Гостинний двір: незаспівана пісня

Минулого четверга мене було запрошено до комітету ВР з питань культури і духовності на слухання, присвячені збереженню Гостинного двору та деяких інших пам’яток Києва. Спочатку, коли я дізнався про цей захід, я відчув певне піднесення, адже подібних заходів комітет не проводив, якщо не помиляюся, аж з IV скликання. Але самі ці слухання справили враження повного сумбуру та безладдя, й тут мої оцінки повністю збігаються з думками Олексія Копитька. Лише додам, що не варто відволікати зайняту людину від важливих справ (це я про себе!) та запропонувати їй – тобто, мені – підготувати виступ, а потім про це забути. А йдеться не лише про мій виступ. Я би з більшою зацікавленістю почув думки того ж Ігоря Луценка від руху «Збережи старий Київ» (він, як мені відомо, теж готувався), замість чисельних вигуків, рефлексій та відвертого хамства з боку незрозумілих «представників громадськості».

Але час змарновано і, щоб остаточно не розписуватися у власному марнотратстві, я вирішив оприлюднити деякі свої тези стосовно ситуації навколо охорони пам’яток Києва, взявши за основу той самий Гостинний двір. Зізнаюся – далі буде певне самоповторення, оскільки на цю тему я висловлювався і раніше.

«Варвар – це не тільки чужа істота, варварство є також природним духовним станом. А отже створіння, яке називається варваром, є неповноцінним, імпульсивним, брутальним, агресивним, а також слабким і нерозумним, віроломним та брехливим».

Ів Альбер Дож

I. Чи було Гостинний двір дійсно знято з обліку?

Скандал навколо Гостинного двору загострився коли в серпні 2011 року постановою Кабінету Міністрів № 1380 цю пам’ятку було виключено з переліку, затвердженому ще постановою Ради міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970.

Але апелювання до постанови 1963 р. є свідченням повної некомпетентності чиновників Мінкультури, бо в 1979 році до цього документу були внесені зміни та доповнення. Причому зміни ці внесли не у вигляді додатків – було оприлюднено новий (!) перелік пам’яток. Тобто Рада міністрів УРСР прийняла нову редакцію списку у вигляді Постанови від 06.09.1979 № 442. Цей документ і зараз є чинним, його розміщено на офіційному сайті Верховної Ради України і кожен, хто бажає може переконатися, що під № 872 там перебуває пам’ятка містобудування і архітектури – Гостинний двір.

Тому я дуже раджу і рекомендую комітету ВР з питань культури і духовності негайно отримати від Мінюсту офіційне письмове підтвердження чинності цієї постанови.

II. Куди зник «предмет охорони»?

Головною тезою тих, хто заперечує Гостинний двір як пам’ятку, є відсутність у цьому об’єкті предмету охорони, тобто характерної властивості, що становить його культурну цінність. Попросту це можна звести до популярної фрази з п’єси Булгакова: «кричат, что царь ненастоящий».

Термін «предмет охорони», та пов’язані з ним «зменшення предмету охорони» або «втрата предмету охорони», виникли у законодавстві України з 2004 р., коли до закону «Про охорону культурної спадщини» були внесені відповідні доповнення. До цього часу законодавство такої дефініції не містило взагалі.

Українські закони зворотної сили не мають. Таким чином, втрату предмета охорони можна розглядати виключно з того дня 2004 року, коли було опубліковано закон. А все, що відбувалося з пам’яткою, чи то за десять років до того, чи навіть ще за день до його прийняття, суті питання не стосується, а має суто історіографічне значення.

З будівлею Гостинного двору протягом 2004-2012 рр. ніяких катастрофічних перетворень не відбувалося, отже всі розмови про втрату предмета охорони безпідставні.

III. Як треба виключати пам’ятки з реєстру (частина І, власне Гостинний двір)

Закон України не передбачає – взагалі не передбачає! – такої форми вилучення пам’ятки з обліку, як скасування розпорядчого документу. Таке може відбутися лише за рішенням суду, якщо цей документ було прийнято з порушенням законодавства. Ніякого подібного рішення, як відомо, не існує. Отже, наслідком постанови КМУ від 15.08.2011 ніяк не може бути виключення Гостинного двору зі списку, оскільки Кабінет міністрів зобов'язаний виконувати закон, але не має права його змінювати. Тобто ця постанова, як протизаконна, не може мати ніяких правових наслідків.

IV. Скільки і яких треба експертиз?

Під час слухань було наголошено, що у справі щодо Гостинного двору фігурують дві протилежні експертизи. Перша була виконана на вимогу Мінкультури, її робила УкрНДІреставрація, а замовила – тобто, сплатила – компанія, що прагне перебудувати Гостинний двір. Ні підставі цього висновку і розпочалися формальні спроби знищити Гостинний двір.

Друга експертиза було  проведено захисниками Гостинного двору. Вона належить до категорії, яку закон визначає як «громадська експертиза з охорони культурної спадщини». Але, на жаль, для органів влади обов’язкового характеру не має.

Звичайно, розбіжності в експертних висновках можуть бути. Втім, коли йдеться про абсолютно протилежні точки зору, можна без вагань припускати певну фальсифікацію. Оскільки в мене накопичилося вже достатньо претензій щодо пам’яткоохоронних експертних висновків, які фігурують на боці Мінкультури, нагадаю про певні формальності.

Експертиза, призначена органом влади, має відбуватися виключно у відповідності до закону. Стандартній експертний висновок складається за схемою: підстава для експертизи – кваліфікація експерта – предмет/об’єкт експертизи – метод експертизи – результат – висновки. Тобто, експертиза має містити необхідний опис об’єкта експертизи, характеристику застосованих методик, повний опис аналітичних досліджень, опис отриманих результатів та висновки. Після цього експерт (експерти) повинні написати: «про відповідальність за недостовірність експертизи відповідно до законодавства попереджений» та розписатися. І від цього моменту експерт несе персональну відповідальність за свої висновки.

Вкотре підкреслюю – експертиза щодо автентичності Гостинного двору ніякого відношення не має до виключення цієї пам’ятки зі списку. Висновок повинен стосуватися лише одного питання – чи втратила будівля Гостинного двору предмет охорони у період між 2004 та 2012 роками.

V. Як треба виключати пам’ятки з реєстру (частина ІІ, Лавра та Софія)

Пам’ятку місцевої категорії – а саме такою є Гостинний двір – можна знімати з охорони лише за умови подання відповідного місцевого органу охорони культурної спадщини. У нашому випадку Головне управління охорони культурної спадщини КМДА цього не робило, себто всі подальші дії чиновників Мінкультури були порушенням закону.

Кабмін має повноваження виключати з Реєстру нерухомих пам’яток України (знімати з охорони) лише пам’ятки національної категорії. На нашій пам’яті таке один раз вже відбулося, коли Постановою від 03.09.2009 р. № 928 Кабмін виключив з Реєстру всі національні заповідники, зокрема Софію та Лавру.

За правилами ЮНЕСКО об’єкти, що входять до Переліку всесвітньої культурної і природної спадщини, повинні мати найбільший національний статус та рівень захисту своїх країн. Сьогодні ані Лавра, ані Софія взагалі не пам’ятки. Будь-який злочин проти них може бути виправданий у суді. А роз’яснення чиновників Мінкультури, що це відбулося начебто через те, що вони були внесені не як пам’ятки, а як юридичні особи – брехня, бо законодавство не визначає заповідники ані як юрособи, ані як установи, а лише як певні території з розташованими на них об’єктами.

VІ. Як можна знищити пам’ятку під гаслом розбудови державності та відтворення духовності

Дещо несподівано на слуханнях виникла тема знищення фундаментів Десятинної церкви шляхом будівництва. Оскільки мракобісся та фанатизм не визнають логіки, відсилаю автора цієї ідеї до епіграфа. Від себе можу лише заявити, що категорично протестую проти спроб змусити мене жити за нормами Середньовіччя! Ще додам задля загального розвитку прихильника «відтворення духовності» – сучасне сприйняття духовності ґрунтується на ідеях гуманізму, які були сформовані постатями вкрай далекими від будь-якої релігійності.

Щодо порятунку Десятинної церкви, я би запропонував таку лінію обговорення.

По-перше, ми повинні визначити загальну мету – це, безумовно, збереження решток Десятинної церкви. По-друге, визначити спосіб цього збереження – або законсервувати та привести до вигляду, що був до початку розкопок, або музеєфікувати. По-третє, визнати, що ані для першого способу, ані для другого ніяких паль – а тим більше 18 метрів завглибшки! – взагалі не треба. Після цього необхідно з’ясуватися з колом експертів (археологів, реставраторів, архітекторів тощо), які сформулюють вимоги та завдання до музеєфікації. Після цього необхідно оголошувати конкурс на проект музеєфікації, але з умовою максимального відсторонення від нього будь-яких чиновників Мінкультури.

VІІ. Загальні враження та підсумок

Усе коло питань, що прагнули винести на обговорення – Гостинний двір та Десятинна церква, Лавра та Софія – має певне спільне коло проблем. На перший погляд воно стосується конкретних чиновників Мінкультури. Це дійсно так, але такий підхід є сильним спрощенням проблеми.

Насправді ми безперервно зіштовхуємося з формальною проблемою статусу об’єктів культурної спадщини. Йдеться про той самий Реєстр нерухомих пам’яток України. Він, нагадую, передбачений законом «Про охорону культурної спадщини». Втім ані сам закон, ані будь-який нормативний документ не роз’яснює – що таке цей Реєстр, який він має вигляд, за якими правилами існує. Саме тому питання, пов’язані з виключенням будь-якої пам’ятки з Реєстру так легко вирішуються чиновниками Мінкультури.

Для порівнянні можу навести Земельний кадастр, існування та форма якого ретельно розписана від самого початку (тобто від Земельного Кодексу) і аж до правил ведення Земельних книг. А ми не маємо навіть відповіді щодо форми Реєстру – це електронний документ чи це якийсь список, а може це таблиця чи купа паспортів пам’яток?

Наступне питання це ведення цього пам’яткоохороноого обліку. Якщо у одному відомстві (Мінкультури) зосередити усі повноваження і щодо прийняття на облік, і щодо охорони, і щодо зняття з обліку, порушення будуть завжди, хоч святих туди призначай! Така сконцентрована монополя прав є системно шкідливою для всієї культурної спадщини.

Саме з цих міркувань я би пропонував профільному комітету ВР наступне:

1. Негайно розробити нову редакцію розділу закону України «Про охорону культурної спадщини» стосовно державної реєстрації об’єктів.
2. Максимально обмежити участь у цьому чиновників Мінкультури.

Останнє я пропоную з двох причин. По-перше, всі проекти законів, що розробляє Мінкультури є законами непрямої дії. Вони передбачають жахливу ієрархічну низку додаткових правових документів у вигляді постанов, положень, розпоряджень, наказів, інструкцій тощо. Розробляються вони роками, але змінюються швидко та келійно. А, по-друге, всі проекти, розроблені Мінкультури це створення правил під себе. Зазвичай вони містять максимум прав для служб цього відомства, але взагалі не містять ані їхніх обов’язків, ані, тим більше – відповідальності.

На мою думку питання обліку пам’яток мають бути максимально захищені законом. Цей процес повинен бути відкритим, публічним, та не містити ніяких двозначностей. Якщо когось з членів комітету зацікавила така пропозиція, я готовий надати власні напрацювання щодо такої державної реєстрації без будь-яких умов. Я лише наполягатиму, щоб їхнє обговорення відбувалося професійно та поза чиновницького кола. Dixi!

Максим Левада