Калита у Музеї Івана Гончара

Подія відбулась

Початок події:13 грудня 2019 18:00

Закінчення події:13 грудня 2019 20:00

Вартість:Вхід – 200 грн. Для студентів – 150 грн. Для Андріїв – вхід вільний.

Адреса:м. Київ, вул. Лаврська 19

Вечорниці – молодіжні зібрання із танцями, співами, забавами та іграми.

Традиція: Зустріч молоді, де знайомилися, спілкувалися, пізнавали одне одного і, як наслідок, одружувалися.

В Музеї Івана Гончара / Лаврська, 19 /

Традиція: Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Винаймали її дівчата, вони ж і розраховувалися за неї. Зазвичай платили хлібом, пшоном, борошном, полотном.

На вечорниці збираються лише незаміжні дівчата і неодружені хлопці!

Традиція: Дівчата відвідували вечірки виключно у своєму селі і трималися переважно одного гурту. А хлопцям дозволялося бути на вечорницях як свого села, так і завітати до сусідніх.

Випікання калити, вивчення колядок, вгадування долі, пісні, ігри, залицяння, кусання калити і танці досхочу.

Традиція: Дівчата пряли, вишивали, співали, ворожили, ліпили вареники. Хлопці заважали дівчатам працювати, залицялися, розповідали небилиці, цілувалися з дівчатами через гребінь.

Забаву правлять: Гурт Щука-Риба (Київ)

До танців грають: Гурт USOrchestra (Київ)

Вхід – 200 грн.

Для студентів – 150 грн.

Для Андріїв – вхід вільний.

Довідково:

Калита – великий круглий корж з діркою у центрі, обмазаний медом або підсолоджений. Тісто дівчата місять разом, починаючи від найстаршої. А щоб хлопці їх дужче любили, калиту робили на воді, в якій заварювали любисток.

Кусання калити – пройшовши фізичні та випробування на кмітливість, отримати дозвіл вкусити коржа, що підвішений до сволока. Призначалися «вартовий» Калитинський і «вершник» Коцюбинський. «Вартовий» мав при собі віхоть, густо вимащений сажею, і охороняв калиту. «Вершник», осідлавши коцюбу чи кочергу, повинен був під’їхати, поговорити з Калитинським і, підскочивши, вкусити коржа, не торкаючись його руками. Якщо Коцюбинський виконував свою роль не посміхаючись, Калитинський його не чіпав. Якщо ж «вершник» не втримався і засміявся, «вартовий» мастив його сажею по обличчю і не дозволяв далі кусати коржа. Укінці калиту знімали зі сволока, розламували на шматки і з великим задоволенням з’їдали.

Попередні | Наступні