Зустріч з художником Михайлом Туровським

У день завершення виставки графіки Михайла Туровського в «Шоколадному будинку» пропонуємо Вам приєднатися до творчої зустрічі з художником, яка відбудеться в Мистецькому центрі «Шоколадний будинок» у п’ятницю 1 червня 2018 р. о 14.00.

«Терзай меня — не изменюсь в лице. / Жизнь хороша, особенно в конце, / Хоть под дождем и без гроша в кармане, / Хоть в Судный день — с иголкою в гортани», — синхронно, на два голоси цитатою з Арсенія Тарковського відповіли на питання про сенс життєвих випробувань Михайло та Софія Туровські. Повернення до Києва, вічного міста, завжди подібно до повернення блудного сина. Часті приїзди не знищили первісне відчуття причетності до свята, батьківського прийняття, віднайдення притулку. 

Колишньому мешканцю Малопідвальної Михайлові Туровському мову метафор та любов до західноєвропейського мистецтва прищепив старший брат Анатолій, який навчив не віддзеркалювати форму, а співчувати їй. Живописці Яким Левич, Тетяна Яблонська (про її царський на той час дарунок — товстий пензлик для акварелі художник пам’ятає досі) та скульптор Михайло Грицюк — люди, здатні піднятися над часом, сформували здатність знаходитися з формою у структурних взаєминах. До розуміння невлаштованості, жаху, відчаю, марності людського буття та його незнищенного одвічного змісту долучив художника великий голландець, коло тем якого відбилося й у шевченкових творах.

Киянин і емігрант, живописець і графік, володар таємниць фаху, Михайло Туровський невтомно працює, створюючи нові небачені роботи. «Поки живий, не варто відкладати пензель», — в його устах це звучить більш, ніж життєствердно. Він здатний малювати завжди і чим завгодно і сумує, коли закінчується експеримент. Опинившись в Амстердамі, він цілує поріг будинку Рембрандта, не втомлюється дивуватися Врубелю і мріє про нові вершини. До того ж, фіксує життя в афоризмі, домагаючись, як в графіці, стислості, найвищої виразності і концентрації думки.

1960 року Шоколадний будинок, де тоді працював Центральний міський палац одружень, поєднав дві долі — для того, щоб трапилося єдине творче життя сім'ї Туровських, життя, схоже на цілий Всесвіт, щоб півстоліття потому кияни могли побачити, а київські музеї прийняти в дар роботи майстра. Є «узел жизни, в котором мы узнаны и развязаны для бытия» (Осип Мандельштам). Для того, щоб це відчути, варто повернутися. Якщо в юності твою роботу прихистив Київський національний музей російського мистецтва і вона (чи можливо це!) розмістилася між Врубелем і Рєпіним, ти станеш художником. Якщо тебе звуть Михайло, а її Софія, — повернення до Києва неминуче.
Майбутнім художникам і небайдужим глядачам допоможе зачерпнути пригорщу ясного і неупередженого ставлення до буття.

Січень 2025