100-річчя музейника Костянтина Душейка відзначили у Кропивницькому

Сьогодні, Костянтину Опанасовичу Душейку (1920-1992),  колишньому директору Кіровоградського обласного краєзнавчого музею виповнилося б 100 років від  дня народження. Він був нашим сучасником, з яким я працювала цілу декаду сповнених різними, але приємними емоціями років. Тому мені видався гарний шанс поспілкуватися з ним не просто як з директором, а й як з цікавою, багатогранною людиною.

На долю людей двадцятого століття випало багато труднощів. Наш ювіляр не є виключенням. Життя підносило купу труднощів. Тяжкі роки голодомору 1931-1933 рр., воєнних 1941-1945 рр. Важка служба у лавах Радянської армії. За часів Другої світової війни  - учасник оборонних та визвольних боїв.  Не раз відзначався в  боях з нацистськими загарбниками  і воював для забезпечення миру своїм нащадкам, за що був нагороджений багатьма  бойовими орденами і медалями. Був важко поранений і його життя було на межі життя і смерті.

Як і більшість людей у післявоєнні року, життя змусило працювати.                     І відповідно спокійна музейна робота була не одразу. І з паном Душейком                  у якості директора Кіровоградщина познайомилась значно пізніше. А перші кроки у цивільному житті він почав з роботи на шахті. Згодом треба було здобувати вищу освіту. Костянтин Опанасович провів свої студентські роки          у «альма-матер» нашого міста – Кіровоградському педагогічному інституті ім. О.С. Пушкіна (нині - Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка). Як наслідок, доля пов’язала його зі школою, працював учителем історії.

І ось настав час, який був кульмінаційним періодом його діяльності – робота в краєзнавчому музеї. У 1967 році очолив  колектив Кіровоградського обласного краєзнавчого музею. З цього все і почалося. Він став душею свого колективу. Чому так можна стверджувати?  Відповідь проста: він спілкувався з усіма на рівних, неважливо молодша людина, старша, до неї зверталися з повагою. Для директора, як так би мовити менеджера організації, першочергове завдання – це створення дружньої атмосфери і об`єднання колективу навколо однієї справи. Директор-мотиватор, своєрідний Мойсей, який повинен привести своїх колег до успіху. А Душейко таким і був. Тому він був майстром своєї справи, як в  організації робочого процесу, так                          і відпочинку. Музей  рік за роком розвивався, розширювався обсяг наукових розробок. Було створено нові відділи: науково-методичний та відділ охорони пам’яток.  Виконання музеєм соціальної функції охорони пам’яток, пов’язано з великою відповідальністю, яка повністю покладалась на директора музею. 

Наукові працівники закладу активізували свою роботу                                          у монографічному вивченні унікальних експонатів. Я теж мала можливість бути учасницею музейних процесів.

Вагомим вкладом була розробка путівника по музею. Так, у 1969 році, виходить путівник по музею, у створенні якого взяли участь усі науковці. Під  керівництвом К. Душейка, у 70 –х роках минулого століття, розпочалась робота по написанню наукових статей до багатотомного видання «Історія міст і сіл Української РСР» Інституту Академії Наук УРСР (Київ.1972), зокрема тому «Кіровоградська область».  Велика робота проводилась зі створення громадських музеїв та залучення до неї ентузіастів, яких треба було навчити перейти від «простого» збиральництва  до наукового комплектування фондів та побудови експозиції, одним словом, навчити основним методам і формам музейної роботи.

За роки його керівництва,  на території області було створено близько 300 музеїв на громадських  засадах. Кращим з них – Олександрійському музею, музею заводу  «Червона зірка», І.К. Микитенка в с. Рівному,                              Д. Бєдного в с. Губівці, Ю. І. Яновського в с. Нечаївці було присвоєно звання народних.  Костянтин Опанасович багато уваги приділяв становленню нового покоління музейників, вихованню молодих науковців.

Невтомна багаторічна праця була суттєвою прикметою його як керівника, а керівник він був блискучий: вимогливий, високої культури, щирий і ввічливий – таким він запам’ятався сучасникам, таким залишиться                 і для нащадків.

Валентина Ноженко - головний зберігач фондів

КЗ «Музей мистецтв Кіровоградської обласної ради»