ДЕРЖАВА-КОНТРАБАНДИСТ

Кирило Мизгін, український археолог і нумізмат, який працює в Варшавському університеті, задає риторичне питання – що було би, якби пектораль знайшов не Борис Мозолевський, а любитель з детектором? І сам дає відповідь – ми би їздили милуватися пектораллю не в Лавру, а кудись в Лувр.

«Вже друга колекція Aurum Barbarorum практично повністю з золотих або плакованих золотом наслідувань, виявлених на території України, виставляється на аукціоні Leu (Leu Numismatik) в Швейцарії. Друга !!!» відчайдушно волає наш вчений, якого вважають одним з найкращих у Європі знавців нумізматики римського часу. І він добре знає, якою унікальною є бодай одна така монета, які вивозять та продають фактично вже оптом.

Мова ось про цей аукціон (LINK).

Я більше двадцяти років роблю спроби аналізувати тему нелегального обігу археологічних предметів та запропонувати щось, що покладе край незаконним розкопкам. І зараз можу зробити певний висновок – систему побудовано і поки в країні не буде вичерпано археологічного ресурсу, нічого не зміниться. А відбувалося все так:

1. Перший етап (приблизно 20 років тому) – публічна поява приватних археологічних колекцій. Схвальна реакція професійного середовища – публічні подяки, прохання все публікувати, навіть, плани співпрацювати.

2. Другий етап – розмежування колекціонерів і науковців, взаємні звинувачення, структуризація незаконного пошуку та ринку, повна індиферентність виконавчої влади, перші спроби законодавчого регулювання, легалізація у вигляді норми закону про обов’язковість реєстрації археологічних предметів «незалежно від форми власності», невдала спроба введення ліцензій на пошук та продаж.

3. Третій етап – масова доступність детекторів металу, остаточне формування внутрішнього ринку, перші спроби продажу за кордоном, повна бездіяльність як влади, так і професійного середовища.

4. Четвертий етап – єдина спроба законодавчого врегулювання (законопроект № 2616 LINK). Унікальний випадок, коли влада дала команду підтримати проект опозиції. Прийняття було зірване професійним середовищем (ІА НАНУ та САУ) разом з дилерами чорного ринку.

5. П’ятий етап – публічна поява у багатьох представників влади та бізнесу великих археологічних колекцій, поява археологічних предметів з України не лише на зарубіжному чорному ринку, а й на антикварних сайтах другого ешелону. Повна бездіяльність влади, повна відсутність реакції в професійному середовищі.

6. Шостий етап – поява археологічних предметів з України на відкритих міжнародних інтернет-продажах з функцією доставки в будь-яку точку світу, поява археологічних лотів українського походження на найвідоміших європейських інтернет-аукціонах. Повна бездіяльність влади, повна відсутність реакції в професійному середовищі.

За ці двадцять років фактично не покарано жодного «копача», продавця та скупника-колекціонера. Окремі випадки з м’якими вироками були спричинені внутрішньою конкуренцією та спробами перерозподілу ринку.

За весь цей час було повернене єдиний предмет – славнозвісний «меч вікінга», але це попросту був збій системи.

Сьогодні публічно заявляють про відкриття приватних археологічних музеїв, бо вже щось приховувати не має жодного ризику.

Якщо є термін «держава-терорист», то чому не може бути «держави-контрабандиста»? Бо вона дійсно є, ось вона – тут!