«МИ СЬОГОДНІ ПРИЙШЛИ ДО ВАС В ГОСТІ, СИВОЧУБИЙ ДІДУ МАКСИМЕ...»

Автор: Музей Максима Рильського | 07 жовтня 2021 16:04 |



16 вересня в Музеї Максима Рильського відбувся черговий, вже 53-й за ліком, фестиваль української поезії «Голосіївська осінь».


За традицією, -  зауважила Вікторія Колесник, директорка Музею М.Рильського і модератора заходу, - починаючи з 1968-го року, наш фестиваль відкривали поетові сини – Георгій і Богдан. Потім це робив онук Максим. І от сьогодні естафету продовжує Назар Рильський – поетів правнук.

- Років п’ять тому, - каже Назар Тарасович, - виступаючи на «Голосіївській осені», Юрій Попсуєнко, перекладач, лауреат премії ім.М.Рильського і давній друг нашого Музею, зачитав свій експромт:

Давно я в Києві живу –

Лук’янівка, Глибочиця...

Та чомусь щоосені

В Голосіїв хочеться!

Двома останніми рядками цього вірша, напевно, міг би сказати про себе кожен тут присутній. Щось магічне є в цьому місці. І особливо це відчувається восени...

Що ж, так і є. Інакше як магією не поясниш дивовижну історію, яка трапилася з 75-річним Борисом Гуко-Кононенком, художником, альпіністом і поетом:

- Ще коли я навчався в школі, - розповідає Борис Іванович, - в мені сформувалася якась відраза до офіційних радянських поетів. І лише у зрілому віці я по-справжньому відкрив для себе дивовижну поезію Максима Рильського, особливо його творчість 20-х років! Коли ж 2018-го я презентував у цьому музеї виставку своїх картин, то підійшов до поетового погруддя (вказує на монумент) і... покаявся перед пам’ятником Максима Тадейовича. І після цього в мені відкрився талант перекладача – за три роки я зробив півтори сотні перекладів!

Ще в позаминулому році виступав на «Голосіївській осені» Сергій Цушко, письменник, перекладач і бард. А на початку цього літа, 10-го червня, його не стало.

Із того самого свинцю

виливають кулі

або виготовляють шрифти –

несучи у світ морок смерті

чи світло знань.

 

Щойно народилась дитина.

В які руки

вона потрапить?!.

Сергій Цушко

Чи не кожен поет, що представляв  «Радосинь», з теплотою і ніжністю згадував керівника цього літоб’єднання, поета і перекладача Дмитра Чередниченка, який відійшов у засвіти 20 серпня, на 86-му році життя.

- Про нас кажуть, - виголошує Григорій Іваненко, поет з Іванкова: - «Ви, «радосинці», всі на нього (Дмитра Чередниченка – В.Ц.) схожі, але всі різні...».

- Чим більше я ходив на «Радосинь», - продовжує Микола Калінін, - чим більше слухав Дмитра Семеновича – тим менше писав сам. Напевно, графоманом був...

- Якось я прочитав гумореску про Леніна, - пригадує Іван Донич, письменник, художник, музикант-мультиінструменталіст, - і Дмитро Чередниченко відразу прийняв мене до літоб’єднання. Відтоді я написав і видав 10 книг! А ще я часто грав для нього українські народні мелодії. Пісню ж «Косарі косять» Дмитро Семенович любив найбільше. 

З цими словами Іван Донич бере до рук якусь оригінальну свистульку, прикладає її до рота і починає грати. А закінчивши, міняє диво-свищика на сопілку-«двостволку» і виконує на біс ще одну мелодію – «Тече річенька невеличенька».

Принагідно зауважимо, що на сопілці цього разу грала ще й поетеса Леся Сінчук.

А поет Сергій Довженко прочитав коротеньку філософську притчу Дмитра Чередниченка, яка підняла усім присутнім настрій:

Бджола чекає,
поки яблуня зацвіте,
Черв’як чекає,
поки яблуко підросте,
Свиня чекає,
поки яблуко упаде –
Кожен чекає свого моменту.

Підсумовуючи сказане, поетеса і літературознавиця Алла Гоцик (Диба) назвала Дмитра Чередниченка «нашим радосинським батьком» і, між іншим, зауважила, що близько ста «радосинців» стали членами НСПУ. А ще пані Алла прочитала дві свої поетичні присвяти - Дмитру Семеновичу і Максиму Тадейовичу. Остання завершувалася так:

 

...Ми приїхали, діду Максиме,

В Вашу хату попід ялинами,

Ми приїхали, діду Максиме!..

Ми, за руки узявшись, бігтимем

Лісом, де Ви пісні складали,

Ми вдихатимем запах квітів,

Про які у Парижі писали.

Даруватимем сонцю очі

І радітимем небу синьому.

Ми сьогодні прийшли до Вас в гості,

Сивочубий діду Максиме... 

І знову модераторка заходу пані Вікторія Колесник запрошувала до мікрофону поетів, і вони читали свої вірші. А дехто, як от бард Анатолій Рибін, виконував свої співані поезії. Одна з них називалася «Запах бабиного літа». От хто б міг (окрім хіба що Вікторії Леонтіївни) передбачити, що саме в день проведення цьогорічного фестивалю воно буде на своєму піку, а вже наступного дня прийдуть дощі й похолодання...

 Але ще тепло і сонячно, і поетичну естафету у статечно-поважних «радосинців» підхоплює молоде і по-розбишацьки креативне творче плем’я із студії ім.М.Рильського, що діє при КНУ ім.Т.Шевченка. Їх привела до Голосієва Мар’яна Шаповал, професорка, докторка філології і давній друг нашого музею. Свої поезії читали Анастасія Дячук («Сонце опівдні зводить судомами...»), Олександра Гришина, Богдан Братусь («Далеко від дому збирали голови зірваних квітів...»), Дмитро Зозуля... Ще кілька років тому Дмитро, уродженець Донеччини, проходив у нас студентську практику, а сьогодні він вже без п’яти хвилин аспірант. І продовжує писати вірші, як видається, під гаслом «Кращі традиції – новаторство»:

...бережися

брудне золото на рухливих пальцях

тягнеться до чистої руки

рефрени на вертлявому язику –

отруйна кров у теплому молоці

тече й тече

ше-

по-

че-

ще:

 

сьогодні я для вас змія

а завтра ви – моя сім’я

бережися...

(фрагмент вірша Дмитра Зозулі «Серпентарій»)

А далі студентський гурт-тріо «Хто Де» у складі Мар’яна Кондратюка, Олександра Денисюка і Дениса Ткачівського «запалює» фестиваль молодечим драйвом і несамовитим ритмом новонародженої авторської музики, і вже хтось починає їм підспівувати, а хтось приплескувати-притопувати... І у якийсь момент здалося, що навіть яблуні, посаджені свого часу Максимом Тадейовичем, також підмахують-поскрипують своїм гіллям у такт запальній музиці!..

(...)

Присутній на фестивалі Олександр Борознюк, науковець Літературно-меморіального музею-садиби родини Рильських в селі Романівка, запрошує всіх на святкування 30-річчя музею, яке відзначатиметься 24 вересня. В Романівці. Маршрутки курсують від Київського залізничного вокзалу і підвозять до самісінького музею.

Роман Кухарук, письменник і громадський діяч, одягнений в шорти, вишиванку і солом’яний бриль, попередив, що прочитає дуже довгого вірша, бо надто довго домагався свого виступу. Не встиг я взяти до рук блокнота, як декламацію було завершено. Ось цей «довгий» вірш:

Не виривай невимовне:

Поки воно в тобі –

Воно твоє! 

53-й фестиваль «Голосіївська осінь» завершився, але учасники і гості не розходяться, продовжують спілкуватися і смакувати фірмовим «сухим варенням» (яблучними цукатами), приготовленим за родинним рецептом Рильських.

Висловлюємо щиру вдячність усім гостям, що завітали на фестиваль, і всім поетам, які читали свої вірші. А це:

Надія Чорноморець, Ольга Ольхова, Тетяна Петровська, Валентина Кацан, Леся Сінчук, Геннадій Горовий, Сергій Довженко, Алла Гоцик (Диба), Анастасія Дячук, Олександра Гришина, Надія Кир’ян, Богдан Братусь, Ольга Довгоп’ят, Борис Гуко-Кононенко, Микола Калінін, Євген Версацький - Верхградський, Віра Свистун, Роман Кухарук, Фаїна Прус, Іван Донич, Григорій Іваненко, Анатолій Рибін, Дмитро Зозуля, Ірина Плюсніна та інші.   

Окрема подяка звукорежисеру Андрію Чезганову (також поету) за бездоганний звук на фестивалі. А також співробітникам Музею М.Рильського за чудову організацію заходу.

До зустрічі на «Голосіївській осені – 2022»

 

Віктор Ціон,
провідний науковий співробітник
Київського літературно-меморіального музею М.Рильського

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень