Мовчанівський Теодосій Миколайович (1899-1938)

Ім’я Теодосія Миколайовича Мовчанівського - представника української культури та науки 20-30 років ХХ століття добре відоме архівістам, археологам та музейним працівникам. Поєднання різних наукових інтересів, серйозне ставлення до вивчення різних за походженням історичних джерел, високий фаховий рівень - все це ставить Т.М. Мовчанівського на рівень дослідників, надбання яких слугуватиме багатьом поколінням науковців. 

Теодосій Миколайович Мовчанівський народився 9 травня 1899 року в родині священика в селі Берестовець Уманського повіту Київської губернії. Навчався в Уманському духовному училищі, а також у Київській та Одеській семінаріях (1913-1918 рр.). Проте духовного сану не прийняв, а присвятив себе громадській та просвітницькій діяльності. 

З 1919 року Т.М. Мовчанівський очолював школу в Берестові, де він організував курси самоосвіти та осередок «Просвіти», а також створив музей при клубі. З 1921 року очолював трудову школу у селищі Краснопілка, де їм також було організовано місцевий музей. Під впливом знайомства з П.П. Курінним, тоді директором Уманської хлоп’ячої гімназії та Уманського краєзнавчого музею, захопився дослідженням місцевих археологічних пам’яток. Завдяки зусиллям Теодосія Мовчанівського у 1924 році було створено ще один сільський музей при Верхняцькому клубі. 

У 1925 році Теодосій Мовчанівський очолював організаційні роботи щодо створення Бердичівського окружного архіву та краєзнавчого музею. З 1926 по 1928 роки працював на посаді директора музею, а пізніше, з 1928 по 1932 рік заступником директора музею з наукової роботи. За його ініціативи територію Кармелітського монастиря у Бердичеві, де розміщувався музей, у 1928 році було оголошено історико-культурним заповідником. 

В ці роки Т.М. Мовчанівський набув досвід роботи архівістом та археологом. Проводячи консультації та контроль, він відвідав 68 установ у місті та в окрузі, де проводив численні лекції та бесіди. За його участі створювалися архівні гуртки та діяла виставка архівних документів. 

У 1926-27 роках Т.М. Мовчанівський брав участь в експедиції під керівництвом П.П. Курінного (на той час директора Всеукраїнського Музейного містечка та Лаврського заповідника у Києві). 

Це були археологічні дослідження Райковецького кургану та могильника на річці Гнилоп`ять Житомирській області. 

У 1928 році проводив археологічні розвідки в селах Юрківка, Вовчинці, Обухівка, Білопольє, Андрущівка, де були зафіксовані пам`ятки трипільської та черняхівської археологічних культур. Поблизу селищ Райки, Ягнятин, Беліловка, Верхнячки були виявлені городища часів Київської Русі. 

З 1929 по 1935 рік Т.М.Мовчанівський, маючи певний досвід археолога, керував розкопками Райковецького городища ХІ-ХІІІ ст., що знаходилось поблизу с.Райки Бердичівського району Житомирської області. 

На той час це городище, що було зруйноване під час татарської навали 1240 р., стало чи не єдиною давньоруською пам’яткою, що була досліджена повністю. Добре збереження культурного шару на дитинці городища та повне його археологічне розкриття дали можливість Т. Мовчанівському отримати матеріал великого наукового значення. Під час розкопок були виявлені залишки укріплень, десятків будівель та майстерень, тисячі стародавніх предметів. Речі знайдені in situ переконливо доводили про високий рівень розвитку давньоруського ремесла та торгівлі. 

За ініціативи Теодосія Мовчанівського для наукової обробки масових знахідок в Інституті історії матеріальної культури (тогочасна назва інституту археології) було створено спеціальний історико-археологічний відділ, куди залучалися фахівці різних галузей: геологи, біологи, хіміки та ін. Здійснюючи наукову обробку матеріалів, Т.М. Мовчанівський зробив лише попередні повідомлення про результати своїх досліджень. 

Пізніше ґрунтовну монографію «Райковецкое городище» було видано В.К. Гончаровим, але на жаль без згадки про Т.М.Мовчанівського. 

Наукова діяльність Т.М.Мовчанівського до середині 30-х років не обмежується лише археологією. Він займається історією католицизму на Україні, вивчає архітектурні пам`ятки Бердичева, допомагає створювати нові сільський музеї. 

З 1928 по 1930 рр. в Бердичівському музеї працювала експозиція з історії монастиря та історії католицизму в Україні. Саме у той час було створено філію музею в селі Погребище. 

Всі музеї, що було створені за ініціативи Т.Мовчанівського були справжніми осередками поширення історичних знань, сприяли вихованню глибокої поваги до минулого рідної землі. Проте найважливішим було те, що їхні колекції складалися із місцевих археологічних та етнографічних матеріалів. 

Особливе місце займала в роботі Т.М.Мовчанівського робота з літературою. Під час відряджень до Києва та Ленінграда, він багато часу працював в бібліотеках. Як досвідченого краєзнавця його запросили до Києва, де Т.М. Мовчанівський працював у ВУАК та викладав в технікумах та на музейних курсах у 1928-1933 роках. 

З 1933 року Т.М.Мовчанівський з дружиною Л.М.Нефедовою та двома синами Георгієм та Володимиром мешкав у Києві, працював в Інституті історії матеріальної культури науковим співробітником та займав посаду вченого секретаря, деякий час очолював відділ слов’янської та давньоруської археології. 

У 1930-1932 рр. він брав участь у розкопках античного міста Ольвії, у 1934 році керував розкопками ІІ та ІІІ городищ у селищі Городськ Житомирської області. 

У 1934-1937 рр. Т.М.Мовчанівський очолював київську археологічну експедицію, працівники якої проводили широкомасштабні дослідження давньоруських міст Вишгорода та Києва. 

Завдяки тому, що розкопки у Вишгороді проводились на значній площі, Т.Мовчанівським були виявлені залишки цілої системи житлових та господарських будівель, розташованих двома смугами вздовж східного краю городища – частини однієї з вулиць давнього міста та залізообробний виробничій комплекс, т.зв. “квартал металургів” Х-ХІ ст. 

Унікальний речовий матеріал з цих розкопок зберігається сьогодні в археологічних фондах Національного музею історії України й Державного історичного музею в Москві. 

До Москви експонати потрапили через те, що у складі експедиції Т.М. Мовчанівського працювали співробітники Державного історичного музею, серед яких були Б.О.Рибаков та Л.А.Голубєва. Пізніше вони оприлюднили матеріали в своїх наукових працях, також не згадуючи імені керівника розкопок. 

Надзвичайно результативними були роботи у 1936-1937 роках, що провела Київська археологічна експедиція ІІМК АН УРСР на місці будівництва художньої школи (сучасний будинок Національного музею історії України по вул.Володимирська, 2). 


Учасники археологічних розкопок Десятинної церкви у Києві. Праворуч стоїть керівник експедиції Т.М. Мовчанівський. 1937 р. 

Матеріали досліджень стали важливими для вивчення ранньої історії Києва та розвитку давньоруського ремесла. Велика археологічна колекція з розкопок Т.М.Мовчанівського у Києві (близько 5 тис. одиниць) зберігається зараз в Національному музеї історії України. 

Колекція вміщує скарб жіночих прикрас ХІІ-ХІІІ ст., вироби з давньоруської косторізної майстерні, уламок великого церковного дзвону ХІІ-ХІІІ ст. та значну кількість речей з садиби Десятинної церкві та Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. 


Церковний дзвін ХІІ - ХІІІ ст. З розкопок Т. Мовчанівського у 1937 р. у Києві. 

Розкопки 1936 року, неподалік від Десятинної церкві, досліджували поховання в зрубі дружинника з рабинею та конем. Цей комплекс відомий багатьом археологам як “поховання № 112”. 

В ньому, крім скелетів, були знайдені срібні дирхеми, скроневі кільця, фібула з довгою голкою, обручка, бронзовий ключ – все, що залишилось у похованні, пограбованому ще у давнину. 

На думку Т.Мовчанівського це поховання надало “важные материалы для изучения конкретных условий и форм появления классового общества в Поднепровье и выясняет роль и место скандинавских элементов в общественных отношениях того времени, иллюстрирует идеологию, технику, искусство”. 

Але цей науковий висновок дослідника не сприймався, не лише у ті часи, але й пізніше. Так, відомий радянський археолог М.К.Каргер, саме за цю думку, відніс українського археолога до “продолжателей буржуазних теорій норманистов-иностранцев”. 

Сучасна археологічна наука підтвердила висновки Т.Мовчанівського щодо скандинавського походження “поховання № 112”. 

Науковою цінністю результатів робіт у Києві стали висновки дослідника щодо планувальної системи міста VІІІ–ХІ ст. 

Під час будівництва художньої школи у Києві (сучасна будівля Національного музею історії України) були виявлені залишки стародавнього рову на Старокиївській горі. Але лише незначну частину зібраного у цей час матеріалу встиг Теодосій Мовчанівський використтати в своїх публікаціях. 

Напружений графік розкопок, пов’язаний з будівництвом «соціалістичного» Києва, наукова обробка напрацьованих матеріалів, робота в секції експедиційних досліджень в ІІМК не були завершені Теодосіем Мовчанівським, а його мрії про оприлюднення всіх своїх наукових висновків та заплановані нові археологічні розвідки, як й багато інших справ – не здійснилися. 

4 лютого 1938 року Т.М.Мовчанівському було висунуто звинувачення за ст. 54-7, 54-11 КК УРСР ( 58 КК РСФСР) у причетності до антирадянської націоналістичної організації, за «подрывную вредительскую деятельность в области науки». 

17 лютого 1938 року його заарештували і відправили до Лук’янівської в’язниці. Про контрреволюційну діяльність в Інституті історії матеріальної культури ВУАН у протоколах свідчень від 10 грудня 1937 року зазначено: «...вся работа Института была направлена так, что главное внимание уделялось вопросам изучения иноземной культуры колонизаторов (маються на увазі дослідження античні міста Північного Причорномор’я В.П.) и совершенно игнорировалось изучение культуры местного населения». Фаховий підхід до вивчення матеріалів, наукове розуміння історичного процесу розвитку, об’єктивна оцінка знайдених артефактів, - все це у діяльності науковців не співпадало з політичними завданнями комуністичного режиму, не відповідало безкомпромісній партійній ідеології. 

Теодосія Миколайовича Мовчанівського “трійкою” при Київському обласному управлінню НКВС було засуджено до вищої міри покарання. 

Вирок виконано 10 травня 1938 року о 23 годині. Лише через десятиріччя замовчування, 12 травня 1971 року, він був посмертно реабілітований. 

Саме тоді в експозиції археологічного музею Інституту археології НАН України було розміщено фото Теодосія Миколайовича Мовчанівського. Воно зайняло почесне місце в галереї вітчизняних археологів. 

До 90-річчя Т.М. Мовчанівського співробітниками Інституту археології НАН України була підготована стаття про археологічну діяльність Т.М.Мовчанівського, де відновлено його авторство багатьох наукових здобутків. 

Місце поховання Т.Мовчанівського було знайдене лише після розкриття документів архіві СБУ стосовно масових поховань у Биківні. З цих документів стало відомо, що з осені 1936 року Биківнянський ліс на північно-східній околиці Києва став “спецзоною для потреб НКВС.” 

Тіла всіх розстріляних у Києві від осені 1936 року до осені 1941 року відвозили до Биківні. Про розстріл Т.М. Мовчанівського подається після 7 травня 1938 року. 

У Биковнянському лісі сьогодні вшановують пам’ять десятків тисяч відроджених імен. Серед них й ім’я Т.М.Мовчанівського, який своє життя присвятив справі виявлення, вивчення та збереження пам’яток вітчизняної археології, історії та культури, справі архівіста, археолога й краєзнавця. 

Автор: Віра Павлова, спеціально для "Музейного простору України"

липень 2008 року