МИХАЙЛО НАДЄЖДІН. МОДЕРНІСТ У МИСТЕЦТВІ - ПРАГМАТИК У ЖИТТІ

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 20 травня 2020 07:58 |

В художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна яскрава подія - виставка творів народного художника України Михайла Надєждіна під символічною назвою «Модерніст у мистецтві – прагматик у житті». Це - своєрідний подарунок музею до 85-річчя митця. Експозиція з тринадцяти композицій, кожна з яких є перлиною музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва, охоплює фактично всі періоди творчості художника, починаючи від 1960-х років.

В реальному просторі виставкової зали сяють, переливаючись колірними формами, автопортрети майстра. На першому, виконаному в декоративній стилістиці, цілеспрямований образ ціпким поглядом неначе вдивляється в майбутнє, на другому – зображення художника таємниче виринає відображенням у дзеркалі на тлі квіткового натюрморту, вирізнене світлом. До 35-річчя створення музею, яке співпало з ювілеєм художника, Михайло Надєждін подарував ще один автопортретний етюд, сповнений модерної мови і в той же час ясності реалістичної форми.

Особистість митця, який був першим головою Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України та 25 років вів цей творчий корабель у буремних водах українських реалій кінця 1980-х – першої половини 2010-х років, широко відома в культурницькому колі України. Та все ж нагадаю - Михайло Володимирович Надєждін народився в селі Костянтинівка Хотенського району Сумської області 18 травня 1935 року. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище в 1962 році. Викладачі: народний художник Української РСР Георгій Чернявський, заслужений художник Української РСР Микола .Родзін та випускник Ризької академії мистецтв, талановитий художник і педагог, наш земляк, Яків Калашник. Більше десяти років Михайло Надєждін віддав розвитку мистецької школи викладачем спочатку Верхньо-Хортицького педагогічного училища, а потім Кіровоградської дитячої художньої школи. Працював художником-оформлювачем, а з 1982 до 1989 - головним художником художньо-виробничих майстерень Художнього фонду Спілки художників УРСР. Перша персональна виставка відбулася в 1962 році в Дніпрі. Членом Спілки художників став лише в 1988 році, а вже в незалежній державі отримав почесні звання «Заслужений діяч мистецтв України» в 1994-му та «Народний художник України» в 1997-му.

Світогляд художника з дитинства формувався у середовищі української селянської родини через обрядовість сільського побуту, своєрідну систему тотемності, в якій людина сприймається часткою великої животворної сили природи. Саме звідси походить філософське відношення художника до землі, погляд на мікро і макрокосмос.

«Як я пам’ятаю, в дитинстві село для мене було величезним, без кінця краю. Найвизначнішою подією в той час стала історія, яку я й досі не знаю як оцінювати – гарна вона чи погана. Я йшов по вулиці, а на сусідньому дворі зарізали корову й дерли з неї шкіру. Мене це так вразило, що я і нині не можу забути тієї картини. Нещодавно переглядав Тіціана, у нього є схожий твір - «Покарання Марсія», це мені було подарунком з дитинства, драматичним подарунком, означенням - що таке життя та що таке смерть…

А інший момент - наша родина переїздила жити в місто Білопілля. Їхали вночі, на волах і коли дісталися до передмістя Кашубівка, воли зупинилися посеред мосту і я дивлюся з возу на небо, а там зорі, ну, неначе млинці великі і в річці такі ж, а в мене відчуття, що космос злився в одне ціле й лиш воли та міст висять у повітрі та я на підводі неначе лечу у просторі. Потім воли, опустивши голови, пили воду з річки. Їхнє відображення, яке рухалося вітерцем на воді, разом з землею та небом зливалося з реальністю їхнього існування, утворюючи якусь фантастичну цілісну картину, в якій уявне й мінливе було таким же реальним, як і предмети навколо. Зараз, я так мислю, що ця зупинка дала мені якийсь поштовх у подальшому сприйнятті світу та мистецтва», - зізнається народний художник України Михайло Надєждін.

З особливої вродженої риси захоплення життям походить непереборне бажання митця творити та відтворювати. Школярем він змальовував різні картини відомих і невідомих художників. Все, що так чи інакше потрапляло під руку в репродукціях або листівках, переробляв на свій лад. Так, «Дон Оліварес на коні» Веласкеса ставав циганом, що стрибає через шлагбаум. Зацікавившись формою стрічечок, які обвивали колоски пшениці на державному гербі, намалював їх на печі. А коли на прохання вчителів відтворив портрет Богдан Хмельницького, батько виставив його у вікні, пишаючись успіхом сина,    що досить дивовижно - не забороняти в голодний час, в колгоспному середовищі, а підтримати шосту дитину з десяти в родині в такому непридатному та незвичному до селянського господарства занятті як малювання. Батько навіть спеціально добув фарби в місті. Можливо зіграло свою роль те, що дід Михайла по материнській лінії Марко, прийшовши скаліченим по війні 1914 року, займався малюванням ікон, а можливо вплив матері Олександри Марківни, яка, за словами художника: «Від природи дуже роботяща була і ще було в неї якесь особливе відчуття мистецтва - то мереживо плела, то всіляким рукоділлям займалася, квіточки у вазончиках та на городі, все так чисто прибрано, що не передати».

Коли майбутньому митцеві будо 10 років, він вперше зустрівся з живим художником. Ось як про цю зустріч згадує Михайло Надєждін: «Я був у березі (берег- за місцевим діалектом невелика заболочена заводь) не пам’ятаю чому, можливо ряску збирав, але пам’ятаю біжать хлопці та кричать – Міша, там художник! І точно, біля контори колгоспу Чапаєва сидів навприсядки чоловік з невеликим ящиком, тепер я знаю, що це етюдник не на ніжках, але фабричний, пише етюд нашої школи. Я як подивився, як гарно і не те схоже чи не схоже, а саме як він фарби змішує. А він мені показує – ось подивись, я «Захарку» Венеціанова змалював. Я дивився, дивувався і захоплювався. А тоді він розповів, що навчається в Харківському художньому училищі, так я познайомився з професіоналом».

Миттєвості пізнання світу, народжені в дитинстві, живлять його думки й до нині. Можливо тому він так часто повертається до сюжетів картин, вперше реалізованих в сповненій радикалізму мистецького пошуку молодості. Ідеї, випробувані часом, як вино багатолітньої витримки, п’янять емоції і вражають чистотою смаку, вишуканістю кольорових рішень та довершеністю думки. Космічний простір людського духу, закодований алгоритмами рисунку «Сади едему» 1969 року, знаходить свій яскравий прояв у однойменному монументальному триптиху 1992-го.

Сам художник говорить: «Мій Едем – острів під назвою планета Земля, що пливе у нескінченному космічному просторі. В рисунку та картині вічні речі – чоловік та жінка, стихії, що забезпечують існування нашого життя – вода, земля, повітря подані у вигляді символів. Нині вони сприймаються невід’ємною частиною повсякденності, ми їх фактично вже не помічаємо, рухаючись в просторі комфорту, але цей Рай, дарований людині природою, з легкістю можна втратити. Чоловік та жінка - їм надана можливість кохати та множити життя, змінювати себе та світ. Я дивлюся на життя планетарно. Мої твори по суті реалістичні, просто форма узагальнена».

Тема «Художник і модель» розвивається від абстрактно-символічної мови 60-х до потужних алегорій 1990-х та 2010-х років – «Пошук», «В майстерні художника. Натхнення ІІ», «Українська Венера ХХ століття у часі і просторі». Фактично ця умовна серія творів – історія переосмислення художником своїх поглядів на роль і місце людини-творця в природному середовищі. У картині «Пошук» він ще виступає в образі неупередженого аналітика, машини для пізнання, на ньому навіть є шолом, що можливо має убезпечити його від почуттів. Надалі ж, в композиції «Майстерня художника» образи не тільки отримують живі, тілесні форми, а й змінюється сам підхід до теми, її філософія. Тепер художник стає лише частиною природи, створеної невидимою силою творчого духу, який в образі музи управляє його рукою.

Хоча муза для митця явище не уявно-фантастичне, а реальне, що походить з образів матері та дружини, яка виступає живою натурою в багатьох його творчих пошуках, зокрема і серії «Ню».

«В мене дуже багато натурних малюнків оголених, мені потрібні знання – пластика, пропорції, простір, світлотінь і тому подібне. «Оголена. Експромт» - я дійсно малював експромтом тими матеріалами, які були під рукою - дві фарби олійні, папір та ганчірка, за допомогою якої я все це створив. Зробив багато варіантів, а залишив один. Найбільш вдалий, як на мене. Експромт потребує підготовки, це як важковаговик підходить до спортивного снаряду, налаштовуючись, потираючи руки і так далі, точно так і я, художник підхожу до твору», - розповідає Михайло Надєждін.

Потрібно відзначити, що Михайло Надєждін один з небагатьох українських модерністів, який, не звертаючись до якихось історичних чи етнографічних ремінісценцій, яскраво демонструє свій погляд на соціальні, моральні і політичні конфлікти часу, декларуючи неприйняття диктатури насильства, жорстокості. «Моє відношення до агресії, до війни, як в побутовому, так і в планетарному масштабі негативне. Людина зі зброєю завжди загроза, зброя пробуджує інстинкт полювання, ілюзію всесильності. Звісно суспільство не задоволене своїм життям, люди потребують змін та зміни можуть стати настільки радикальними, як Хіросіма, такими, що життя вже не буде. Війна - це завжди смерть, свідоцтва якої розкидані по всьому світу, ми збираємо у вигляді черепів, досліджуючи культури минулого. Думати і творити - заняття більш продуктивне, ніж знищувати, але природа нас створила сповнених пристрастей. Саме про це є композиція Хіросіма», - зізнається Михайло Надєждін.

В експозиції виставки експресивно-філософські «Оголена. Експромт» та «Хіросіма» на моїх очах неначе перевтілюються у часі і просторі в фантастичну, сповнену ліризму «Меланхолію» та епічний «Вогонь пам’яті».

Віддає художник данину і традиційним жанрам портрету, пейзажу та натюрморту, серед яких особливо вирізняються композиції «Мати», де її образ фактично перетворюються в своєрідний символ, особистий тотем пам’яті митця, та «Весняний натюрморт». Взагалі зазначу, що художник з дитинства дуже любить квіти, і конвалії у «Весняному натюрморті» на тлі пейзажу нашого міста, виконані тонкою живописною мовою, доносять до нас чистоту ранкового повітря і надію та оптимізм, з якими митець дивиться з висоти прожитих років у майбутнє.

P.S. Неочікувано на відкриття виставки без відвідувачів завітав заслужений художник України Сергій Шаповалов, якому нині виповнилося 77. Була тепла розмова і звучала музика старовинного роялю в меморіальному залі музею, пробудженого від сну руками ще одного дивовижно талановитого живописця.

Стати свідком та віртуальним учасником цих особливих подій і ознайомитися з унікальними картинами та графічними творами, презентованими персональною виставкою Михайла Надєждіна «Модерніст у мистецтві – прагматик у житті» можна, завітавши на офіційний сайт музею.

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький

Народний художник України Михайло Надєждін

Батьки художника - Володимир Іванович
та Олександра Марківна Надєждіни
м. Білопілля Сумської обл., 1923

Михайло Надєждін (зліва)
з братом Валентином
м. Білопілля Сумської обл., 1951

Михайло Надєждін з дружиною Вірою
у власній майстерні
м. Кіровоград (нині Кропивницький), 1964

Михайло Надєждін в саду біля майстерні
м. Кіровоград (нині Кропивницький), 1965

Михайло Надєждін з дружиною Вірою на пленері
м. Очаків Миколаївської обл., 1999 р.

Народні художники України Михайло Надєждін та Іван Марчук
під час відкриття виставки «Надєждіни Михайло, Андрій, Оксана.
Малярство. Графіка» в Київській галереї «АВС-арт»
12 березня 2013 р.

Народний художник України Михайло Надєждін
біля експозиції персональної виставки творів
«Модерніст у мистецтві – прагматик у житті»
в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна
15 травня 2020 р.
Фото Олександра Шулешка

Народний художник України Михайло Надєждін,
заслужений художник України Сергій Шаповалов
та директор художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна
Віта Чернова під час візиту митців до музею
15 травня 2020 р.
Фото Олександра Шулешка