього з'явилася реальна можливість стати вільним. 


В.А.Тропінін, портрет О.Пушкіна, 1827 рік

Першою жанровою картиною Тропініна була сцена "Хлопчик, що тужить за своєю померлою пташкою".

Основою композиції для його роботи послужила однотонна гравюра з картини Греза "Дівчинка з пташкою". У позу грезівської дівчинки був посаджений живий натурщик — учень академії. Натура виявилася вражаючою і додала виразності роботі живописця-початківця. Після появи її на академічній виставці в 1804 році, де вона експонувалася разом із першокласними здобутками Кипренського, історичними полотнами академіків Івана Акимова й Андрія Іванова, портретами Боровиковського й Угрюмова, пейзажами Семена Щедріна, картина принесла Тропініну успіх.

Робота учня привертала увагу своєю особливою чарівністю, щирістю в поєднанні з жалісливим сюжетом. Тому на картині зупинився погляд імператриці, що оглядала виставку, а граф Строганов уже хотів клопотати про звільнення талановитого кріпака.

Однак мріям про волю поки що не судилося здійснитися. 

Успіх незрілого учня, захоплені голоси доброзичливців, що пророкували Тропініну волю і славу, роздратували його вчителя, якому власний успіх давався з великою творчою напругою. Можливо, за таких обставинах Щукін звернувся б до Моркова з пропозицією не забирати свого кріпака з Академії. Крім припущення самого Тропініна, ніяких документальних підтверджень цього вчинку Щукіна немає.

Відомо, що відкликанню Тропініна з Академії передувала історія з іншим кріпаком Моркова — Прокопієм Данилевським, що могла побічно вплинути на долю Тропініна.
 
Данилевський навчався в Петербурзькій медичній академії. І коли в 1804 році Морков їхав із родиною у свій південний маєток, він згадав про нього. Зненацька для себе граф зустрів опір як самого Данилевського, зайнятого в той час серйозною науковою працею, так і професорів академії, які засипали графа проханнями звільнити талановитого кріпака, що вже став неабияким вченим.

Морков належав до того типу впертих людей, завзятість яких зростала при найменшому опорі його волі. Не слухаючи жодних доказів, він забрав лікаря з академії, і покарав за норовистість, одягнувши його в селянське плаття і наказавши лікувати худобу у кріпаків.

У вересні 1804 року Тропінін також одержав від Моркова розпорядження залишити Академію мистецтв і негайно їхати на Поділля — на нові землі братів Іраклія й Аркадія Моркових, подаровані ще царицею Катериною.

Знаходилися вони околицях міста Могилева-Подільського, у живописному місці, де ріка Лядова впадає в р. Дністер.

Пересічні мандрівники Поділля назвали "українською Італією". 


В.А.Тропінін, портрет родини І.І.Маркова

Як і всі художники того часу, Тропінін теж хотів побувати в Італії, щоб цілком віддатися мистецтву, душею злитися з найбільшими художниками світу, зануритися в середовище творців, що стікаються в Рим із усіх країн.

Подільська "Італія" для нього оберталася поверненням у рабський стан, необхідністю прислужувати за столом, пекти тістечка, корячись панській волі, братися за пензель, щоб одного дня розписувати дверцята карети, іншого — фарбувати колодязь, а потім писати образ для церкви.

Будинок Моркова був далеким від ліберальних ідей, вони сюди не проникали, і поняття про людинолюбство легко узгоджувалося з нещадною експлуатацією селян, із жорстокими покараннями за найменшу провину.

Відомо, що, вже будучи довіреним графа і керуючим його справами, Тропінін за свій рахунок лагодив екіпаж, що зламався в дорозі, щоб не розсердити пана проханням про гроші.

Тут російський художник, а тоді кріпосний слуга, кондитер, домашній живописець, вчитель малювання панських дітей жив із 1804 по 1812 рік і з 1818 по 1821 рік, лише в сорок сім років одержавши свободу.

Подільський період життя чудового майстра відзначений не тільки парадними портретами панів, але і портретами місцевих селян, серед яких портрет народного героя України, повстанця Устима Кармалюка, і багатьма іншими роботами. 

Особливе місце в творчості Тропініна займає відома картина "Весілля в Кукавці", на якій зображено як побут українських селян, так і два архітектурні пам'ятники (тепер залишився один), зведених художником за бажанням Моркова. Це панський будинок і церква Димитрія — єдине, що дійшло до наших днів, правда, в архітектурно зміненому вигляді.

Однак одна обставина змінила життя і становище художника. За наказом свого пана, Тропінін змушений був стати архітектором і збудувати церкву у великому селі Кукавці, що належало його панові. 



Церква побудована в 1804 — 1806 роках. Це безстовпний однокупольний храм, зроблений із місцевого вапняку й обштукатурений. Колись його фасади прикрашали колонні портики: великі зі сходу і заходу, малі — з боків, з півночі та півдня. Нагорі стояли кам'яні, висічені, ймовірно, за ескізами Тропініна, з місцевого піщанику дванадцять фігур апостолів.

У 1870 році скульптури переставили в огорожу родового цвинтаря біля північної стіни церкви, а в 1882 році власники с. Кукавки розпорядилися розібрати і портики. Пізніше зник дерев'яний барабан, і купол виявився просто на стелі. Так тропінінська церква втратила первісний вигляд.

Неодноразово змінювався й інтер'єр церкви, причому двічі при житті художника. Перший виконаний ним іконостас мав вид шовкової завіси, на фоні якої стояли вирізані по контуру фігури святих, писані на полотні, наклеєному на дошки. Другий іконостас з’явився у 1818 році, і деякі з ікон цього іконостасу руки В. Тропініна знаходяться тепер у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї та Київському музеї російського мистецтва, а ескізи церкви, іконостаса й ікон зберігаються у Державній Третьяковській галереї і Державному історичному музеї в Москві. Чотири ікони втрачені.

Після війни 1812 року на Поділлі помітно зросла самосвідомість українського народу, більш рішучим ставав протест проти гноблення і безправ'я. Якщо раніше він виявлявся окремими спалахами, випадковими актами непокори панам, то тепер протест проти польських поміщиків виливався у всенародний протест, на чолі якого стояв Устим Кармелюком.

Ці настрої та почуття знайшли відображення у творчості Тропініна. Після шестирічної перерви Тропінін знову повернувся до образів українців. В етюдах кукавських селян він не став відгукуватися на зовнішні ефекти. Зрідка у якому-небудь жіночому портреті могла блиснути червона нитка коралів. Більшість етюдів були монохромні: сепія, палена кіста, вохра, подекуди мазки білил. Художник начебто начисто забув про існування соковитого барвистого живопису, про добірність відпрацьованого віртуозного мазка. Система живопису стала гранично проста, увагу було цілком зосереджене на характерах людей. 


В.А.Тропінін, портрет Устима Кармелюка

Серед безлічі українців, зображених Василем Андрійовичем у живописі, малюнку й акварелі, цікавий портрет Устима Кармелюка — "Українець із ціпком".

На широкому чолі його — зморшки, зморшки й біля очей. Рішуче дивиться він із-під насуплених брів, рот його здається відкритим під світлими вусами. Існують суперечливі версії, що відтворюють обставини, при яких Тропінін писав портрет Кармелюка.

За однією з них, портрет був написаний у в'язниці для додатка до судових документів. Але найбільш ймовірною є версія Мефодія Рябого, старожила Кукавки, заснована на переказах, почутих ним ще в дитинстві: Тропінін познайомився з Кармелюком через Прокопія Данилевського, який надавав медичну допомогу хворим і пораненим сподвижникам Кармелюка.

Нині в церкві Димитрія відновлено богослужіння. Тут можна побачити оригінали деяких розписів видатного майстра, любовно зібрані експонати, що відносяться до періоду перебування художника в с. Кукавці. 


Портрет А.І.Тропініної, 1820 рік


Швачка, 1820 рік

Нещодавно в цих місцях побували нащадки графа І. І. Моркова, які залишили щедрий дар на реконструкцію церкви та навколишньої території. А жителі села й донині пам’ятають і передають із покоління в покоління розповідь про кріпосного художника, який малював портрети не лише поміщика і його родини, але й старанно вимальовував портрети звичайних селян.

Джерело: сайт Перлини Вінниччини фото сайт