ПОРЯТУНОК ФРАНКОВОЇ ГРУШІ - СПРАВА ЧЕСТІ

У мальовничому, затишному куточку Львова, на Софіївці (поряд з храмом Святої Софії), неподалік Стрийського парку, 1902 року постав невеликий двоповерховий будинок, якому судилося стати не лише оселею одного з найвидатніших українців, а й справжнім осередком національної культури. Іван Франко з будівництвом власної домівки попіклувався і про засадження саду.

Про це у своїх спогадах писали діти письменника, зокрема донька Анна згадувала: «Як дитина села, від дитинства привиклий до дуже скромного життя ‒ він задовольнявся малим. Радіючи власною хатою, він находив бажаний відпочинок, уліпшуючи, прикрашуючи хату. Кругом хати насадив яблуні, груші і вишні, а попри стежки ‒ корчі порічок, аґресту та малин. Перед вікнами я дістала місце на цвітник, і весною, коли все зазеленіло і зацвіло, ‒ це був справжній малий рай».

Іван Франко й в останні роки життя любив проходжуватися по свіжому повітрі. Щоденно в гарну сонячну погоду йшов у свій сад рвати груші. На межі з садом Михайла Грушевського стояв дощаний паркан, високий, і саме біля того паркану, на насипі, росла розкішна груша. Франко наказував своєму племінникові: «Дивись, Васильку, якби ті соковиті груші зібрати у свій кошик. Але вважай, щоб груша не обірвалась і не впала на той бік паркану. Це мій тобі наказ. Чуєш!» У кошик обережно складали соковиті груші, а потім разом їх з приємністю споживали.

Також Василь Франко згадував, як вони ходили у Стрийський парк, де були клітки з різними тваринами. Особливо подобалось їм спостерігати за бурими карпатськими ведмедями. Дуже смакували звірятам фрукти. «Ми їм принесли два кошики медових груш. А вже потім, у наступні дні, коли наближувалися до клітки, звірі здалеку нас впізнавали. Тішилися, як маленькі діти: ревли, танцювали, лизали нам руки і ласували принесеними дарами. Вони були такими потішними. Ми приходили до них в будь-яку погоду. Це були найщасливіші хвилини нашого життя».

До сьогодні на подвір’ї росте груша, яку посадив Іван Франко. Інші дерева, що їх садила родина письменника, на жаль, не збереглися. На їхньому місці посаджені відщепи.

2018 року в Домі Франка відбулося Свято груші, на якому гостей частували соковитими плодами та грушевими смаколиками, як колись письменник частував своїх гостей.

Це дерево ‒ живий експонат, який закарбував у своїй пам'яті за довгі 118 років багато подій і приємних, і сумних: веселі турботи Франкової родини і грізні вибухи двох воєн. Пам'ятає воно і благодатне сонячне проміння, яке наповнювало плоди медовим смаком, а також громи й блискавки, які залишили жахливі сліди на кроні й стовбурі.

Однак минулого року музейники звернули увагу на те, що груша почала хворіти, частина дерева засохла, а листя наче вкрилося іржею. Отож запросили з Києва арбориста (фахівець з догляду за деревами) Володимира Леоненка, який оглянув грушу і дійшов висновку, що дерево врятувати можна! А тим паче, що фруктові дерева можуть жити кількасот років. Отож, Франкова груша – ще доволі молода!

Загальна вартість робіт, згідно з кошторисом, близько 70 тисяч гривень. Така сума для музейного бюджету, на жаль, через відсутність понад пів року повноцінної господарської діяльності, – не підйомна! Однак опускати рук у Домі Франка не звикли. Порятунок Франкової груші – справа честі!

Власне тому в музеї організували мистецький пленер, щоб показати «портрети» груші на виставці, а опісля планують зробити аукціон, на якому хочуть продати малярські роботи і на вторговані кошти оплатити працю арбориста та витратні матеріали. Львівські митці, а це відомі не лише в Україні, а й за її межами художники та художниці: Олена Каменецька-Остапчук, Олена Мікула, Ольга Падовська, Наталя Пухінда, Леся Рось, Ірина Фартух, Ольга Локатир, Євген та Клавдія Потапові, Наталя Курій, Максим Максимів та Галина Мазур – радо погодилися з благочинною метою взяти участь у пленері та виставці. До речі, виставка «Портрет груші» саме триває у виставкових залах Дому Франка.

Допомогти Домові Франка хочуть і в Америці. Пан Едвін Мартель (Edwin C. Martel) на прохання своєї дружини, художниці Олени Мікули (а вона – учасниця пленеру «Портрет груші») та на запрошення музею зробив проби ґрунту біля дерева та за допомогою безпілотника DJI Mavic Mini сфотографував його зі всіх боків. Згодом дослідження надіслав до  Мічиганського університету (Michigan State University). Експерти Стенлі Мур (Stanley Moore) та Марк Лонгстронс (Mark Longstroth), ретельно вивчивши надану інформацію, зробили висновки і дали свої рекомендації щодо лікування, обрізання та очищення груші. Їхній висновки збіглися з рекомендаціями Володимира Леоненка.

Йдеться про цілий комплекс робіт: впорядкування крони та лікування стовбурової частини, а саме видалення «злоякісних» пеньків та цементних пломб, лікування зон утворення «дятлових пазух», внутрішньостовбурове лікування від ядрової гнилі, поетапне пломбування порожнини якісними матеріалами з остаточною консервацією відкритих ран, монтаж системи стабілізації груші на випадок несприятливих погодних умов тощо.

Отож перший етап з порятунку Франкової груші вже розпочався. Арборист видалив своєрідну «пломбу» – цемент, сміття, глину. Проте ніхто не сподівався побачити всередині дерева справжню муровану кладку з цегли польського і раннього радянського періодів, гніздо, вимощене кількома поколіннями птахів і «законсервоване» під шарами глини і трухлявої деревини, кілька колоній мурах, сліди життєдіяльності жуків, які мешкають у стовбурі... Словом, дерево понад пів віку боролося за своє життя усупереч усьому тому, що було всередині. Тож працівники Дому Франка лише утвердилися в тому, що чинять правильно, докладаючи зусиль до порятунку живого експоната.

Проте попереду ще тривалий шлях, дереву потрібне лікування, обрізка, правильне наповнення, яке відповідає усім сучасним вимогам, тож у Домі Франка й надалі проводитимуть доброчинні акції, а також будуть вдячні за фінансове сприяння на цьому шляху усім благодійникам.

Марта Волошанська,
завідувачка науково-освітнього відділу

Світлини Богдани Мелих