ДЕНЬ НЕСПІШНОГО МИСТЕЦТВА В ДОМІ ФРАНКА

Автор: Дім Франка | 11 квітня 2020 15:48 |



Дім Франка – Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка – вже третій рік поспіль долучається до міжнародної акції День неспішного мистецтва. Однак, дотримуючись вимог суворої ізоляції під час карантину з метою непоширення коронавірусної інфекції, цього разу музей запросив відвідувачів на віртуальну екскурсію. Упродовж двох днів, 4 і 5 квітня, на фейсбук-сторінці та You Tube було запропоновано дві події: відеорозповідь про незвичайний портрет Івана Франка та унікальний експонат з фондів музею – особистий годинник письменника.



Отож, 4 квітня найдосвідченіша музейна працівниця України, наукова співробітниця Дому Франка з більше ніж 60-річним стажем Віра Бонь розповіла майже детективну історію, яка пов’язана з оригінальним портретом Івана Франка пензля Юліана Панькевича. Віра Лук’янівна ґрунтовно зосередилася на історії  створення художником портрета «Іван Франко за роботою». За дослідженнями фахівців, це – єдиний портрет письменника, написаний з натури.

З ім’ям Юліана Панькевича пов’язане становлення українського мистецтва кінця XIX – першої половини XX ст. У 1898–1933 роках він жив і працював у Львові. Особливо міцні дружні взаємини встановилися між Ю. Панькевичем та І. Франком у 1900-х роках. Крім спільної роботи в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка та Товаристві прихильників української літератури, науки та штуки, їх зв’язувала щира симпатія. Письменник відвідував Ю. Панькевича у шпиталі, підтримував матеріально, хоч і самому було непе­реливки. 

Не раз Ю. Панькевич просив дозволу  І. Франка написати його портрет. Але поет завжди збував ці прохання жартами, а нарешті заявив рішуче, що він «не пан, щоб давав себе малювати». І все ж портрет був намальований і намальований таки з натури. «Батько не хотів позувати, – згадував син письменника Та­рас Франко, – пожалував часу. Художник примістив свій моль­берт біля письмового стола батька і так малював його під час напруженої умової праці, коли очі дивились униз. Вийшло напрочуд гарно».

Портрет не зберігся, а уявлення про нього дає невеличка фотографія, зроблена в кабінеті письменника в день його похорону.

А далі починається цілком детективна історія, пов’язана з цим портретом.

Доля його невідома: можливо, він згорів у полум’ї Другої світової війни, а може, висить у чиїйсь кімнаті просто як портрет українського письменника.

Знаємо, що в 30-х роках портрет вивезли зі Львова. У 1931 році син Івана Франка Петро, хімік за освітою, підписав кон­тракт з урядом Радянської України і на правах іноземного спе­ціаліста разом з родиною виїхав до Харкова, де працював у Науково-дослідному інституті хімічної та молочної продукції.

У Харкові Петро підготував до друку кольоровий плакат «Іван Франко», на якому мав бути портрет письменника, його фотографії і пояснювальний текст. До видавництва «Мис­тецтво» Петро Іванович надіслав непубліковані фотографії батька і два кольорові портрети для репродукування одного з них на плакаті. Копій ні з фотографій, ні з портрета не було зроблено.

1936 року родина П. Франка виїхала у відпустку до Львова, де й залишилась, бо на повернення радянське консульство не дало візи. Це врятувало його сім’ю від сумної долі тисяч галичан, які 1937 року проживали на Великій Україні.

У Львові Петро Франко робить спроби повернути особисті речі, бібліотеку та архіви, які залишились у Харкові, а також за всяку ціну портрети і фотографії батька, оскільки видав­ництво «Мистецтво» плаката так і не видало. Починається багаторічна тяганина, що полишила у Львів­ському літературно-меморіальному музеї Івана Франка чимало листів.

На жаль, портрет письменника роботи художника Юліана Пань­кевича не повернувся й не зайняв свого місця в робочій кімнаті Каменяра.

У 80-х роках до музею дійшли чутки, що портрет І. Франка нібито знаходиться у великого шанувальника і знавця живо­писного мистецтва російського письменника Олексія Толстого. До Москви вирушила дочка Петра Франка Віра Петрівна, яка була особисто знайома з дружиною Толстого, проте поїздка нічого не дала. У колекції Толстого такого портрета не було. Портрет пропав. Але живе надія. Може, колись, цілком випад­ково, його впізнають і повернуть у рідну оселю.

На прохання директора Дому Франка Богдана Тихолоза заслужений художник України Юрій Лесюк виконав репліку портрета – відтворив його за фотографіями, документами, спогадами. Зараз ця репліка відомого портрета висить у робочому кабінеті над столом письменника у Домі Франка.

5 квітня на Фейсбук-сторінці Дому Франка  представлено фотографії та опис  унікального експоната, який зберігається у фондах музею – це срібний годинник, що належав Іванові Франку. Науковим дослідженням історії цього годинника займалася учений секретар музею Катерина Крамар. Світлини експоната зробила наукова працівниця Богдана Мелих.

На срібному кишеньковому годиннику вигравірувано ініціали «І.Ф.». Циферблат з білою емаллю, з римськими та арабськими цифрами. Годинник накручується ключем. На кришці є напис Cylindre Huit Rubis, що з французької означає – циліндричний тип корпусу та вісім рубінів, які є в механізмі цього годинника. Назва фірми невідома. Наприкінці ХІХ століття було безліч мануфактур, що займалися виготовленням  таких годинників. Є номер партії та клеймо. Вага годинника – 59 г. Метал – срібло 925 проби. Інвентарний номер №281 кв/52 мем.

Про те що в Івана Франка був годинник, можна здогадатися, розглянувши світлину 1896 року, де письменник – у вишиванці та в класичному костюмі-трійці. На камізельці прикріплено ланцюжок від кишенькового годинника. Невеличка кишеня на камізельці саме призначалася для годинника, чи пак дзиґарка, як в Галичині його називали. Також, розглядаючи світлину 1906 року, на якій Іван Франко разом з Володимиром Гнатюком та Михайлом Коцюбинським, можна помітити у письменника ланцюжок від годинника. Є кільки спогадів товаришів та дітей письменника, які, розповідаючи про різні ситуації, згадують про годинник письменника. Такий дзиґар на той час був обов’язковим атрибутом поважного чоловіка.

Однак історія Франкового годинника на цьому не закінчується. На знак дружби письменник обмінявся годинником з Володимиром Кобрином. Постать адвоката та депутата парламенту Австро-Угорщини Володимира Кобрина посідає значне місце в історичному середовищі Дрогобича та Борислава. Однак він відомий перш за все не як знаний юрист, а як перекладач поеми Івана Франка «Мойсей» польською мовою. Книга вийшла 1914 року накладом 1500 примірників. Увесь наклад Володимир Кобрин передав письменникові в дарунок на 40-літній ювілей літературної  та громадської діяльності.

Доля Володимира Кобрина та його родини дуже драматична – усю його сім’ю 1941 року було арештовано органами НКВС і розстріляно. За радянської влади згадувати про Володимира Кобрина і його взаємини з Іваном Франком було заборонено.

Цікаво те, що годинник Івана Франка зберігся. Працівники  Музею, директором якого тоді був Тарас Франко, знайшли його та відкупили в онука Володимира Кобрина, Петра. Сталося це 10 грудня 1948 року, про що свідчить Акт про закупівлю.

Про історію цього портрета докладніше можна прочитати на інтернет-ресурсі «Франко: Наживо».

Марта Волошанська,
наукова працівниця Дому Франка

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень