«Майстерня ліногравюри Леоніда Бондаря» відкрилася в Музеї Олександра Осмьоркіна

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 19 лютого 2020 09:31 |

    В художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна до 60-річчя заснування Художньої школи імені О.О.Осмьоркіна міста Кропивницького в рамках музейного мистецького проекту «Галерея дитячого мистецтва» відкрилась унікальна ретроспективна виставка «Майстерня ліногравюри Леоніда Бондаря», яка презентує твори з мистецького фонду школи, виконані в 1980-х роках. 
    Леонід Іванович Бондар (1938-2013) є одним з мистецьких фундаторів школи. По закінченні у 1960 році Сімферопольського державного художнього училища ім. М.С.Самокиша за розподілом приїхав до міста Кіровограда (нині Кропивницький), де й пройшло його подальше життя. Енергійний і неймовірно завзятий художник та педагог, до нестями закоханий у мистецтво Леонід Іванович віддав школі фактично все своє творче життя, був завучем і директором, вступив до Національної Спілки художників України, став одним з перших лауреатів обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна, відзначений державним званням «Заслужений працівник культури України». За понад 20 років його керівництва, фактично від зародження Української Незалежності, школа участю в конкурсних виставках вийшла на всеукраїнський і міжнародний рівень.
    Чимало випускників стали відомими митцями, заслуженими художниками України, зокрема Емілія Руденко, Неля Фірсова, Андрій Надєждін, та лауреатами обласних мистецьких премій у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна та в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка. Але й той, хто не став художником, а обрав собі іншу професію, назавжди зберіг любов до творчості та захоплення мистецтвом.
    Як художник Леонід Іванович знаходився у постійному творчому пошуку, яскраво виявляв свої мистецькі можливості у живопису та графіці. Але була у Леоніда Бондаря й особлива пристрасть – ліногравюра, якою він захопився на початку 1960-х років, і досяг в цьому мистецтві неабиякої майстерності. Нею він з радістю ділився зі своїми учнями. Ще на початку 1970-х наполіг, щоб для школи придбали великий офортний станок. Так і з’явилася своєрідна майстерня дитячої ліногравюри.
    Особливість цієї техніки в широкій доступності матеріалу та простоті виготовлення інструментів. Адже частини якісного лінолеуму було легко знайти на будь-якому будівництві, так само як і виготовити різці для гравірування з перетинок старої парасольки, якщо у вас не було можливості користуватися офортним станком, замість пресу годилася проста столова ложка. Також техніка лінориту дає змогу робити виправлення у малюнку після контрольного відбитку. Для цього вирізають певну частину композиції і вставляють таку саму частину лінолеуму. Кольорова ліногравюра на відміну від чорно-білої має свої технічні складнощі, адже під кожний колір гравірується окрема пластина лінолеуму, а відбитки робляться від світлого до темного кольорів, накладаючись один на один.
    Слід зазначити, що виставка «Майстерня ліногравюри Леоніда Бондаря» організована за ініціативи учениці митця, а нині директора школи Анни Тимофіїнко. 26 творів представлених в експозиції нинішньої виставки, вражають не лише ясністю задумів, декоративністю та майстерністю гравірування, але й підбором навчальних тем – українські народні свята та обряди, ілюстрації до літературних творів за мотивами ярмарку, популярних народних казок та побутові композиції, які легко розпізнаються навіть без назв та виказують зацікавленість вчителя та його вихованців етнокультурними мотивами історії України.
Кожного, хто заходить до експозиційної зали, захоплює та емоційна феєрія сонячності кольорів та гармонії піднесеного святкового настрою, що панує в створеному дитячою фантазією середовищі.
    А як може не хвилювати образ фантастичної «Жар-птиці» - казкового птаха сонячного царства із сліпучо-золотавим, мов жар, пір’ям, сяючого, неначе золото одного пера, якого досить, щоб освітити весь видимий світ. Цей образ відомий ще з прадавніх часів. Зображення Жар-птиці разом зі Світовим деревом, тваринами, солярними знаками, чоловічою та жіночою постатями, можна побачити на лезі бойової сокири (II тис. до н . е.), знайденій поблизу села Дударкова Київської області. В дитячих фантазіях 1980-х вона вирізняється красою й загадковістю, порівнюється з образом дівчини, молодості, вона символ щастя, чогось величного й ідеального, нагадування про велич Всесвіту. Іноді вона перетворювалася на чорного, як нічне небо, або червоного, як сонце, коня. Можливо, маску цього коня, розцяцьковану квітами та орнаментованими стрічками, й тримає в своїх руках  юний колядник, учасник зимових свят, зображений на ліногравюрі.
    А поряд з ним розгортається яскравий сюжет композиції водіння кози - однієї з найдавніших різдвяних містерій, що збереглася до наших днів і відбувається у Щедрий вечір. Хлопчик грає козі на сопілці, а вона підіграє йому на скрипці і обоє не помічають як до них підкрадається вовк, маску якого тримає маленька дівчинка.
    За матеріалами сучасної Вікіпедії, низка дослідників вважає, що коза і вовк є тотемними тваринами племен, з яких сформувався український народ. При цьому коза, як тотем, притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах, а ознаки вовка, як тотема, поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі. Походження маски кози пов’язано з аграрно-магічними культами і шануванням тотемних тварин. Центральним моментом ритуального дійства є танець «Кози» - її «вмирання» та «воскресіння», що символізує колообіг завмирання та відродження природи. Від обряду походить український вислів «Водити козу», що означає імітування бурхливої, але безрезультатної діяльності з негативним результатом. В сучасній інтерпретації цей вислів означає: після доброго застілля і чимало випитого шукати ще пригод на свою голову, зокрема, де б іще почастуватися.
    А як їх не шукати, коли навколо тебе розгортається бурхливе море ярмарку і згадується мелодика передзвону слова колись популярного літературного твору-усмішки Остапа Вишні у виконанні народного артиста України Анатолія Паламаренка «На ярмарок!». Рухається світ, сповнений життєвої енергії – їде віз, завантажений важким крамом, по битій дорозі, край якої тягнеться поле яскравих соняхів, а на ярмарку вже дівчата закликають купити глиняні горщики, прикрашені різномастими орнаментами, а дві сусідки потішаються одна з одної, вихваляючись своїми квітами, а біля бочки з хмелем кум та кума неначе дорікають одне одному: «Посадила буряки, а виросло жито» чи «У дурня в голові все горобці свищуть». Та їх перебиває троїста музика - виграваючи веселі мелодії, змушує пуститися у танок.
    Можливо, всі ці історії про козака Мамаригу, що поїхав шукати щастя, дивовижну квітку папороті, яка розквітає один раз на рік, виконуючи будь-яке бажання, про двох братів, які не послухалися своєї сестри-розумниці й перетворилися на птахів з казки «Гуси-Лебеді», Свято Пасхи й ворожіння на Св. Андрія розповіли дітям їхні бабусі, одну з яких, яка тихо плете шерстяні панчохи, в чому їй допомагає грайливе кошеня, бачимо в чудовій композиції невідомого автора.
    Чому невідомого? Бо твори з авторськими підписами та виставленими оцінками вихованці школи забирали з собою, щоб продемонструвати свої досягнення батькам та друзям, про що можу свідчити як учень Леоніда Бондаря, а нині заслужений художник України, мистецтвознавець, провідний науковий співробітник художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна Андрій Надєждін. Не зважаючи на те, що представлені твори не мають  підписів, вони  яскраво демонструють високий професійний рівень навчання та розповідають про унікальність навичок викладача образотворчого мистецтва Леоніда Бондаря.
    Ще хотілося б додати - захід пройшов в дивовижно теплій дружній атмосфері. Було презентовано спеціальний буклет виставки, який отримали всі учні школи, які завітали на відкриття і з зацікавленістю та подивом знайомилися з творами однолітків з далеких 1980-х років.

Андрій Надєждін
випускник школи,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

 

 
 
Буклет виставки «Майстерня ліногравюри
Леоніда Бондаря»
 
Директор художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна Віта Чернова вручає
Подяку директору художньої школи
імені О.О.Осмьоркіна Ганні Тимофієнко
 
 Вітання заступника начальника
управління культури і туризму
Міської ради міста Кропивницького Нелі Чорної
 
Вітання заслуженого художника
України Андрія Надєждіна
 
 
 
Під час відкриття виставки
 
Заслужений працівник культури України
Леонід Бондар з учнями

1980-і
 
 
Ліногравюри із серії
«Народні традиції»
 
 
 
Ліногравюри із серії
«Світ казок»
 
 
 
Ліногравюри із серії
«На ярмарок!»
 
Ліногравюра із серії
«Затишний побут»
 

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Липень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  
Червень | Серпень