Бутович Микола Григорович (1895 – 1961)

Микола Григорович Бутович належить до кагорти великих українських митців ХХ століття. Окремі його твори зберігаються сьогодні в галереях Праги та Лейпцига, прикрашають помешкання приватних колекціонерів у країнах Західної Європи та в США. 

В Україні ж про нього знають незаслужено мало. Народившись на Полтавщині, він у період між двома війнами мешкав на Галичині, а мистецьку освіту здобув на Заході. 

Після Другої світової війни з різними пригодами та клопотами Микола Бутович перебрався до Америки. Здобувши визнання поза рідним краєм, митець, як і сотні інших українських емігрантів, був викресленим із української культури за часів радянського режиму. Про нього не згадували ні в мистецьких довідниках, ні в енциклопедіях. Настав час відновити справедливість. 

Микола Бутович народився 6 грудня 1895 року в селі Петрівка Гадяцького повіту на Полтавщині. Його батьки походили із роду заможної козацької старшини. Упродовж 1906-1913 років навчався у Полтавському кадетському корпусі, хоча вже у цей період непогано малював. 

З початком Першої світової війни як лінійний старшина воював в лавах російської армії, але кар’єри в ратному ділі не зробив. 

Навпаки, потрапив до австрійського полону, який, хоч і поставив хрест на кар’єрі військового, проте допоміг знайти себе. Поки на полях Європи відбувалися битви, Микола Бутович, перебуваючи в таборах для військовополонених починає ілюструвати «Енеїду» Івана Котляревського.

Але доля не дозволяє сповна віддавати себе лише улюбленій справі – малярству: закінчується Перша світова війна та починається бійня за молоду українську державу. На деякий час молодий художник покидає олівець та папір, аби зі зброєю в руках пройти всі етапи вояка армії УНР аж до інтернування в таборах для українських вояків на території Польщі. 

Бунтар за вдачею і невтомний шукач пригод, Микола Бутович не надовго затримується поміж інтернованих українських вояків – тікає до Праги, аби там у Вищій художньо-промисловій школі здобути художню освіту. Цього закладу виявилося замало – і Микола Бутович продовжує навчання в Берліні та в Академії графічних мистецтв у Лейпцигу, яку закінчує в 1926 році. 

Графічна академія дала Бутовичу мистецькі підвалини, а самостійна і дисциплінована праця над собою розкрила перед ним необмежені обрії мистецьких можливостей. 

Під час навчання (в 1924 році) випустив альбом дереворитів «Українські духи», у якому зобразив персонажі української демонології. Принагідно слід зазначити, що ніхто з українських митців ні до нього, ні після нього не кохався в українській міфології так, як Микола Бутович і ніхто так не вводив глядача у світ глибоко відчутої і пережитої в собі української демонології. У цьому ж контексті слід відзначити інтерпретації художника на теми українських народних казок, приказок та анекдотів. 

Рівночасно з дереворитом художник працює і в офорті. Виконані ним у цій техніці ілюстрації до Гоголевих «Старосвітських поміщиків» дають глибоке зрозуміння не лише самої теми, але й духу доби. Слід зазначити, що окреме захоплення в творчості митця становили книжкові ілюстрації. 

Як майстер книжкових обкладинок та плакатів, що зручно використовує старі українські мотиви, художник зарекомендував себе дуже продуктивно. Створені ним ілюстрації до творів І. Котляревського, М. Гоголя, П. Куліша, В. Стефаника засвідчують вміння митця пройнятися авторським текстом і створювати цікаві рисунки, пройняті українським гумором та відповідною пікантністю рисунку. 

Декоративна графіка, ілюстрація, карикатура – це ті ділянки мистецтва, в яких Микола Бутович проявив себе незрівнянним щодо форми й оригінальності майстром. 

Непосидючий за вдачею і великий прихильник подорожей, людина з природнім почуттям гумору, який легко йшов на контакт з людьми, митець у міжвоєнний період не засиджувався на одному місці – жив і творив у Франції, на Балканах, у Львові. 

Але не можна сказати, що в ці роки він був поза Великою Україною, навпаки, творча активність художника в мистецькому кліматі України органічна і просто таки спадкоємна. Де б не перебував художник, він скрізь і завжди декларував своє життєлюбство, любов до отчого краю. Такі почуття дозволяли йому вириватися з нетрів ностальгії, нудьги і печалі, а радість від спілкування з людьми давала наснагу на творчість. 

З таким складом характеру Микола Бутович відносно безболісно пережив розставання зі старою Європою та перебрався в 1947 році за океан до США. Замешкав у місті Риджфілд-Парк поблизу Нью-Йорка.

На Американському континенті продовжував працювати в царині станкового і монументального живопису, хоча на життя довелося заробляти проектуванням узорів для текстильної фірми. Поряд із тим, не закрився у собі, а підтримував стосунки з багатьма діячами української культури та літератури в еміграції. Належав до Об’єднання українських митців Америки, брав участь у художніх виставках. 

Серія робіт, присвячена думі «Про братів азовських», зайняла головне місце в творчості художника. Митець розробляв її впродовж 1920-1950-х років. Дума розповідає про втечу братів із турецької неволі з міста Азов. 

Для основного варіанту трактування сюжету автор обрав той кульмінаційний момент, коли старші брати з осідланими конями покинули в степу помирати пішого молодшого брата. Художник створив велику серію різноманітних ескізів, графічних і живописних варіантів цієї композиції. 


Картина «Дума про трьох братів азовських»

Картиною «Дума про трьох братів азовських» Микола Бутович був представлений на Міжнародній виставці в німецькому Національному музеї (м. Мюнхен) у 1947 році, де роботи українських художників склали дві третини всіх експонатів і забезпечили неймовірний успіх такого мистецького заходу. 

Окрім занять мистецтвом, залишив по собі значний слід і в літературі. 

Рукописи, які зберігаються в Українській Вільній Академії Наук, своїм створенням датуються переважно 1949-1958 роками. За життя опублікував «Автобіографію» (1956 рік), книжки спогадів «Кадетський корпус» (1959), «Повстання проти гетьмана (Сіра дивізія)» (1959). 

Ще одним заняттям Миколи Бутовича від початку 30-х років було написання епіграм та створення сатирично-іронічних образів багатьох українських письменників, акторів, скульпторів, видавців (С. Литовченка, В. Барки, О. Лятуринської, О. Олеся, Є. Маланюка, О. Теліги, О. Ольжича та інших). Ці епіграми побачили світ вже після смерті автора, але в його рідній Україні – в 1995 році в Києві вийшли друком «Епіграми Бутумбаса». 

Помер Микола Бутович 21 грудня 1961 року, похований на українському православному цвинтарі в Бавнд-Бруку. 

Хоча мистецтвознавці й стверджують, що художник працював у стилі неопримітивізму, що, використовуючи стилістику народної картини і лялькового театру, був спадкоємцем Г. Нарбута, але навіть вони визнають, що Микола Бутович виробив свій власний стиль, у якому форма диктувала правила творчої гри. Він витворив таку картину світу, яка не відвертала людину в замкнутий простір, а наближала її до ствердження моральних чеснот і мистецьких цінностей. Саме за поєднання цих якостей Микола Бутович постає на всю творчу височінь у поєднанні «людина» і «митець». 

Графік-ілюстратор, портретист, карикатурист, пейзажист, іконописець, письменник Микола Бутович завжди перебував у пошуку нових форм, щораз нових технічних способів мистецького вияву. І попри це він був дуже скромною людиною, цурався самовихваляння та «театральщини». Чимало картин митця, які могли б прикрасити не один музей чи приватну колекцію, серед яких автопортрет, портрет дружини, «Щедрик», «Перезва», «Великодня писанка» зберігаються в родині митці і переходять з покоління в покоління… 

Відтак не створивши «пам’ятників самому собі», Микола Бутович, за словами українського журналіста Івана Кедрина, «належить до тих нечисленних творців, про яких можна (і треба) писати в кожному часі, завжди жаліючи, що його вже давно не стало між нами». 

Автор: Тарас Балда, Львів, спеціально для Музейного простору України 

Репродукція картини з сайту http://korners.com.ua