Декілька слів про абстракціонізм, або Особливості живописної мови Оксани Журавель (Надєждіної)

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 23 липня 2021 08:12 |

Абстракціонізм – одна з найдивовижних і загадкових течій в сучасному образотворчому мистецтві. З’явившись на початку ХХ століття як мистецька відповідь на виклики нового техногенного часу, означеного неймовірними відкриттями у фізиці, хімії, математиці, появою психоаналізу Фройда, археологічними дослідженнями стародавніх культур і світів минулого, вірою в досвід окультних наук, ставши локомотивом авангардного мистецтва, абстракціонізм і нині не втрачає своїх послідовників, розвиваючись у все нових і нових формах, знаходячи своє втілення у широкому спектрі від традиційної живописної картини до застосування новітніх технологій електронних відеоінсталяцій.

На офіційному сайті художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна розгорнуто персональну виставку «Абстрактні сентенції Оксани Журавель (Надєждіної)», яка яскраво презентує творчість знаної української мисткині. Оксана Журавель (Надєждіна) - член Національної Спілки художників України(2000), лауреат обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «новітні спрямування» (2012) та І-го міжнародного триєнале живопису «В краю сірих перлин» в рамках Всеукраїнського проєкту-конкурсу Національної Спілки художників України «ART-NOVA» (2021).

Значнний вплив на формування її мистецької мови мала творчість батька - народного художника України Михайла Надєждіна. Нонконформіст хвилі шістдесятництва, яскравий представник мистецтва андеграунду радянської доби він передав Оксані особливе чуття живописного простору та серйозне усвідомлене ставлення до мистецтва - як інструменту вивчення реальності та засобу самопізнання, картини - як декларування ідей власної особистості. Від батька походить і її захоплення колоритом, як способом формування і розширення простору.

Саме простір, космізм з його безмежністю абсолютних величин, безупинністю глибинного руху є однією з головних ознак, яка виділяє твори Оксани Журавель з загального масиву художників-абстракціоністів нашого часу. Вона не женеться за яскравістю кольору чи відвертою декоративністю. Вивчаючи свого часу творчість Василя Кандинського та Казимира Малевича, чому, до речі, сприяло і навчання в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури в Київі на факультеті історії і теорії образотворчого мистецтва, беручи від них окремі теоретичні постулати, вона вписує їх в кордони власного світу, формуючи особистий, неповторний контент, в якому живописна емоція є невід’ємною частиною розумової ідеї, створюючи своєрідну сентенцію-думку, реалізовану матеріально в межах художнього полотна. Хоча чому в межах? Адже саме цих меж - меж реальних форм -художниця і бажає позбутися. В той же час її твори - не ілюзія, не фантазія, а саме реальність того, що важко усвідомити – почуттів, швидкоплинності миттєвої ідеї. Це - як музика, яку ми чуємо, але не можемо ухопити рукою чи спробувати на смак, вона, як кажуть, «ллється», що до речі, також досить абстрактно, вона існує, існує як факт. Так і твори Оксани - факт творчої реалізації, підтвердження художньої реальності, так би мовити, реалізм абстракціонізму.

Не випадково відомий мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України Олексій Роготченко в своїй статті «Реалістичний нереалізм родини Надєждіних» зазначає: «Оксанин живопис – асоціативний, витончений, філігранний у переходах світла і тіні, кольору і кольорових сполучень». А доктор мистецтвознавства, професор, дійсний член Академії мистецтв України Олександр Федорук, аналізуючи її мистецькі доробки констатує: «Твори Оксани межують з традицією нефігуративного малярства. Її живописно-колористичні імпровізації «Пісня», «Окрема кімната», «Композиція», «Майже вихід» - барвисто утаємничені, наснажені архітектонікою кольору. Вони – неначе відбиток миттєвих переживань, спроба втілення абсолюту дієвості руху і матерії. У них наявно відчутні мотиви первообразів української культури».

Також значну роль у творчості художниці відіграє педагогічна діяльність. Працюючи викладачем спочатку в Кіровоградській дитячій художній школі імені Олександра Осмьоркіна (нині місто Кропивницький), а згодом, зі зміною родинних обставин, художньому класі Таращанської музичної школи, вона не лише ділиться з своїми вихованцями творчим досвідом, викладаючи основи образотворчості, але й сама отримує нові знання.

Адже в нарощуванні живописного процесу найважливішим є практичний досвід. Дотик пензля до полотна часто диктує сам шлях картинного зображення, підказуючи художнику подальший рух. Фарби її палітри ніколи не мовчать, вони ведуть постійний діалог з художницею - то допомагаючи в освоєнні простору, то виказуючи спротив. «Мої рідні часто говорять, дивлячись на картину, над якою я працюю, що вона вже закінчена, що я даремно переймаюся, але я відчуваю недосказаність, недозавершеність розповіді і тому продовжую працювати», - зізнається Оксана Журавель.

Слід зазначити, що в творах початку 2000-х років художниця, використовуючи авторську техніку, близьку до левкасного живопису, досягає глибокої гармонії тону і кольору, розкриваючи природний світ колориту. А зараз вона втілює свої творчі ідеї в олійному живопису на полотні. Її сучасні роботи набувають більш виваженого, аналітичного характеру, який частково диктує і сама класична техніка. Об’єднуючи внутрiшню емоцію та свідому ідею, вона створює нові потужні поля мистецької силової напруги, що захоплюють свідомість своєю таємничістю та художньою переконливістю абстрактних сентенцій.

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвоознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький