Рідне місто Олександра Осмьоркіна в реаліях, спогадах сучасників та художніх образах

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 03 грудня 2020 08:01 |

Передмова:
    Олександр Осмьоркін – надзвичайний художник. Його творчість викликає захоплення у тих, хто шанує живопис, насичений колоритом і світлом, а ще змістовністю. За картинами митця можна вивчати історію, адже вони зафіксували час, в який він жив, а це понад століття тому. Тож недаремно краєзнавці міста над Інгулом, яке, маючи назву від заснування Єлисаветград, чи не найбільше перейменовувалося і нині є Кропивницьким, зацікавлено вивчають і проводять мистецтвознавчі дослідження творчої спадщини професора живопису Олександра Осмьоркіна. Символічно, що саме напередодні дня народження художника, який ми відзначатимемо 8 грудня,  до художньо-меморіального  музею Олександра Осмьоркіна завітала  наша колега, головний зберігач фондів музею музичної культури імені Кароля Шимановського Олена Классова, яка, до речі, є лауреатом обласної краєзнавчої премії імені Володимира Ястребова, і запропонувала для публікації авторську статтю про єлисаветградський період життя і творчих пошуків Олександра Осмьоркіна.
   
    У кожного митця своє власне бачення навколишнього світу. В 1913 році наше місто, тоді Єлисаветград, відвідав відомий поет Федір Сологуб. Місто здалося йому нецікавим, провінційно тихим, одноманітним. Тоді ж він написав вірша, який було надруковано з таким коментарем:

7 декабря 1913 года. Елисаветград. Улицы.
                            ***
Каменные домики, в три окошка каждый,
Вы спокойно-радостны, что вам пожелать!
Ваших тихих пленников некуда послать.
В этих милых домиках, в три окошка каждый,
Разве есть томление с неизбывной жаждой?
Всё, что было пламенем, в вас теперь зола.
Тихи, тихи домики, в три окошка каждый,
Вам, спокойно-радостным, нечего желать.

    Але, можно було б посперечатися зі знаним поетом щодо тихих будиночків нашого міста з їх тихими жителями, які нічого не бажали. Поет, син холодної Півночі, оспівувач декадансу і символізму, можливо, так і не зрозумів, що таке провінція українського Півдня. За тихими фасадами маленьких будинків вирувало бурхливе життя, а вулицями південного містечка крокували тоді вельми амбітні юнаки, душі яких були переповнені жагою бажань. Навіть тоді, на початку ХХ ст. вони не були «просто» юнаками. Вже тоді вони були особливими. А сьогодні їхні імена говорять самі за себе. Володимир Винниченко, Ігор Тамм, Євген Маланюк, Юрій Яновський, Федір Фойницький, Ісідор Золотаревський, Захар Рибак, Олександр Осмьоркін, Петро Покаржевський, Амшей Нюренберг, Арсеній Тарковський, Генріх Нейгауз, Кароль Шимановський. Юнаки з всесвітньо відомими іменами! А починали вони звідси. Їхніми бажаннями були: Вирватися уперед. Зробити себе. Творити.
    «Феномен Єлисаветграда полягає, можливо, в тому, що жодне повітове місто Росії на межі століть не дало такої кількості талантів», - сказав про наше місто Леонід Вернський.
    Образ міста і його людей складається з маленьких частинок, як картинка з пазлів. Вулиці. Площі. Будинки. Архітектура. Освіта. Виставки. Театр. Музика. Культура. Одне й те саме місто завжди багатогранне. Є затишні зелені вулички. Є місто «парадне», офіційне, з площами, скверами та палацами. «…Ну, а Єлисаветград – просто диво. Я його в старому вигляді чудово пам’ятаю. Особливо Дворцову, Велику Перспективну, плац, театр Елькінда, і, звісно, мій улюблений Інгул!...», - згадував співак Володимир Канделакі.
    Дворцова дійсно була для жителів міста вулицею надзвичайною: «…Від театру Двірцева перетворюється у вулицю-виставку різних архітектурних стилів – від суворого класицизму до модернізму. На вулицях Єлисаветграда з’явилися справжні палаци – мавританські, барокові. Стали популярними будинки, на фасадах яких поєдналися готичні та класичні мотиви, рококо та ренесанс…».
    Наше місто початку ХХ століття так вразило ще одного талановитого земляка – Лева Бронштейна, що він, пізніше, писав: «Жодна зі столиць світу - ні Париж, ні Нью-Йорк не вплинула так на мою уяву, як Єлисаветград з його тротуарами, зеленими дахами, балконами, городовими і червоними кулями на ниточках».
    А один з найвидатніших українських композиторів, наш земляк Юлій Мейтус, теж з гордістю відізвався про місто своєї юності: «Єлисаветград у мої гімназійні роки був затишним, тихим, і я б сказав, «романтичним» містом. Сюди на гастролі часто приїздили відомі музиканти і співаки. Тут був хороший драматичний театр, в якому грали, переважно, українську класику. Жити в цьому місті було приємно і спокійно».
    Також і Софія Русова, відома громадська діячка, згадуючи наше місто в книзі «Мої спомини», відзначала: «Це було тоді одне з найкультурніших міст на Херсонщині…».
    Підтверджуючи славу одного з найкультурніших міст півдня України, наше місто одним з перших започаткувало традицію художніх виставок. Ця традиція розпочалася ще в останню чверть ХIХ століття і продовжилася на початку ХХ-го.
    Гортаючи книгу «Передвижники і Україна», знаходимо в ній: «Багато енергії доклали жителі Єлисаветграда, щоб пересувні виставки не обійшли стороною їхнє місто. В 1876 році передвижники скоротили строк перебування чергової виставки в Одесі і направили її в Єлисаветград. З тих пір передвижники майже регулярно включали це невеличке місто в маршрут своїх виставок». А в листі художника П. Івачова, розпорядника пересувних виставок від 12.12.1882р. до академіка О. Потебні, говорилося: «Єлисаветградці зустріли виставку вельми радісно, дали чудове приміщення в Дворянському клубі, відвідувачів було 2 250 осіб… Більше вимагати не можна з цього маленького містечка… Але в них є при земському реальному училищі чудова рисувальна школа, яка і не снилася Харкову. Учнів 60 осіб. Вчителем академік Крестоносцев».
    Дійсно, вечірня рисувальна школа, або класи, була відкрита у 1880 році при земському реальному училищі. Вона стала тим унікальним навчальним закладом, який закінчили багато майбутніх талановитих художників. Зокрема, її відвідували також майбутній архітектор, «творець» Дворцової, Яків Паученко, а пізніше, вже напочатку ХХ століття, і його племінник, відомий художник Олександр Осмьоркін.
    В 1911 році 19-річний Олександр Осмьоркін вступає до Київського художнього училища. Улітку приїжджає на вакації додому, в рідне місто.  Він живе в будинку свого дядька, архітектора Якова Паученка.  Його будинок – справжній витвір мистецтва, архітектурний шедевр, маленький казковий палац.
    В 1913 році Єлисаветград готувався до участі ще у одній виставці - у I-й художній виставці, що її влаштовувало «Товариство поширення грамотності і ремесел». Молоді художники – Осмьоркін, Нюренберг, Золотаревський та інші мріяли взяти в ній участь разом із знаними художниками більш старшого покоління – Семеном Данишевським, Сергієм Нілусом, Дорою Пржишиховською. Спільно з іншими художниками Осмьоркін працює в майстерні, ходить на етюди, малює з натури, ділиться з друзями творчими планами. Якраз в це літо у місто приїхав Амшей Нюренберг, з Франції повернувся додому Ісідор Золотаревський, який вивчав там скульптуру та нові методи гальваніки. Всі вони готувалися до виставки і їм було що показати. Так, відомо, що І. Золотаревський готувався представити маску художника М. Врубеля, виготовлену в новій методі, та інші роботи. А Олександр Осмьоркін підготував для виставки картину «Монастир», що стає відомо з її каталогу, ксерокопія якого зберігається в експозиції художньо-меморіального музею О. О. Осмьоркіна в місті Кропивницькому.
    В 1912 році молодий Олександр Осмьоркін написав одну зі своїх ранніх робіт, яка також зберігається сьогодні в цьому меморіальному музеї. Це робота «Спиртзавод в Єлисаветграді». Робота невеличка, майже мініатюрна. Стримані фарби, ніжно промальовані найтонші деталі. Манера виконання шляхетна.  Незважаючи на віддаленість перспективи, на полотні чітко вгадуються навіть невеличкі характерні деталі. Робота залишає подвійне враження. На перший погляд сюжет дуже простий, як і виконання. Це пейзаж з видимим об’єктом. Посеред поля, або великого пустиря видніється будівля спиртового заводу. Вдалині, через поле, ледь помітна вузенька стрічка ріки, а далі - як свічки, височіє низка тополь. Але саме ракурс зображення при мініатюрному розмірі об’єкта, досить складний. Художник, а це зовсім молодий художник, ще студент, вдало володіє перспективою. Осмьоркін ніби поділяє полотно на дві частини невидимою лінією. Будівля заводу якраз і є серединою полотна. Завод повернуто фасадом до центра міста, який залишається поза зором глядача. В лівій частині картини залишився центр, вулиця Перспективна, базар, цукеркова фабрика та склади. Можна припустити, що Осмьоркін малював завод приблизно з того місця, де колись був розташований Османський бульвар, а вище – Велика Пермська, від якої завод відділяє той самий пустир на відстані 100-150 метрів. Далі вже йде невидима нам так звана Сінна площа, окружний суд, а вище – вали фортеці. Вулиця Пермська була колись останньою вулицею, яка відділяла місто від його околиць.
    Сьогодні це місце дуже змінилося. Просто під стінами заводу проходить вулиця Михайлівська, яка спускається згори від самої Береславської, і закінчується так званим Кіровським мостом. Тепер це бурхливий центр, де увесь час рухається транспорт. Але… дивовижно те, що біля стін заводу збереглася невеличка оаза «дикої» природи, яка не змінилася з тих часів: стежка, що йде вздовж стіни заводу, яка поросла вербами та очеретом, тоненька стрічка Інгулу, що проходить під Кіровським мостом, який тут дуже звужується, затиснутий берегами.
    Певний час існували сумніви, який же завод в нашому місті з виготовлення спирту, інакше, гуральня, зображено на картині. Невеличке дослідження допомогло внести точність в це питання. При детальному вивченні зображення, чітко впізнається не лише рельєф місцевості, але й характерні контури заводу. Район, в якому він розташований – суто промисловий. І хоча  відомий художник Петро Покаржевський, згадуючи про рідне місто, сказав, що «місто мого дитинства нічим особливим не відрізнялося, хіба що в підручнику з географії говорилося про Єлисаветград, що він славиться лише юнкерським кавалерійським училищем і рогатою худобою…», інші джерела доводять що наше місто було дуже розвинуто в промисловому відношенні.
    На перше десятиліття ХХ століття в Єлисаветграді налічувалося близько 90 тисяч жителів. Економіка бурхливо розвивалася. Спостерігалися пожвавлення та підйом, особливо у сільськогосподарській галузі, адже наш край був і залишається багатим, в основному, сільськогосподарськими угіддями. Саме тому в нашому місті користувалися попитом ті підприємства, які переробляли пшеницю, буряк, соняшник та інш.
    Так, «Адрес-календар» та «Довідкова книга по Єлисаветграду» на 1911 рік інформували про стан промисловості: «В Єлисаветграді нараховується 60 фабрично-заводських великих підприємств з загальним числом робітників більше 4 000 чоловік і сумою виробництва в 15 мільйонів рублів. Вже з цих приблизних цифр видно, що наше місто вже можна з упевненістю приписати до розряду великих торгівельно-промислових міст».
    А довідково-ілюстрована книга «Фабрики, заводи і рудники Південної Росії. Промислові заклади Єлисаветградського повіту Херсонської губернії» (м. Катеринослав, 1911 р.) представляє промисловість Єлисаветграда у вигляді таблиць.  Довідник перелічує всі підприємства нашого міста. Серед млинів, макаронних фабрик, маслобійних заводів, екіпажних майстерень, фабрик цукерок і рахат-лукума, цукрово-рафінадних заводів, тютюнових фабрик, типографій та іншого, знаходимо таблицю «Пиво-медововарені» заводи та винокуренні заводи, або гуральні. Ось, наприклад, серед них - два пивних заводи Герша Зельцера та Генріха Майєра, один завод шипучих вод А. М. Липницького, і два заводи-гуральні. Перший – братів Макеєвих, розташований в центрі, на вулиці Іванівській, а другий – братів Леоніда та Петра Федосійовичів Долинських, розташований по вулиці Михайлівській. В табличці у графі «власник чи управляючий» вказано «власник Леонід Долинський». В графі «що виробляється» вказано «сирий ректифікаційний спирт». В графі «вказати вид двигуна та кількість робітників» стоїть відповідь «два парових котла, 25 робітників». В табличці «найближча до промислового закладу установа, або залізнична станція» стоїть відповідь «станція Єлисаветград південної залізниці, відстань за три версти». Так, поступово цей невеличкий завод, що зображено на картині О. Осмьоркіна, розташований по вулиці Михайлівській, набуває реальних контурів.
    Якщо уважно роздивитися картину, в обрисі заводу, який повернутий фасадом до центру міста, добре проглядається характерна деталь – струнка і гарна декоративна стилізована башта в модерновому стилі, яка виступає як найвища точка будівлі. Вона служила кабінетом адміністрації заводу.
    В цій ранній роботі вже відчувається пошук юного Осмьоркіна свого власного стилю. Рука його впевнено «ліпить» сюжет невеличкими пастозними мазками фарб, немов нанизуючи їх на форму.
  Цікава історія і власників заводу – Долинських. Їхня родина мала багато землі в нашому краї. Четверо братів походили з родини військових. У власності Долинських була значна нерухомість в нашому місті. Окрім заводу, прибуткових будинків, власного будинку в Єлисаветграді, голова підприємства Леонід Долинський володів нерухомістю в невеличкому тоді, у 1913 році, курортному місті Сочі. Його будинок у вигляді замку був окрасою міста. Також у 1913 році він спонсорував відкриття пам’ятника з нагоди             75-річчя заснування Сочі. Пам’ятник цей був дуже цікавий. Він складався з великого якоря і гармат. Під час більшовицької революції усе майно Долинських було націоналізовано. Водночас, спиртовий завод повністю зберігся та залишається характерною ознакою нашого міста, якій притаманна своєрідна «урбаністична» краса.
    В 1911-1912 роках Олександр Осмьоркін створив ще одну невеличку роботу – «Околиця Єлисаветграда». Природа завжди приваблювала митця. Пейзаж був одним з його улюблених жанрів з юнацтва і до кінця життя. Так і ця робота, що експонується також в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна, сповнена своєрідної чарівності, яку неможливо пояснити.  Художник зобразив той час літа, коли природа особливо лагідна і спокійна. Літо в повному розквіті. Можливо, на картині зображений чи-то ранній світанок, або ж, напроти, надвечір’я, сутінки. Бузково-блакитне небо, а під ним тихе плесо води, в якому, як у дзеркалі, відображується хиткий дерев’яний місток, перекинутий через вузеньку річку. Неподалік, праворуч буйно зеленіє діброва. Кольори картини соковиті, яскраві, «відкриті».  Невідомо, де художник писав свою «Околицю». Цей пейзаж міг привабити митця де завгодно. Це могла бути околиця Ковалівки, тому що там є місця, де Інгул звужується до тоненької стрічки в оточенні куп дерев. Це могла бути і Балка, тому що саме там протікає маленька бурхлива Б’янка. Це могли бути й інші райони – Завадівка, Никанорівка, ті, де була вода і подібні місточки. Околиця - це завжди остання вуличка міста, за якою починається український степ.
    Наш відомий земляк, літературознавець Леонід Куценко, писав: «…в долині рівний штиль, але ось долинає якийсь дивний незрозумілий шум, ледь чутний, віддалений свист голого віття на вітру. То над степом співає верховий вітер. А несподівано з-за греблі, з півдня увірветься раптом гарячий подих степового вітру».
    А ще один наш земляк, Олександр Семененко, близький друг дитинства видатного поета Євгена Маланюка, дуже вдало описав саме дух околиць нашого міста на початку ХХ століття: «Щоб відчути своєрідність людини, не досить звичайних біографічних дат. Хочеться ковтнути повітря, яким людина дихала, хочеться очима вхопити фарби неба і землі, як вона їх бачила. Акварелею або пастелею наш гарячий степ не так легко віддати. Може, краще, олійними фарбами…» І далі: «Чорноморський степ підходив аж до центру нашого міста, ступаючи владно через не знищені всеросійською нівеляцією околиці – Мотузянку, Балку, Забалку, Кузні, Закузнями, Чечору…» Ось такими були єлисаветградські околиці в уявленні наших земляків.
    У Олександра Осмьоркіна є ще одна невеличка робота, присвячена нашому місту, яку він також створив на початку ХХ століття. У цієї роботи цікава історія. В 1993 році в нашому місті помер відомий колекціонер  Олександр Ільїн. Його колекція в 1994 році була передана державі, зокрема, багато речей – скульптура, живопис, книги потрапили до фондів обласного краєзнавчого музею. Довгий час в запасниках зберігалася невеличка картина в рамі. Робота була у поганому стані і потребувала реставрації, яка відбулася в Одеській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру.
    Про те, як здійснювалася реставрація цієї картини, яку виконувала художник-реставратор Анна Черешня, детально розповів Павло Рибалко, на той час головний зберігач фондів, а нині заступник директора з обліку і збереження музейних цінностей Кіровоградського обласного краєзнавчого музею під час  заходу «Місто митця» з нагоди 125-річчя від дня народження Олександра Осмьоркіна, що відбувався 1 грудня 2017 року, зазначивши, що повернення з реставрації єдиного у музейній збірці раннього твору художника – мініатюрного живописного пейзажу рідного міста, в якому народився митець, співпало з 10-річчям спільної і плідної праці музею та реставраційного центру України.
    Сьогодні ця живописна робота атрибутована як картина Олександра Осмьоркіна «Єлисаветградський пейзаж», оскільки внизу на полотні чітко виявився підпис художника.
     Відомий краєзнавець Володимир Поліщук, побачивши картину, запропонував для неї іншу назву – «Панорама міста Єлисаветграда», тому що ця назва більше відповідає сюжету, який зображено на картині. Це - пейзаж. Картина невелика - 10,4 на 26 сантиметрів, написана олією на полотні. Судячи із зображеного, художник малював її на високій точці міста на правому березі Інгулу, очевидно, з бастіону Олександра Невського фортеці Святої Єлисавети. Зліва на полотні видніється - будинок Заславського на березі Інгулу, а праворуч від нього видно куполи Успенського собору. Також можна роздивитися Преображенську церкву і по центру картини удалині на горизонті міську водонапірну башту.
    Відомий письменник та мандрівник Олександр Афанасьєв-Чужбинський в своїй «Подорожній записці» у 1856 році, відвідавши наше місто, написав: «Проїздом я відвідав місто Єлисаветград, котре, як за красу, так і переважно за Георгієвський ярмарок, заслуговує уваги… Храми в Єлисаветграді відзначаються не тільки чудовою архітектурою, але й внутрішнім оздобленням…».
    В музеї Олександра Осмьоркіна зберігається ще одна рання картина художника – «Будинок з колонами». В гущі дерев, серед зелені, проглядаються контури великого білого будинку. Класичний портал з колонами та з таким же високим класичним фронтоном нагадує деяким жителям нашого міста обриси Преображенської церкви, яка збудована в 1812 році за проектом архієпископа Василя Никифорова. Але ця робота молодого художника ще потребує свого дослідження, оскільки немає достеменного підтвердження, що це саме Преображенський храм. Картина залишає враження свіжості, піднесеності, якоїсь святковості. Це, можливо, особисте враження, навіяне соковитою зеленню фарб, білим кольором будинку і погожим днем, що зображений на картині.
    Ось таким наше місто початку ХХ століття увічнено в живопису видатним земляком художником Олександром Осмьоркіним.

Олена Классова
головний зберігач фондів
музею музичної культури
імені Кароля Шимановського
м. Кропивницький

 
Олександр Осмьоркін. Єлисаветград
1910-і
 
Єлисаветградське земське реальне училище
1900-і
 
Феодосій Козачинський – керівник Вечірніх
Рисувальних Класів Єлисаветградського
земського реального училища
1900-і
 
Олександр Осмьоркін (1-й праворуч сидить)
з товаришами по студії Олександра Мурашка
Київ. 1913
 
Олександр Осмьоркін
Автопортрет
1912
Полотно, олія
41,5х33
(з фондів художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна)
 
Олександр Осмьоркін
Околиця Єлисаветграда
1910-1911
Полотно, олія
20х34,5
(з фондів художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна)
 
Олександр Осмьоркін
Будинок з колонами
1911
Полотно, олія
31х37
(з фондів художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна)
 
Олександр Осмьоркін
Спиртзавод в Єлисаветграді
1910-1911
Полотно, олія
19х30,5
(з фондів художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна)
 
Сучасний вигляд будівлі спиртового заводу братів Долинських
в м. Кропивницькому на вул. Михайлівській,
який зображений на картині О.Осмьоркіна «Спиртзавод в Єлисаветграді»
 
Олександр Осмьоркін
Єлисаветградський пейзаж
1912
Полотно, олія
10,5х26
(з фондів Кіровоградського
обласного краєзнавчого музею)
 
 
 
Під час заходу «Місто митця» з нагоди
125-річчя від дня народження Олександра Осмьоркіна
в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї

2017
(фото з Інтернет-ресурсу)
 

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Квітень 2021

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  
Березень | Травень