Берлинський Максим Федорович (1764-1848)

Один з перших істориків і археологів Києва, педагог, громадський діяч. Найкращий "гід" Києва кінця 18- поч. 19 ст. 

Народився на Сумщині в родині священнослужителя. Навчався в Київській духовній Академії «с успехом преизрядным»; по закінченні навчання 1786 р. за власним бажанням поїхав до Петербурга викладати в Учительській семінарії, згодом перетвореній на Головний педагогічний інститут. Але петербурзький період був коротким, вже 1788 р. Максим Федорович розпочав викладацьку працю в київському Головному народному училищі – родоначальнику майбутньої славетної Першої київської гімназії (утвореної 1809 р.).

Він викладав низку дисциплін, зокрема географію, політичну та натуральну історію, виконував обов’язки інспектора гімназії до 1834 р., коли в 70-річному віці вийшов у відставку з чином статського радника. Був одружений з Ганною Петрівною Балабухою зі знаменитого роду київських кондитерів.

Протягом 45 років своєї викладацької діяльності Берлинський поєднував її з науковими розшуками на терені історії Києва, археологічними розкопками, природничими спостереженнями та дослідженнями. 1800 р. в Москві була видана написана Берлинським «История российская для употребления юношества». Водночас він працював над кількома історичними різномасштабними сюжетами, серед яких була історія України, історія Києва та його окремих пам’яток, історія окремих установ (зокрема Головного народного училища та ін.). У 1796-1804 рр. Максим Федорович писав «Историческое обозрение Малороссии и города Киева…» Для цього твору проводив розшуки в архіві Лаври та Магістрату, одержавши спеціальний дозвіл митрополита та правителя Київського намісництва. За розпорядженням Олександра I на видання історику було видано 500 руб., але не зважаючи на підтримку декого з сановників і вчених (зокрема В.Г. Анастасевича), видати книжку не вдалося.

1820 р. побачило світ «Краткое описание Киева», яке було складено «на случай высочайшего посещения Киева» за пропозицією «местного начальства» (як писав 1818 р. знайомий чиновник Берлинського у записці на ім’я міністра освіти). Дійсно, Берлинський був відомий як фактично єдиний на той час знавець історії міста, перетворюючись на його офіційного історика. Саме його часто згадували, говорячи про гіда по Києву, високоповажні мандрівники, зокрема І. Долгоруков; М. Лобойко, П. Строєв, П. Кеппен - члени знаменитого гуртка дослідників історичних джерел на чолі з графом Румянцевим.

І сам граф протягом майже десяти років (до своєї смерті в 1824 р.) звертався по допомогу до Берлинського в питаннях з історії Києва та його пам’яток. Від Берлинського Румянцев-меценат першим дізнавався про цікаві знахідки унікальних документів, стародруків і рукописних книг, нумізматичних матеріалів. Адже Берлинський був одним з перших археологів Києва. Це він разом з відомою поетесою, «філософкою» А. Турчаніновою на її кошти проводив розкопки на Старокиївській горі, в Вишгороді та ін. місцях. Чимало знахідок, копій документів потрапляло до колекції щедрого графа Румянцева. Серед них сам Берлинський згадував золоту монету. яку він датував часами Володимира Великого.

Розшуки в монастирських, магістратському архівах Києва давали багато цікавого матеріалу, який Берлинський використовував в своїх книжках і статтях. Цілком справедливо було вказано в одному з рапортів-клопотань, що «когда в Киеве в 1811 году бывшим пожаром истребились некоторые архивы, то едва ли не в одном сем сочинении [«Историческом обозрении Малороссии и города Киева»] остались некоторые документы касательно сего города».

Показово, що коли до Києва прибув митрополит Євгеній (Болховітінов) (це сталося 11 квітня 1822 р.), котрий своїми церковно-історичними працями зробив значний внесок в розвиток київського краєзнавства, зустріч й знайомство з Берлинським відбулися в перший день перебування в місті. Співпраця з митрополитом добре простежується за щоденником Берлинського, з якого випливає, що це був якісно новий етап роботи київського історика.

Хоча висловлювана в літературі думка про існування в Києві наукового гуртка є перебільшенням, безсумнівним є той факт, що в особі митрополита Євгенія київська історична наука отримала певне організуюче ядро. Не випадково саме на 1820-1830-ті роки припадають перші помітні кроки київської археології, низка досліджень про пам’ятки, створення Тимчасового комітету для «изыскания киевских древностей» та ін.

Незважаючи на складні особисті стосунки Берлинського з іншими колегами по історичному цеху, він брав участь фактично в усіх подіях, зокрема, в ініційованих Євгенієм розкопках Десятинної церкви (1823-1824 рр.), діяльності створеного 1835 р. Тимчасового комітету, 1828 р. його було обрано членом Московського товариства історії та старожитностей. Науковий рівень Берлинського-дослідника, його знання історичних джерел, володіння фактологічною інформацією, досвід викладацької роботи, яка вимагала навичок систематизації матеріалу, спостережливість, працездатність – всі ці якості сформували непересічного знавця історії міста, здатного розглядати окремі сюжети й «крупним планом», і на тлі історії країни. Діяльність та публікації Максима Берлинського популяризували історичні пам’ятки Києва, створювали умови для пробудження широкого інтересу до них.

Треба зазначити, що історіографічна доля історика була досить щасливою, його доробок, біографія, документи завжди, в більшій чи в менший мірі, були в полі зору науковців. На початку XX ст. студентом Київської духовної Академії М. Семейкіним була написана ґрунтовна курсова робота про Берлинського, надрукована в «Киевской старине» й окремим виданням. Дещо панегіричний характер цієї праці не може заперечити повноти зібраного матеріалу, ретельного розгляду біографії й діяльності Берлинського.

До постаті київського історика початку XIX ст. зверталися В. Іконников, В. Щербина, М. Каргер. Як зазначають сучасні історики міста, наукові розвідки Берлинського значною мірою не втратили своєї наукової цінності. Без використання його праць не обійшовся жоден серйозний дослідник історії міста - від М. Максимовича та М. Закревського й до М. Брайчевського, П. Толочка, Г. Івакіна та ін. Ознакою визнання наукового доробку Берлинського є низка перевидань його книжок.