ЗГАДУЮЧИ СКУЛЬПТОРА ВІКТОРА ФРЕНЧКА

В художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна відбулася унікальна мистецька акція «В день народження скульптора Віктора Френчка» - своєрідний вечір пам’яті яскравого, дивовижного майстра монументальної скульптури і прекрасної людини Віктора Васильовича Френчка, який майже п’ятдесят років своєї творчої діяльності віддав увічненню в художніх образах історичних особистостей міста Кропивницького та нашого степового краю.

Френчко Віктор Васильович (1949-2019) - народився 6 серпня 1949 року в селі Підзамочок Бучацького району Тернопільської області. Член Національної Спілки художників України (2012), скульптор. Лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «національна  традиція» (2009). Перший лауреат міської художньої премії імені Бориса Вінтенка (2019). Закінчив з відзнакою Київський державний художній інститут, нині Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури України, скульптурний факультет, майстерню народного художника СРСР, академіка Академії мистецтв СРСР Михайла Лисенка  (1973). Був направлений на роботу до Кіровоградського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР. З того часу жив та працював в нашому місті, де створив велику кількість робіт у різних жанрах монументального мистецтва - скульптурних композицій, бюстів, пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дошок. Учасник обласних та всеукраїнських художніх виставок. Його твори зберігаються в Кіровоградському обласному художньому музеї, нині Музей мистецтв, художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна, приватних колекціях в Україні та за кордоном.
   
Людиною він був компанійською та хлібосольною, з великою жагою до життя та непереборним оптимізмом. Його дочка Юлія згадує, що коли родина збиралася разом, то тато ставав центром гумористичних оповідей, якими вселяв відчуття радощів життя та впевненості у майбутньому.
   
Я й сам неодноразово був свідком проявів його іронічного характеру, беручи участь у дружніх посиденьках - дивовижних зібраннях письменників, поетів, художників, журналістів за широким столом на подвір’ї його майстерні, що були своєрідною віддушиною від тяжкої, хоча і бажаної, виснажливої праці скульптора до якої він відносився як до священнодійства. Він ліпив завжди. В дитинстві – коників, в художній школі-студії – коней. Він народився з цим бажанням. Він любив вітер, дію, емоцію, чистоту звучання музики життя. А ще займався спортом, особливою пристрастю був футбол.
   
І можливо талановитий хлопчина із села Підзамочок Бучацького району, що на Тернопільщині, з часом втратив би свій талант та забув про ліплення, якби не відкрилася в містечку Бучачі художня школа, викладач якої, ентузіаст мистецької справи Омелян Менту, помітивши непересічний дар Віктора, не порадив йому їхати до Київа в республіканську художню школу імені Тараса Шевченка. Як зазначав сам митець в нашій з ним розмові, опублікованій в першому і поки що єдиному каталозі творів майстра «Мовою пластики: Віктор Френчко про життя і мистецтво», виданому в рамках музейного проєкту «В майстерні художника»: «Так і сказав - тобі, хлопче, треба на скульптора вчитися їхати до Київа. Батьки дали мені пару рублів, грубо кажучи, та чемоданчик дерев’яний з підбитими кутами, хліб, картоплю, сало та й усе. І ось Київ. А там виявилося, треба й іспити здавати місяць, і документи різні… В такому місті я ніколи не був, велике, а я питаюся у людей, де що, та ламаною українською, говірка ж західняка. На вокзалі спав. То поки школу знайшов, то вже іспити почались. Я до директора, Музика Олександр Федорович - добра, гарна людина був, вояка, оком кинув, баче, що з села хлопчина, викликав завуча та й каже: «Дайте йому місце, хай здає екзамени, а документи потім батьки поштою надішлють». Дали мені гуртожиток і все більш-менш налагодилося. Правда, їжа швидко закінчилася, грошей катма, я ж думав на два дні. Почав підробляти. Один хлопчина порадив, що напиши батькам, хай вишлють гроші переказом, а що воно переказ, я ж не знав тоді. Отримав я гроші, здав іспити, а ще треба очікувати результат. Думаю, ні, пропади вона пропадом ця школа, поїду я додому, там все просто - пасовище, корови, футбол. І ось за тиждень я корову пасу, в футбола граю, біжить мій брат і волає: «Тебе зарахували!»
   
На моє запитання - Що дало Вам навчання в художній школі? Впевнено відповів – Заклало основи професіоналізму.
   
Саме того професіоналізму, який змушував його все життя працювати з ранку до ночі, повністю віддаючись улюбленому мистецтву, виразну мову якого він засвоїв в Київському художньому інституті, нині Українська академія образотворчого мистецтва та архітектури, в майстерні народного художника СРСР Михайла Лисенка. «Я у Лисенка працював в майстерні і жив, і навчався з його сином Богданом. Людиною він був прекрасною, зазвичай ішов назустріч студентам, чуйний, ще й завзятий футбольний уболівальник. Художник був потужний, невеликого зросту, інвалід з дитинства, але руки сильні і вмілі, пластична чуттєвість неймовірна. Ось в аудиторії п’ять-шість станків стоїть, ми натуру ліпимо, приходить Лисенко з паличкою - поглянув, тростинкою махнув, так мазнув, сяк мазнув, пальцем натиснув, лопатою прибив і фігура стоїть. І пластика така… Ну, що сказати - школа Родена. Тож учнями Лисенка були - Бородай, Скобліков, Дерегуси, а останній Френчко. Я 106-й», - згадував Віктор Васильович.
   
В майстерні Лисенка сповідували так звану «живу скульптуру» штибу Бурделя та Родена з широю імпресіоністичною філософією та пластичною експресією виразності образу. Слід зазначити, що з такими переконаннями в мистецтві тогочасній Українській РСР художнику, а особливо скульптору, складно було реалізовувати творчі задуми. Навіть Михайло Лисенко, не зважаючи на те, що був відзначений вищими званнями радянської держави, не мав можливості повною мірою втілити свій талант.
   
Віктору Френчку випало розпочинати свій творчий шлях в місті Кіровограді, нині Кропивницькому, куди він приїхав на запрошення місцевих художньо-виробничих майстерень Худфонду УРСР в період кондового соцреалізму 1970-х років. Як зазначав художник, першим його замовленням був бюст Леніна, «так би мовити для підтримки штанів», а першим пам’ятником - монументальний комплекс «Героям-червонозорівцям – робітникам заводу «Червона зірка», які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни». На той час в місті вже працювала скульптурна майстерня члена Спілки художників СРСР Аркадія Мацієвського.
   
«Познайомився з Мацієвським, а Аркадій Юхимович тут вже мабуть років два працював, вони, до-речі, з Губенком, який тоді був головним архітектором міста, і вибили першу скульптурну майстерню. То Мацієвський мені і каже, що треба зробити пам’ятник, він уже робив ескізи та виставкова рада в Києві їх не затверджувала, а на той час тільки Київ пам’ятники затверджував. Так от, а я ж свіженький, сповнений ідей, до роботи голодний, то я зробив два ескізи – трьох- і двохфігурний і цей останній з першого разу Київ затвердив. На заводі «Червона Зірка» нам дали цех, фігури ж по 5 метрів. Юхимович не міг високо підніматися, то більше займався організаторськими справами, ну а я ліпив. І ось, ти запитуєш, чи не було страшно, ні, навпаки, була переконаність, впевненість у справі, довести все до кінця, вийти в матеріал. Мені однаково працювати в малій чи в великій скульптурній формі. І в одному, і в іншому випадку кількість витраченого часу на вирішення мистецького задуму не лімітована. Творчі сили вони ж пов’язані з емоціями. Тому фактично - це не має значення. От запитують, як легше працювати - на замовлення чи для себе? Та воно - все для себе, все через тебе проходить. Скульптура потребує матеріального втілення, її просто в шафу не сховаєш, звісно є стремління до великої форми, тож скульптори працюють і на площах, і на кладовищах. Ось візьміть Личаківський цвинтар у Львові - це не лише місце пам’яті, це музей, а які майстри працювали. Все залежить від таланту та здатності художника».
   
А талант і сила виразності у Віктора Френчка були значними, хоча працюючи в тандемі з Аркадієм Мацієвським, який пішов з життя у 2006 році,  довгий час в очах суспільства він змішувався в конгломерацію двох митців. Пам’ятними залишаться створені у співавторстві пам’ятники Героям-червонозорівцям та Козаку - захиснику Вітчизни (отаману Сірку) у селі Торговиця Новоархангельського району на Кіровоградщині. 
   
Нині ми розуміємо наскільки яскравий індивідуальний мистецький почерк вирізняє Віктора Френчка, що в останні десятиліття його життя виявився з повною потужністю. Світ побачив майстра, тонко відчуваючого пластику форми і матеріалу. Герої його портретних образів, втілені в численних меморіальних дошках та пам’ятних знаках, вражають глибиною характеру особистості. Насичуючи образи життєвими емоціями, скульптор і нас робить співучасником їхніх доль. Для Кіровоградського обласного товариства охорони пам’яток історії та культури в останні роки Віктор Васильович створив близько 30 меморіальних дошок, серед яких історичні постаті - міський голова Олександр Пашутін, лікар Самуїл Вайсенберг, меценатка Ганна Дмитрян, поети Арсеній Тарковський, Євген Маланюк, Валерій Гончаренко, композитори Юлій Мейтус та Кароль Шимановський, піаністи Ференц Ліст і Генріх Нейгауз, історик і письменник Микола Смоленчук, журналіст Віталій Ципін, актор і режисер Валерій Дейнекін, художники Юрій Луцкевичу і Борис Вінтенко.
   
Віктор Френчко є також автором пам’ятників жертвам Чорнобиля, козаку Головку -  засновнику с. Головківка Олександрійського району, стели Надії Тобілевич-Тарковській на хуторі «Надія», погруддя академіку Костянтину Скрябіну в Новомиргороді та Євгену Маланюку в Новоархангельську, пам’ятних знаків отаману Блакитному (Костю Пестушко) та автору книги спогадів «Холодний Яр» Горлісу-Горському та багатьох інших творів.
   
В 2009 році за поданням Кіровоградської обласної організації Національної Спілки художників України, до лав якої вступив у 2012, став лауреатом обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «національна традиція», а в 2018 році знову ж за поданням обласного осередку художників-спілчан був першим удостоєним міської художньої премії імені Бориса Вінтенка.
   
Тож, всі, хто теплого серпневого вечора завітали до музею на мистецьку акцію «В день народження скульптора Віктора Френчка», були вражені розгорнутою в меморіальному залі просторовою інсталяцією на тему скульптурної майстерні, дійству, що стало своєрідним перегуком з іншою музейною акцією 2016 року, проведеною в рамках проєкту «В майстерні художника», коли вперше можна було наочно познайомитися з працею скульптора не в виставкових залах, а занурившись в горнило його творчої лабораторії – реальну майстерню, розмовляти зі скульптором, тримати в руках відблиски його мистецьких думок – ескізи майбутніх монументальних композицій. І, як я вже зазначав, тоді ж музеєм було видано перший і поки що єдиний каталог творів майстра, основою якого стало його інтерв’ю з відвертою розповіддю про життя та мистецтво. 
   
Як  і тоді нинішній захід проходив не лише в середовищі скульптурних творів майстра, що неначе переставши бути німими свідками життя, споглядали навколишній світ з різних точок зору, запрошуючи відвідувачів до спілкування,  а й форматних світлин члена Національної Спілки журналістів, друга художника, фактично фотолітописця його творчого життя Олександра Шулешка. В центрі композиції привертав до себе увагу кольоровий банер з репродукціями творів та знакових для митця фото, створений незмінним помічником Віктора Френчка останніх десяти років Олексієм Петровичем Ткаченком.  Підкреслювали експозицію скульптурні композиції проектів та ескізів майстра з родинного зібрання, та великий фотоальбом, зібраний  дружиною скульптора Людмилою Іванівною Френчко, який з цікавістю розглядав кожен з гостей заходу зі сподіваннями, що він вийде друком і стане гідною шаною пам’яті талановитого скульптора.
    
Кульмінацією вечора став перегляд фільмів про життя та творчість митця «Особливий дар – пластичне мислення скульптора Віктора Френчка» та «Образи корифеїв українського театру в творчості скульптора Віктора Френчка». Підготувала їх дружина скульптора Людмила Френчко, адже вона успішно працює викладачем та керівником творчого клубу «Натхнення»  Кропивницького музичного коледжу і є лауреатом обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «мистецтвознавство та історія мистецтв». Всі присутні після перегляду щиро подякували їй рясними аплодисментами та квітами, називаючи Музою Майстра. А далі було спілкування, спогади та одностайна підтримка запропонованої скульптором Григорієм Савченком ідеї влаштувати в майстерні Віктора Френчка «Музей скульптури», який став би туристичною перлиною міста Кропивницького.
   
В моїй пам’яті Віктор Френчко таким і залишився - цілеспрямованим, захопленим роботою, з незмінною цигаркою в зубах, але, як тільки ви втаїлися, він повертав голову і вас зустрічала його легка, сповнена сонячного світла посмішка.

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

Експозиція тематичної виставки

Дочка скульптора Юлія і дружина Людмила Френчко

Під час заходу

Віктор Френчко Барельєф Олександра Осмьоркіна 2012 Гіпс тонований, ліплення D -47 (Із фондів художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна)

Віктор Френчко Барельєф архітектора Якова Паученка. 1866-1914 2016 Гіпс тонований, ліплення D -52 (Із фондів художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна)

Віктор Френчко На прогулянці. Художник Володимир Остроухов 1999 Гіпс, ліплення Висота – 67 (Передала до фондів музею Людмила Френчко) Фото Олександра Шулешка

Під час музейної мистецької акції до Дня художника в творчій майстерні скульптора Віктора Френчка 7 жовтня 2016 р. На знімку справа наліво: директор музею Віта Чернова, скульптор Віктор Френчко, фотограф Олександр Шулешко, провідний науковий співробітник музею Андрій Надєждін

Скульптор Віктор Френчко в майстерні. Фото Олександра Шулешка