Про що співає душа художниці? Віддзеркалення в живописі Лариси Лукаш

Усі ми діти свого часу, своєї доби. І, хочеш, не хочеш, це стосується – і світоглядних засад, і мистецьких та літературних вподобань, і моди на одяг… Чи завше слово провінційність вживалося в негативному смислі? Нібито провінція, - це якась відстала від сучасності оаза, наявність якоїсь містечковості… Певен, що ні.

Ось до прикладу, широко знаний американський письменник В. Фолкнер наголошував: «… мистецтво переважно провінційне, тобто воно має коріння безпосередньо у визначеному столітті і в певній місцевості». Він вважав, що «Король Лір» і «Гамлет» не могли бути написані ніде, окрім як в Англії за царювання королеви Єлизавети, а «Мадам Боварі» могла бути створена тільки в долині Рони в ХIХ столітті….

І навздогін думка В. Кандинського зафіксована у відомому есе «З приводу духовного в мистецтві»: «Кожна епоха отримує власну міру творчої свободи. Навіть найталановитіші генії не можуть перестрибнути кордони цієї свободи».

Хаос і матерія – щільно, взаємно переплетені системи. Навіть найбільш світлі особи є уражені до певної міри продуктом хаосу. Мислення також є результатом взаємодії – порядку, стабільності і хаосу. Особливо важливо (!) – мусимо вибирати: стати будівничим, конструктором, або руйнівником (деструктором). ВИБІР ШЛЯХУ, він постає раніше чи пізніше перед кожним… Лариса Лукаш, відома полтавська мисткиня, цей вибір  зробила давно. Послухаймо: «Для людини велика радість мати роботу, від якої отримуєш задоволення. Сюжети моїх творів прості та наївні, але вони про те, що співає душа: квіти, звірі, птахи та любов».

«Малювала змалечку, батьки заохочували, купляли олівчики, альбоми. В школі оце захоплення тільки зміцніло. Мій тато, робітник цегельного заводу, дуже любив  працю на землі, рослин і тварин. Пам’ятаю його розповіді про світ рослин, їх назви… Головне, мати бажання досягнути результату, це і підштовхує художника до  творчості. Окрім мистецтва займалася художньою гімнастикою. Спорт загартовує характер людини, і в ньому теж важливий результат…», - розповідає пані Лариса. Здобула вищу освіту, закінчила Львівський поліграфічний інститут імені І. Федорова, студіювала книжкову графіку (заочна форма навчання).

Художницею створено чимало…, в різних жанрах і техніках письма – батик, використовувала методи розпису:  холодний і гарячий; акриловий живопис, взірці кольорової графіки, олійні пастелі, текстильні аплікації, і, навіть - прикраси з бісеру. Ніби трішки з дещицею суму  каже: « Я не сконцентрувалася на чомусь одному, а це мабуть бажано, - займатися чимось одним, в мистецтві також, та прагнути до досконалості…». Щоб не творила мисткиня, кожна її робота має ознаку - вишуканості, опоетизованості, ліричності, кордоцентризму, пісенності, сентиментальності, так властивої українцям. Тому, зовсім невипадково з’явився ряд картин на основі мотивів пісень на слова І. Котляревського. Серед яких картина «Де ти, милий, чорнобривий?».

Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.

На передньому плані – мальви розкошують у цвітінні, дівчина засмучена, бо не знає коли милий повернеться, а козак десь вже далеко…, хвацько скаче на коні. Ось інша картина - «А я у гай ходила…», - ніч, серп місяця на чорнючо - темному небі, цяточки зірки, дівчина йде босоніж, через плече несе цілий сніп червоних квітів… Ще одна - «Ой, ти вишенько…», - обійми молодої пари, довкола все раює, квітує, напоєне чаром кохання, вишеньки – черешеньки літають в повітрі, квіти ростуть казково – фантазійні… У Лариси Олексіївни навіть цибуля виписана шедеврально і красиво! («Золоті цибулинки»).

Коли кажу: «Уважно вдивлявся, розглядав кожну роботу…». То так все і було… Погляд подібний на промінчик, який відкриває лише частку картини, не у цілісності, тут криється один з аспектів відхилення (викривлення) від зовнішньої реальності… У різні століття мудреці шукали можливості як гармонізувати з реальністю вібрації душі, об’єднати Розум і Свідомість, а щоб розширити рівень свідомості розробляли механізм вмикання у душах ЕНЕРГІЙ ЛЮБОВІ І ГАРМОНІЇ. Ось воно, дуже важливе (!) – енергії любові і гармонії живуть в її творах.

Більш ніж суголосні мотиви багатьох картин Лариси Лукаш  поетичним рядкам Бориса Чіпа (бо ж земляки…):

Тихі верби. Сиві сни.
Промінь стеле світлу нить.
Озоряйся – і вдихни
Вічності забуту мить».

Відтворюючи природні фрагменти кожен маляр пропускає крізь себе величну красу і містичну загадку довкілля. Митцеві варто володіти національним смаком. «Тільки через духовне розуміння естетичного дається мистцеві утаємничене для інших психоетнічне відчуття природи.

Зауважу, що українець Куїнджі є етнічним греком, а росіянин Левітан за походженням єврей. Отож бачимо, як багатолітнє проживання на українському та російському терені і в певному етнічному оточенні пращурів цих майстрів, а згодом і їх особисто психічно адаптувало до сприйняття конкретного екологічного субстрату – соціоприродного довкілля – як свого особистісного національного пейзажу, котрий вони якнайкраще втілювали в живопису, видобуваючи з підсвідомого ностальгійні нюанси глибинного психоетнічного минулого», - В. Сніжко.

Осмислення терену, свого, рідного, є однією з найголовніших рис людськості у формуванні мітогенези. Все живе окриває свою територію, рослини, тварини. Осягає (осмислює) терен тільки людина, і не обов’язково сучасна… У кожної національної спільноти є своя, оригінальна ідеологія терену. Якщо губиться цей спадок, то народ буде окрадений, обмежений духово. Дуже вдало прорік той же В. Сніжко: «Бо мудре творіння Творцем – мистцем Всесвіту залишило місце і для особистісного оригінального творення мудрої краси кожним етносом окремо». ІДЕОЛОГІЯ ТЕРЕНУ, національна утаємничена формула…

Втрата сакральних зв’язків міту у свідомості і життєдіяльності сучасного суспільства зруйнувала збалансованість, налагодженість усієї системи: ЛЮДИНА – ПРИРОДА – СУСПІЛЬСТВО – КОСМОС.

Для того щоби наважитися діяти у важливій ситуації правильно для людини, треба  походити в діброві, для розв’язки якоїсь мистецької загадки - у гаю або біля водойми, осокори позитивно впливають посиленню зосередженості в собі…

Хто з любов’ю, пам’ятливо, не забуває – звідки він походить, як він (вона) став тим, ким є, цим самим висловлює вдячність за  факт власного буття. Історія роду, свого міста чи села, стає твоєю історією. Душа  роду – народу стає твоєю душею. Наше існування не  випадкове, а є історією спадкоємності… Життя – дар….

«Цінуйте кожен день і кожну мить,

Садіть дерева і квітчайте хати», - з вірша Г. Дениско «Світло зорі незгасної».

Андрій Будкевич (Буткевич),
історик мистецтва, брендолог. Керівник «ЛЕЛЕГ – 4» (Лабораторія експансії латентних експериментів горішнього – 4) і «БУМ» (Брама Українського Мистецтва).

*UA Modna – українська платформа.