Бродський Лазар Ізраїлевич (1848-1904)

05 вересня 2008 12:07 |

В позаминулому столітті у Києві, можливо навіть всупереч вимогам часу, сформувався прошарок добродійників, що своїми вчинками полегшили життя не одному поколінню киян. Один з них – Лазар Бродський.


Архітектурний вигляд Києва ще й сьогодні зберігає багато прикладів меценатства з боку Бродського. Цікаво як окремі, навіть звичайні кроки цього підприємця сягнули аж двадцять першого століття. Деякі заходи стосувалися єврейської громади, але сьогодні їх результатами користуються усі кияни. 


Цікаво подивитися на коріння роду Бродських. Його походження типове для єврейських громад того часу, що полюбляли жити в Галичині, поближче до Європи. Свого часу Польща приваблювала євреїв привілеями, що їх видавала королівська влада у 14-ому столітті. Після жорстоких хрестових походів євреї тікали з заходу Європи, де їх переслідувала інквізиція. У Польщі, навпаки, ситуація була більш комфортною, тому на сім століть ця країна стала центром єврейського життя. А вже з Польщі євреї прийшли в Галичину.
 


Бродські - широко поширене прізвище. Йде воно від міста Броди в Галичині, де раніше проживало багато євреїв. І серед них - нащадок роду рабина Марк (Меїр) Шор. В середині XIX століття він вирішив переїхати із австрійської Східної Галичини до Російської імперії. Оселившись в українському містечку Златопілля (волосний центр Чигиринського повіту Київської губернії), Шор прийняв нове прізвище за своїм колишнім місцем проживання. Бродськими стали також його сини і онуки - майбутні "цукрові королі". Зрештою багато єврейських вихідців з міста Броди отримували потім прізвище за містом проживання. Серед їх нащадків – поет, нобелівський лауреат Йосип Бродський. 


З енциклопедії Брокгауза і Ефрона виходить, що Меїр був правнуком Олександра Шора — рабина, що жив в кінці XVII століття в Жовкві. У Меїра Бродського і його дружини Міріам було п'ятеро синів — Абрам, Зельман, Ісаак, Ізраїль і Йосип. 


Фінансовий злет знаменитого сімейства почався після того, як Ізраїль Маркович (Мєєровіч) Бродський, наслідуючи приклад графа Олексія Бобринського, присвятив себе молодій на ті часи галузі - виробництву цукру. Втім, багато українських підприємців того часу займалися цукром, що був для України як нафта для сьогоднішніх Еміратів. 


У 1846 році він очолив невеликий цукровий завод в Лебедині, а вже в 1873-му заснував Олександрівське товариство цукрових заводів - найбільший бурякоцукровий трест в Російській імперії. Заводи товариства виробляли свого часу від 15 до 25% всього вітчизняного рафінаду. Місцем проживання Ізраїль Бродський і сини обрали Київ, переїхавши сюди з провінційного Златопілля. 


Досягли успіху в сімейному бізнесі і сини Ізраїлю — Лазар і Лев. На початку 1900-х років вони керували вже шістьма акціонерними товариствами, до складу яких входили 10 бурякоцукрових і 3 рафінадних заводи в Київській, Чернігівській, Полтавській, Одеській, Подільській і Курській губерніях. Цікаво, що брати успадкували від батька не тільки комерційний дар, але і чуйність до суспільних потреб. 


Серед всіх членів сім'ї найгучнішої популярності досяг Лазар Ізраїлевич Бродський. Саме цього мультимільйонера сучасники найчастіше називали "цукровим королем". Зберігся вислів часів революції та громадянської війни, в якому змальовувалися стереотипи тодішнього сприйняття євреїв: «Сахар Бродского, чай Высоцкого, Россия Троцокого».



І трон Бродського з кожним роком ставав все міцнішим. Окрім цукрових заводів Бродський володів солідним мукомельним підприємством (на картинці - елеватор Бродського біля метро "Поштова площа"); йому належав контрольний пакет акцій київського трамвайного товариства; він був найбільшим акціонером товариства міської каналізації. 


Особливу популярність сім'ї Бродських приносила благодійність. Для своїх єдиновірців Лазар і його молодший брат Лев фінансували Єврейську лікарню на Лукьянівці, яку почав будувати їх батько (до речі, вона безкоштовно лікувала і християн; тепер це Обласна лікарня). На честь рано померлого брата Соломона вони заснували початкове єврейське училище з ремісничим відділенням (у будівлі училища на вул. Горького, 69 нині знаходиться Інститут електрозварювання ім. Е. Патона). Кожен з братів побудував по великій синагозі. 


Складною була історія заснування синагоги на вулиці, що зараз носить ім'я Шота Руставелі. Навіть знаменитому магнатові Лазарю Бродському нелегко було відкрити цей будинок молитви. У той час Київ не входив в так звану "смугу осілості" для євреїв (райони імперії, де євреї мали право на проживання), і дозволи на облаштування в місті синагог давав особисто міністр внутрішніх справ. А він не дозволяв євреям будувати культові будівлі ні в центральній частині, ні навіть у віддалених частинах міста. Тому ефектний проект синагоги, розроблений за замовленням Бродського інженером Георгієм Шлейфером, був відхилений губернськими властями. 
                               

        
Можна було тільки пристосовувати для ритуальних цілей житлові або господарські приміщення. І тоді Лазар Бродський і київський рабин Овсій Цуккерман відправили скаргу до Петербургу, в Сенат. До неї вони долучили креслення бічного фасаду синагоги з боку вул. Рогнединської, звідки будівля нагадувала житловий будинок. Зміст скарги був таким: ось, мовляв, збираємося ми пристосувати звичайну будівлю під молельню, а місцеве начальство чомусь не дозволяє... Сенат прийняв сторону прохачів. І в 1898 році, в день 50-ліття Лазаря Бродського, відбулося урочисте відкриття Хоральної синагоги.


Проте діяльність Бродських не обмежувалася лише однією нацією. Завдяки їх пожертвуванням всі жителі міста отримали Перше комерційне училище і дитячу поліклініку на Бульварно-Кудрявській вулиці (нині вул. Воровського), лікарню для хронічно хворих дітей на Парковій дорозі, Троїцький народний будинок (Театр оперети), бактеріологічний інститут в Протасовому яру і багато що інше.


Про необхідність заснування в Києві вищого технічного навчального закладу говорили перед кожними виборами в міську думу. «Батьки міста» неодноразово присягалися, що докладуть всі зусилля до рішення питання, але обіцянок не виконували. За задумом творців, майбутній Політехнічний інститут повинен був мати чотири відділення: механічне, інженерне, хімічне, агрономічне, і готувати фахівців-технологів для крупних промислових підприємств. 


Будувався київський Політех на кошти все тих же промисловців, що виходить, були особисто зацікавлені в підготовці кваліфікованих кадрів. Найбільшу суму пожертвував Лазар Бродський. 


Спочатку було 7 варіантів, де розташувати новий учбовий заклад. Зокрема, розглядали місце на Липках, Подолі і в інших районах Києва, але остаточне рішення було ухвалене на користь Шулявки, тобто там, де університет стоїть і до цього дня. І місця було багато, і промисловість, для якої задумали готувати кадри була поряд.


У той час тут було поселення робочих заводу "Більшовик", який побудували на 4 роки раніше. За легендою, цукрові магнати домовилися з царським урядом про припинення державного контролю над цінами на цей солодкий продукт. У відповідь вони зобов'язувалися спорудити в Києві Політехнікум, який об'єднав би студентів зі всього південного заходу імперії. 


Нещодавно прекрасний парк біля НТУУ «КПІ», що є окрасою проспекту Перемоги, було відремонтовано зусиллями міської влади і справа Бродського отримала гарне продовження. 


Як пише історик Володимир Володько, останньою, вже посмертною добродійною акцією Лазаря Бродського стала допомога в будівництві Бессарабського ринку. Своїм заповітом мільйонер залишив 500 тис. рублів для будівництва критого ринку в Києві за умови, що частина доходів ринку буде йти на утримання Бактеріологічного інституту і деяких інших добродійних установ його імені. Але власті боялися приймати такий дар, бо думали, що обтяжений добродійними зобов'язаннями ринок не приноситиме доходу. Вихід з ситуації знайшли помічники Бродського. 

     
Місто випустило облігації 4,5% позики, їх купили спадкоємці Лазаря Бродського, добродійні виплати йшли як відсотки по цій позиці. Коли ринок почав працювати, на його доходи погашалися облігації, і спадкоємці отримували нові цінні папери, з яких формувалася добродійна субсидія. 


Помер Лазар Бродский у місті Базель (Швейцарія) 1904 року, проте похований був у рідному для нього Києві, на Лук'янівському цвинтарі.


Юрій Корогодський, спеціально для "Музейного простору України"
 

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Грудень 2018

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Листопад | Січень