Музей І.Карпенка-Карого. Історія мого життя»

Автор: Музей І.К.Карпенка-Карого; м. Кропивницький | 21 травня 2021 09:51 |



13 грудня 2020 року виповнюється 115 років від дня народження Андрія Юрійовича Тобілевича – засновника державного заповідника-музею Хутір Надія, заслуженого діяча культури України, онука славетного драматурга І.К. Карпенка-Карого (Тобілевича).


Він був борцем за збереження пам’яті про видатних предків. Вважав це обов’язком і боргом перед батьками, перед культурою свого народу, перед минулим і майбутнім. Постійно повторював: «Відродження Хутора Надії – історія мого життя».
   
За спогадами сучасників, Андрій Тобілевич був цікавою і непересічною особистістю, мав сувору вдачу і крутий, непримиренний характер. Його любили і недолюблювали, поважали і боялися, але ніхто не міг з ним не рахуватися.
   
А.Ю. Тобілевич народився 1905 року у селі Миколаївка (нині Кропивницького району Кіровоградської області). Був старшою дитиною в родині Юрія Івановича Тобілевича та його дружини Наталії Всеволодівни. З раннього дитинства Карпенків онук жив в атмосфері творчості, дискусій, спогадів про знаменитих родичів, чиї імена довічно вписані в історію української культури. Навчався в Єлисаветградському педагогічному технікумі разом з відомим українським письменником Тереном Масенком. У 1929 році закінчив Київський агрономічний інститут. Незадовго до цього одружився з Євдокією Полудень. Після навчання працював у селі біля рідного хутору агрономом.
   
Андрій Юрійович дуже швидко зрозумів, що крім нього немає кому займатися впорядкуванням дідового обійстя. Радянська влада у той час мала намір влаштувати на Хуторі Надія комуну. Боротися з малоосвіченими комісарами не було ніякого сенсу, тож він збирав залишки дідової спадщини і відвозив її до сільради в сусідню Миколаївку.
   
Поставивши крапку на першій спробі створити на хуторі музей-заповідник, Андрій Тобілевич змушений був поїхати на довгі роки з Єлисаветградщини на Донбас. Там скромного вчителя-агронома застала  Друга світова війна, яку Андрій Юрійович закінчив у званні лейтенанта. Серед його бойових нагород – медалі за визволення Сталінграда, Румунії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини.
     
Клопотатися про збереження хутора Андрій Юрійович розпочав ще будучи на фронті.  У 1942 році у місцевій пресі з’явилася інформація про те, що А. Тобілевич – один з ентузіастів створення  музею І.К.  Карпенка-Карого. У листах із фронту до брата Назара     Повернувшись з війни, онук Івана Тобілевича розпочав неймовірно важку битву з міністерством культури та урядом республіки за здійснення своєї мрії. З його ініціативи до вирішення справи залучалися десятки письменників та громадських діячів: П.Загребельний, С. Плачинда, І. Козловський, О. Корнійчук, М. Бажан, М. Рильський. Проте для остаточного її розв’язання потрібно було ще десять років. Це були особливо складні роки. Доводилося виходжувати кожне деревце, розшукувати експонати для майбутнього музею. Поки тривали чиновницька тяганина та довге мовчання, Андрій Юрійович іноді доходив до відчаю. У листі до брата Назара від 8 березня 1946 року він пише: «Третя година ночі. Тільки що закінчив читати спогади діда Панаса та й сидю замислившись. Виринули спогади про діді Івана, тата. Згадались дитинство на цьому хуторі, наше життя на Знам’янській вулиці. Як мені тепер надзвичайно стало боляче дивитися на цю пустку, на руїни хутора, якого любив дід, тато і до якого мимо нашої сили тягне нас з тобою. Зруйнував остаточно хутір німець. А скільки руйнацького зусилля приклали до цього наші «вдячні» земляки. Ще в 1919-1920-х роках рознесли вщент все, що було в хаті…».
   
А.Ю. Тобілевич із гідним пошани завзяттям відроджував дідову садибу. Стукав в усі двері, оббивав пороги місцевої і республіканської влади. Крапку у справі про відкриття музею було поставлено лише після публікації в «Літературній газеті» ґрунтовного і гнівного листа «Может быть довольно изучать?» (28.04.1956), підписаного М. Рильським, А. Тобілевичем та науковцем Л. Стеценком. Автори, обґрунтовуючи нагальну потребу створення музею, наголошували на тому, що хутір був своєрідною Меккою української театральної культури.
   
1 серпня 1956 року Рада Міністрів Української РСР прийняла Постанову № 908 «Про створення заповідника і музею І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) на Хуторі Надія». З 1962 року почалося активне впорядкування садиби драматурга. 5 серпня 1969 року виконком обласної Ради депутатів трудящих розглянув «Питання державного заповідника і музею І.К. Карпенка-Карого на «Хуторі Надія».
   
1969 року відкрито музей і пам’ятник І.К. Карпенку-Карому, а наступного року Хутір Надія вже приймав перше свято театрального мистецтва, яке згодом отримало назву «Вересневі самоцвіти» і статус Всеукраїнського. У 1970 році Карпенкова садиба стала місцем проведення Тижня української літератури. Господарі приймали величезну делегацію  письменників України. Олесь Гончар висловив уклінне спасибі усім кіровоградцям за збереження священної для кожної культурної людини садиби І.К. Карпенка-Карого. Саме тоді за ініціативи Андрія Юрійовича відбулася урочиста акція – висадження молодих дубочків, щоб продовжити славну традицію корифеїв.
  
А. Тобілевича відзначало постійне і невтомне прагнення зберегти культурну спадщину своїх предків. Андрій Юрійович опікувався долею будинку І.К. Тобілевича у Кіровограді (нині – м. Кропивницький). У листі до секретаря Кіровоградського обкому КПУ А.І. Погребняка, він писав: «Вельмишановний Анатолію Івановичу! У мене болить душа за будинок Тобілевичів у Кіровограді (вул. Тобілевича, 16). Бібліотека імені І.К. Тобілевича, яка займає цей будинок і сам будинок та подвір’я вкрай занедбані. Цей меморіальний будинок  заслуговує кращої долі. Адже в свій час він був центром політичного, громадського та культурного життя давнього Єлисаветграда. Це реліквія нашої культури, по суті, республіканського значення». А.Тобілевич наголошував, що цей дім пов’язаний не лише з ім’ям Тобілевичів – корифеїв українського театру (І. Карпенко-Карим, М. Садовським, П. Саксаганським, М. Садовською-Барилотті), а й з ім’ям М. Кропивницького, П. Ніщинського, М. Старицького, М. Лисенка, М. Заньковецької, О. Михалевича, М. Федоровського та інших. «Я вже давно плекаю ідею відселення з того дому бібліотеки і після відповідної реставрації і дому, і подвір’я, створення в ньому музею. В такий спосіб ми гарантовано збережемо для нащадків в первісному вигляді дім Тобілевичів-корифеїв…».
   
З гідною подиву наполегливістю Андрій Юрійович також втілював у життя ідею створення музею М.Л.Кропивницького у Кіровограді, у будинку-особняку на колишній вулиці Болотяній (за радянських часів – Пролетарській), який належав родичці М. Кропивницького М. Зайковській.
   
З будинком пов’язаний 20-річний період найактивнішого творчого життя М. Кропивницького. «Цей дім повинен мати статус вітчизняної реліквії української культури, статус пам’ятника культури всеукраїнського, республіканського значення. І те, що до цієї реліквії нашої культури немає навіть місцевого екскурсійного маршруту, занедбаність і самотність дому цього, відсутність бодай меморіальної дошки, - не робить нам усім честі!», - наводив все нові і нові аргументи на захист своєї ідеї Андрій Юрійович.
   
Не зважаючи на численні заслуги, представники влади довгий час залишали поза увагою скромну постать  Андрія Юрійовича. Лише у 1976 році йому було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури УРСР». А. Тобілевич так прокоментував цю подію: «Нарешті сталося. Це перемога Світла над Темрявою, це перемога над філістерами, культуртрегерами всіх мастей не лише моя, а Громади, яка негласно вже давно присвоїла мені почесне звання, але потрібно було 30 літ, щоб це звання стало гласним».
   
Ще за життя Андрій Тобілевич розпочав кропітку роботу у питанні відзначення сторіччя театру корифеїв, для чого залучав знаних митців – члена-кореспондента АН України Євгена Кирилюка, професора Андрія Незвідського, голову комісії з питань культури у Верховній Раді УРСР Георгія Майбороду та багатьох інших. Цій події надав такого розголосу, що його було почуто аж в ООН. Комісія ЮНЕСКО дату заснування професійного українського театру (27 жовтня 1882 року) включила у свій календар знаменних дат і вона відзначалася в усіх державах світу – членах ЮНЕСКО.
   
Андрія Юрійовича не стало 3 листопада 1979 року. Його поховали на Карлюгівському кладовищі, поруч з могилами І. Тобілевича та М. Садовської-Барилотті. До 100-річчя від дня народження А.Ю. Тобілевича  на будинку І.К. Карпенка-Карого встановили меморіальну дошку з написом: «Заповідник-музей І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія засновано у 1956 році з ініціативи його першого завідувача, онука І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого) Андрія Юрійовича Тобілевича (1905-1979).
   
У літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого зберігаються автографи А.Ю. Тобілевича: вітальні листівки, копії листів Андрія Юрійовича до видатних діячів культури, зроблені для письменника і педагога М.К. Смоленчука та головного архітектора міста А.Л. Губенка, путівники по Хутору Надія з дарчими написами. «Останній із могікан», «Домовик Хутора Надія», «Зубр Карпенко-Карівської оселі» - саме так підписував Андрій Юрійович численні листи, адресовані письменникам, журналістам, акторам і взагалі людям, небайдужим до історії та культури свого народу.
   
Значну частину особистого фонду А. Тобілевича становлять світлини, на яких він зображений з відомими діячами культури, письменниками, акторами. Фотокартки були подаровані музейникам літературознавцем Миколою Смоленчуком та заслуженим діячем мистецтв України Іваном Казнадієм, з якими Андрія Юрійовича пов’язували теплі і приязні стосунки.
   
Незважаючи на перепони та нерозуміння, він разом з однодумцями все ж досяг своєї мети: на сьогодні ми маємо справжні культурні пам’ятки у нашому краї – міські музеї літературно-меморіальний І.К.Карпенка-Карого та меморіальний М.Л. Кропивницького, а також унікальний для всієї України заповідник-музей І. Тобілевича (Карпенка-Карого) Хутір Надія.
   
Усе подвижницьке життя А. Тобілевича пройшло у невтомній праці. Заради вічної пам’яті історії.
   
З віртуальною виставкою «Заради вічної пам’яті історії» запрошуємо ознайомитись на сайті музею.

Тетяна Ревва, науковець
літературно-меморіального музею
І.К. Карпенка-Карого
міста Кропивницького

 
Юрій Іванович Тобілевич –
батько Андрія Юрійовича Тобілевича
Поч. ХХ ст.
 
Батьки А.Ю.Тобілевича. Хутір Надія
1904
 
Андрій Юрійович Тобілевич. Хутір Надія
1929
 
А.Ю.Тобілевич (крайній ліворуч), драматург Д.Суптеля,
актори театру ім. М. Кропивницького Ю.Перев’язко, Г.Рябовол,
режисер театру І.Казнадій та ін. на Хуторі Надія
50-і рр. ХХ ст.
 
Від правого краю: А. Тобілевич, М. Смоленчук,
В. Козаченко та ін. Хутір Надія
70-і рр. ХХ ст.
 
А.Ю.Тобілевич з гостями Хутора Надія
2-а пол. 70-х рр. ХХ ст.
7. М. Смоленчук, І. Драч та ін. під час висадження молодих дубків. Хутір Надія. 1970
8. А.Ю. Тобілевич. 1970-і
9. Авторська копія листа А.Ю. Тобілевича. 1976
10. Літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого в день відкриття.
24 вересня 1995 р. м. Кіровоградія
 
М.Смоленчук, І.Драч та ін. під час
висадження молодих дубків. Хутір Надія
1970
 
А.Ю.Тобілевич
1970-і
 
Авторська копія листа А.Ю.Тобілевича
1976
 
Літературно-меморіальний музей
І.К. Карпенка-Карого в день відкриття
24 вересня 1995 р. м. Кіровоград
 

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Листопад 2021

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930     
Жовтень | Грудень