У музеї “Личаківський цвинтар” і досі ховають померлих

Територію Личаківського цвинтаря оголошено історико-культурним заповідником ще 1990 року. Проте оскільки порядок експлуатації закритих цвинтарів належить до юрисдикції органів місцевого самоврядування, то тут і далі ховають. За словами директора музею “Личаківський цвинтар” Ігоря Гавришкевича, в середньому це 150 нових могил на рік.

Нещодавно в землі цього відомого європейського некрополя знайшли вічний спокій композитори Ю.-Б. Яновський і М. Колесса, художники М. Кристопчук і М. Дзиндра, академіки О. Романів і М. Долішній. Хто ж ці люди?

За словами Ігоря Гавришкевича, це “визначні діячі науки й культури нашого краю! Хоч вільних місць на цвинтарі немає, але, за санітарними нормами експлуатації кладовищ, можливі поховання через 20 років. Є місця й на 67-му, 76-му полях. Їх передбачено для колишніх політв’язнів, репресованих борців за волю України, членів ОУН-УПА. За рахунок зрізаних дерев звільняють ділянки на 49-му та 79-му полях. Там також можливі нові поховання”.

Спростовуючи чутки про так звані “комерційні поховання”, Ігор Гавришкевич запевняє, що все відбувається прозоро, легально й …недорого. “Укладаємо угоду з родичами покійного, за якою зобов’язуємося доглядати за могилою 20 років. Середня ціна за таку послугу – 3 тис. грн. (мінімальна може бути й 150 грн., а максимальна – до 20 тис. грн.).

На жаль, 70 відсотків могил на Личакові є бездоглядними. Держава ж, окрім визначних пам’яток історії й мистецтва, яких тут налічують близько 5 тисяч, опікується ще й меморіалами, які розташовані на 16 тис. кв. м. Це: Меморіал воїнів УГА, Личаківське військове кладовище та пагорб Слави.

Проблемою нових поховань є і встановлення на них пам’ятників, які своїм естетичним рівнем мусять відповідати високому реноме цього музею.

За матеріалами Львівської газети.