Бієнале наївного мистецтва та мистецтва примітивізму заснували у Кропивницькому

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 29 травня 2020 14:46 |

    Художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна за підтримки Управління культури Міської ради міста Кропивницького розпочинає новий виставковий АRT-проект «Бієнале наївного мистецтва та мистецтва примітивізму ВЕЛЮРОВИЙ КІТ імені Андрія Ліпатова» до Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва, метою якого є збереження та розвиток оригінальних народних традицій в сучасному самодіяльному та професійному образотворчому мистецтві, популяризація образотворчого мистецтва як одного з дієвих засобів розвитку української культури, що сприяє утвердженню громадянського суспільства, виховання патріотизму та увічнення пам’яті про оригінального митця українського наїву, художника-земляка Андрія Ліпатова (1960-2010).
    Особливістю бієнале є об’єднання в одному проекті митців-аматорів, які опираючись на традиції народної картини, орнаментальний декоративізм та символізм, міський та сільський фольклор, створюють власні оригінальні образи,  та художників- професіоналів, що звертаються до форм первісного, архаїчного, середньовічного, народного мистецтва, дитячої творчості з наміром творити композиції, відмінні від культури ілюзорної перспективи класицизму і академізму та естетики техногенної цивілізації. Така ідея не є випадковою, адже вплив примітивізму, як художнього напрямку, що народився на початку ХХ століття, відчувається у більшості основних авангардових течій  та постмодерністських пошуках. В різний час до таких форм зверталися видатні художники сучасності Пабло Пікассо, Анрі Матіс, Поль Сезан, Пауль Клеє, Хосе Міро, Дієго Рівера, Казимир Малевич, Марк Шагал, Давид Бурлюк, художники-Бойчукісти, представники мистецьких груп «Ослинный хвост» та «Бубновый валет», зокрема, і Олександр Осмьоркін у роботах раннього періоду. В той же час наївне мистецтво, поширюючись світом, поступово охопило всі жанри (пейзаж, натюрморт, портрет, жанрова картина) та види (живопис, графіка, скульптура, навіть архітектура, як, наприклад, будинки коваля Сергія Куріллова в с. Кунар, Росія, архітектора та художника Рольфа Шульце в м. Сосуа в Домінікані та канадської художниці Мод Льюїс, розписи інтер’єру Поліни Райко м. Цурюпинськ, Україна), професійного образотворчого мистецтва, хоча і у власних інтерпретаціях.
Щоб пересвідчитися в цьому, варто лише звернутися до творів яскравих представників наївного мистецтва Анрі Руссо (Франція), Ніко Піросманішвілі (Грузія), Івана Генералича та Івана Лацковича – Кроати (Хорватія), Бабусі Мозес (США), Івана Селіванова та Павла Леонова (Росія), Марії Примаченко, Катерина Білокур, Олесь Семерня та  Никифор Дровняк (Україна).
    Не останнє місце в когорті відомих сучасних художників наїву займає і художник Андрій Ліпатов. Нині йому б виповнилося 60 і був би він сивочолим, сивовусим чоловіком все з тією ж мерехтливою, м’якою, ловкою, хитруватою посмішкою на вустах. Ось тільки очі… Можливо б погляд змінився, став менш відкритим та більш заглибленим у власні думки після пережитих розчарувань. А можливо й ні, адже при житті його сила оптимізму й віри в людину здавалась мені безмежною.
    Доля відміряла йому лише півстоліття руху, дії і творчості, а натворив він стільки, що думаю вистачить не на одне покоління, адже силу мистецтва вирізняє енергія творця, він же викладав її сповна, щедро віддаючи свій талант всеосяжної думки, виражений композицією лінії і кольору світу.
    Я познайомився з ним більш близько у 1999 році, коли облаштовувалася його персональна виставка в художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна. Що я знав про нього? Що він народився 1960 року в Коломні Московської області в сім’ї військовослужбовця. З 1966 року живе в Україні в нашому місті. Після закінчення КІСМУ (Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування), працював інженером-конструктором на заводі «Гідросила». Ще студентом захопився карикатурою, хоча й не мав системної професійної мистецької освіти, але друкувався в періодичній  пресі. Поступово почав займатися олійним живописом. З 1993 року повністю присвятив себе улюбленій справі. А в 1998-му вже став членом Національної Спілки майстрів народного мистецтва України, куди так просто не приймають - потрібна повсякчасна конкурсна участь у Всеукраїнських виставках як критерії культурно-мистецького визнання.
Тож, унікальний майстер українського наїву Андрій Ліпатов прокладав шляхи творчості класичними кроками істинного художника. Спочатку, особливо в мистецьких колах, було нерозуміння – що це за картини? якісь мультяшки? Потім розглядини – можливо в цьому щось є? Хоча знову ж?.. А потім визнання, до якого він ішов тихою, але впертою ходою творця, в чомусь нагадуючи образ кота з його численних творів. 2002 року став призером Міжнародного арт-конкурсу в Йокогамі, Японія, 2007-го - переможцем дванадцятого Салону Деогенес Таборда в Буенос-Айресі, Аргентина. Брав участь у Четвертому Бієнале наївного мистецтва у м. Андерсі, Франція (2006), Другому Міжнародному фестивалі наївного мистецтва «Фестнаїв», Москва, Росія (2007), Третьому Міжнародному пленері наївного мистецтва, Гуменне, Словакія (2007), Третьому і Четвертому фестивалі наївного мистецтва Верней на Арві, Франція (2007, 2008), Арт-Ірландія, м. Дублін, Ірландія (2008), Бірмінгемському арт-ярмарку, м. Бірмінгем, Великобританія (2008).
    Його твори знаходяться в колекціях художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна, обласних художніх музеїв в Черкасах і  Кропивницькому, музеях наївного мистецтва в Москві та Беро (Франція), Вихорлатському музеї в Гуменне (Словакія), Фонді культури Volpe Stressens в Буенос-Айресі (Аргентина)  та численних приватних колекціях.
    І все це за фактичного мистецтвознавчого мовчання на Батьківщині, ну, хіба що, виданий у Львові 2008 року за активних дій самого митця ілюстративний художній альбом «Ліпатов Андрій. Мій світ. Живопис». В Україні, яку він щиро любив, як, до речі, і багато інших не згадуваних художників українського наївного мистецтва, його творчість стала утаємниченим скарбом великого суспільства, захаращеним страхіттями повсякденності. Суспільства, з яким і за яке він стояв на морозному Помаранчевому Майдані, тупцюючи на холодній площі рідного серцю старого міста, нині Кропивницького, розливаючи людям придбаний за власний кошт чай  з надією, що можливо тепер настане час, коли  його держава, його Україна полюбить його і всіх інших - художників, поетів, музикантів і просто талановитих хороших людей, що стоять за базарними прилавками і за шкільними дошками,  всіх цих потенційних емігрантів із квітучої, родючої, співучої країни і вони перестануть бути  безликим електоратом і боятися життя. А коли не сталося, як гадалося, Він подумав: «Нічого, якось наступним разом…», взяв пензля і знову пішов  малювати.
    Його Україна – це його Місто, історичне і не історичне, передмістя, насичене літературним фольклором, міфотворчістю минулої та сучасної культури, які він пізнавав та переосмислював, поступово втілюючи у все нові й нові композиції від «Променаду на Дворцовій» до «Останнього вареника», з написами на торгівельних вивісках і об’явах, якими так рясніють його композиції з історії урбанічного провінційного побуту, спочатку документально, старою російською, а потім лише українською мовою. Він  створював його особливу легенду, право на яку задекларував композицією «На краю Всесвіту». В його уяві це мало бути привітне та затишне місто майстрів, щасливих людей, що отримують задоволення від своєї праці, живуть, а не виживають – художників, поетів, інженерів і філософів, його друзів та знайомих, яких він поважав та любив, які з ранку спокійно випивали філіжанку кави й впевнено чимчикували у своїх справах. Рідних, без яких можливо він не став би художником.
    І один з найбільш уподобаних мною творів Андрія «Мій коханий Франкенштейн» саме про це. Котик в жіночих обіймах - це знову він, зітканий, як і кожна людина, з внутрішніх протиріч та зовнішніх негараздів, що відходять на другий план, коли в тебе є реальна підтримка дружини, родини, яка тебе розуміє та надає можливість малювати картини. Можливо тому він не боявся власного «его», цього творчого «зудіння», що змушує, не дивлячись ні на що, доводити - твоя Земля кругла! Відстоювати право на особисте світобачення. Бо сприймав його як природну даність, дарований талант, якому не можна зраджувати. І воно так само було до нього прихильним, м’яким та ненав’язливим.
    МОЖЛИВО – це головне поняття ЙОГО ВСЕСВІТУ, в якому МОЖЛИВО ВСЕ! Який простягається від Сковороди, Рабле і Гауфа через Гоголівські зачарування  до  сповненої іронічної, ностальгійної ноти епохи механіки з «Майстром корабля» Юрія Яновського, з биттям годинника на старій ратуші, радощами людства від перших польотів дирижаблів, крутіння колеса веломашини, гудіння парової турбіни до неймовірної техносучасності. Парадоксальна суміш іронічного шаржу, народної картини і анімаційного світобачення, українського бурлеску і східноєвропейської естетики, на кшталт Генералича або Лацковича, в його картинах завжди створює враження грайливої чистоти й сонячності.
    Це відкритість, притаманна класичному наїву, яка дозволила художнику вийти за межі побутовості на рівень філософських роздумів про любов і кохання, життя і смерть, співжиття людського розуму та почуттів і емоцій. Іноді зовні грайливі, але внутрішньо стримані композиції для мене нагадують картини Катерини Білокур. Звісно, не за манерою письма чи сюжетом, тут все інше, а скоріш бажанням окультурення території свого мистецького простору. Він органічно поєднав художницьке і ремісниче, загально людське і суто особистісне. Сама сила його думки і спроможність таланту переформатували навколишній світ у особистий мистецький космос, в якому він став теплим, всеосяйним сонцем.
    А як інакше, адже світ художника - це і є його істина, яку він залишає нам в дар, покидаючи землю, відправляючись в інші світи як міжпланетний мандрівник в надії, що зерно, кинуте на цій планеті, проросте щедрими сходами. Звідси й походить ідея вшанування його пам’яті виставковим проектом, який би допоміг творити те саме місто майстрів в країні талантів, повернути багатьом художникам віру в майбутнє, переконуючи справою, що слова про гідність не є марними.
    Зазначу, що свого часу художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна започаткував колекцію творів художників-аматорів, яка і нині формується за рахунок талановитих майстрів, раніше мало відомих широкому загалу.
    Так, у 1999 році в музеї з успіхом відбулася персональна виставка Андрія «Народні картинки Андрія Ліпатова», присвячена 245-річчю нашого міста, а у фондах музею зберігається його композиція «Велюровий кіт» (1998), яка надала назву сучасному музейному ART- проекту. Цей твір є своєрідним автопортретом Андрія Ліпатова, на що вказує монограма «А.Л.» на боці котика, дивовижним чином об’єднуючи в собі живе і штучне, безпосередність сприйняття і мистецьку культуру виконання. Цей образ, на нашу думку, фактично відображає загальні настрої двох мистецьких напрямків – наїву та примітивізму. Тому саме зображення велюрового кота стало основою логотипу Бієнале, своєрідним асоціативним символом взаємопроникнення та перевтілення різних мистецьких форм.
    На сьогодні ідея проведення бієнале підтримана головними закладами культури, що формують середовище образотворчого мистецтва міста та області - обласним художнім музеєм, Галереєю «Єлисаветград», обласною організацією Національної Спілки художників України, які стали співорганізаторами заходу. Інформаційну підтримку погодилися надавати  Всеукраїнський часопис «Артанія» м. Київ, газета територіальної громади міста Кропивницького «Вечірня газета», телерадіокомпанія «TTV» м. Кропивницький, Книгарня «Є» в м. Кропивницькому. Маємо надію, що цей список згодом розшириться.
    Звісно, що бієнале проходить з періодичністю один раз на два роки, але наш проект має свої особливості. Після проведення 9 листопада поточного року Бієнале до Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва, виставкомом серед її учасників обираються художники, твори яких відзначаються спеціальними Відзнаками та Подяками Бієнале, а один з учасників отримує Диплом Гран-прі та право на влаштування в музеї персоналії, презентація якої відбуватиметься в день народження Андрія Ліпатова 29 травня наступного року. Таким чином виставковий процес проекту стає безперервним та постійно тримається в загальному інформаційному полі.
    Докладно з концепцією проекту можна ознайомитися на офіційному сайті музею  та надіслати свої пропозиції на електронну пошту. Сподіваємося, що ця виставкова ініціатива розширить горизонти розуміння та сприйняття розвитку сучасного образотворчого мистецтва. Адже нині  наїв та примітивізм є втіленням свіжого, чистого погляду на світ, свідомості, не обмеженої правилами та умовностями цивілізації, природності та органічності, що додає нових елементів виразності сучасному образотворчому мистецтву.

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

 
Художник Андрій Ліпатов
 
Андрій Ліпатов
Пасхальний вечір
1998
Полотно, олія
50х60
(Із фондів художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна)
 
Андрій Ліпатов
Кафе «Камелія»
1998
Полотно, олія
40х50
 
Андрій Ліпатов
Фаза круасана
2008
Полотно, олія
40х50
 
Андрій Ліпатов
Мій коханий Франкенштейн
2008
Полотно, олія
50х40
 
Андрій Ліпатов
Ранкова кава
2006
Полотно, олія
60х70
 
Проект логотипу «Бієнале наївного мистецтва
та мистецтва примітивізму Велюровий кіт
імені Андрія Ліпатова»
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрагменти презентації наукової концепції
експозиційно-виставочного проекту «Бієнале наївного
мистецтва та мистецтва примітивізму «Велюровий кіт»
імені Андрія Ліпатова» до Всеукраїнського дня
працівників культури та майстрів народного мистецтва
 

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Липень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Червень | Серпень